– методики прискореної амортизації і дозвільна політика податкових адміністрацій;
– формування показників «доходи» і «витрати» від внереалізационних операцій;
– коректування балансового прибутку на суму незатребуваних резервів, перевитрачаних лімітів по рекламі, відряджень і інших нормованих витрат підприємства;
– нестикування показників діяльності фінансового ринку і вимог, що пред'являються до них з боку податкового законодавства,
– коректування фактичної суми податку на прибуток при її порівнянні з сумою сплаченого авансового платежу на відсоток банківського кредиту;
– переоцінка основних засобів, нематеріальних активів, валюти і інших цінностей;
– податковий регламент, що пред'являється відносно ціни реалізації (нижче або вище за рівень фактичних витрат виробництва);
– формування ринкової ціни, її рівень в оцінці податкових адміністрацій;
– розрахунок прибули від реалізації основних фондів (коректування їх первинної вартості на індекс інфляції) [10, 276].
Проблеми, перераховані вище, – лише основні з числа тих, з якими постійно стикаються платники податків, звертаючись в своїй роботі до податкового законодавства.В той же час саме їх рішення дозволяє судити про оподаткування як про систему, адекватну економічному базису (показникам фінансово-господарського розвитку країни, її регіонів і окремих власників). А про витончені бухгалтерські прийоми для відходу від оподаткування немало вже згадувалося на всіх рівнях обговорення даної теми. Слід враховувати, що відхід від податків – явище усесвітнє і ця практика тим ширше, чим недосконіше податкова система. [6, 22]
Податкова система повинна удосконалюватися по наступних найважливіших напрямах:
– потрібне зменшення податкового тягаря. Воно є надмірним, оскільки податкові вилучення при складанні бюджету держави до цих пір планувалися в розмірі близько половини ВНП. Світовий досвід і теоретичні розробки, відбиті у вигляді «кривої Лафера», показують, що той рівень, з якого починається масова втеча від податків, обумовлюєнизький рівень собіраємості податків. Крім того, в результаті кризи неплатежів підприємств підриваються умови безперервного виробництва;
– необхідна зміна структури податкових вступів за рахунок поетапного збільшення рівня оподаткування фізичних осіб (доходів і майна), а також податків на майно і рентних платежів в пріродоексплуатірующих галузях, що забезпечить зростання платежів за використання природних ресурсів. Різкий перехід на переважне оподаткування фізичнихосiб неможливий, оскільки невисокі доходи основної маси населення доки не дозволяють проплатіть такі податки;
– назріла необхідність скорочення податкових пільг. У сьогоднішній період, коли відбувається глобальне передивлєння податкової системи, індивідуалізація податкових пільг обертається нерозберихою і корупцією. Дана індивідуалізація податкових ставок можлива лише у добре відпрацьованій, налагодженій податковій політиці.
3. Ефективність вирішення скарг платників податків в Україні
Про слабку розвиненість і неефективність досудового порядку вирішення суперечок говориться останнім часом дуже багато. Про підвищення ролі і ефективності використання досудових стадій висловлювався і дiючий Голова державної податкової адміністрації України Буряк Сергій Васильович, який вказав, що одним із способів зниження завантаженості судів є «досудове врегулювання конфліктів, прискорені, спрощені форми вирішення суперечок на ранній стадії судочинствапо найбільш простих справах, у справах, в яких фігурують порівняно невеликі грошові суми». Було підкреслено, що «широке вживання таких заходів дозволить прискорити і здешевити правосуддя і для держави, і, що особливо важливе, для сторін, для громадян» [4, 15].
Тим часом стан врегульованості виробництва по оскарженню рішень, дій (бездіяльності) податкових органів викликає багато обгрунтованих нарікань.
Спробуємо виділити і дати характеристику основним проблемам, які необхідно вирішити для підвищення ефективності досудового порядку розгляду податкових суперечок.
1. Відсутність реальних гарантій заходів запобігання і припинення порушення прав платників податків.
Як наголошується, під адміністративними запобіжними заходами слід розуміти «заходи захисту» як «оперативні дії органів державного управління, які полягають в припиненні юридичних аномалій шляхом примусу суб'єктів до виконання лежачих на них адміністративних обов'язків».
Основоположною правомочністю по запобіганню і припиненню порушення прав платника податків є правомочність подачі скарги у вищестоящий податковий орган (вищестоящій посадовій особі), що є реалізацією активної форми правомочності. Правомочність вимагати її розгляду від податкового органу забезпечується всією сукупністю передбачених Податковим кодексом України процедур і процесуальних термінів по дозволу поданої скарги.
При винесенні ухвали у справі про податкове правопорушення процес реалізації податкової відповідальності вступає в завершальну стадію. Так, податковий орган направляє платникові податків вимогу про добровільну сплату податку, пені, штрафу. При його невиконанні протягом звичайно 10 днів здійснюється примусова процедура стягнення недоїмки і пені.
Керівником податкового органу або вищестоящим податковим органом може бути прийняте рішення про припинення виконання акту (дії), якщо при розгляді скарги будуть виявлені достатні підстави, вказуючі, що обжалуємиє акт або дія не відповідають чинному законодавству. В цьому випадку податковий орган може повністю або частково припинити виконання обжалуємого акту або дії.
Діючи процедури стягнення, що протікають паралельно із стадією оскарження, виявляють початкову нерівність в правових можливостях податкового органу і платника податків, де останній знаходиться в ролі «наздоганяючого» першого, що не в останню чергу обумовлене процесуальними термінами, покликаними «сприяти швидкому відновленню порушених прав», але не платника податків, а держави. Таким чином, можна констатувати про відсутність дії принципу прудкості (оперативності) податкового процесу (якщо під ним розуміти перш за все прудкість відновлення прав платника податків) [4, 16].
Слід визнати відсутність гарантій запобігання і припинення в силу:
а) відсутностi можливості швидкої реалізації правомочності по подачі і розгляду скарги;
б) залежності припинення обжалуємого рішення від розсуду повноважного органу;
в) непропорційно широких можливостей податкового органу більш оперативно стягнути грошові кошти в безперечному порядку,чим можливість платника податків припинити такі дії.
2. Відсутність законодавчо закріпленої процесуальної правомочності платника податків.
Не можна не відзначити, що процесуальні права платника податків законодавчо не встановлені і не регламентовані. Сама стадія процесу бачиться законодавцеві суто «особистою справою» між вищестоящим і нижчестоячим податковими органами, носить закритий характер і «друк» слідчої таємниці. В цьому відношенні виробництво нагадує судовий наказ своїм спрощеним розглядом по наданих матеріалах без виклику сторін і свідків [17, 170].
Наявність адміністративного розсуду в частині допуску до участі в розгляді скарги у будь-якому випадку є одним з головних чинників, знижуючу ефективність і бажання платника податків добиватися об'єктивного рішення в адміністративному порядку.
3. Відсутність розділення арбітральних і звинувачувальних функцій при виробництві і винесенні остаточної ухвали.
У випадку адміністративного розгляду суперечки на об'єктивність впливає така характеристика системи управління, як здатність системи до саморегуляції. При цьому дана характеристика системи є оцінною і похідною від безлічі чинників, що визначають якість даної управлінської системи.
Адміністративний порядок оскарження ненормативних актів податкових органів і існуюча управлінська система розгляду податкових суперечок потребують структурних змін в ціляхпідвищення ефективності, забезпечення гарантій об'єктивності ухвал, що виносяться.
Так, Е.Г. Гусаков відзначає, що в кримінальному праві гарантією об'єктивності служить не лише змагальна форма процесу, але і те, що остаточне рішення питання по винності належить суду, і відповідно названі органи (органи прокуратури і дізнання) самі безпосередньо зацікавлені в повному, всесторонньому і об'єктивному розслідуванні, матеріали якого міцно забезпечать позицію державногообвинувача в суді, інакше вони ризикують провалом звинувачення [7, 83].
У виробництві по оскарженню рішень, дій (бездіяльності) у вищестоящий податковий орган ситуація інша. Не можна не відзначити, що правові стимул-реакції винесення обгрунтованої і об'єктивної ухвали для податкового органу, що розглядає справу в першій і вищестоящій інстанціях, повністю «перекриті» економічній складовій в цілях і завданнях діяльності податкового органу як нижчестоячого, так і вищестоящого рівня.Він завжди покликаний забезпечити вступ фінансових ресурсів в державну казну в необхідних розмірах.
У цьому сенсі Е.Г. Гусяков відзначає, що «безсторонність і незалежність розгляду податкової суперечки не може бути забезпечена, коли перед одним і тим же органом коштує завдання вирішення правових конфліктів і поповнення державного бюджету» [7, 84].
Механізм правового забезпечення стягнення грошових коштів з платника податків, весь правовий інструментарій в руках податкового органу служать одній меті – швидко і ефективно виробити стягнення податкових платежів, і навпаки, обтяжений адміністративними процедурами повернення стягнутих податків посуває податковий орган йти на свідомо незаконне винесення рішення, оскільки економічна вигода держави і, отже, виконання поставлених завдань мають місце у будь-якому випадку.