Починаючи з XIст., як індуїзм, так і буддизм стали відчувати на собі вплив тантризму, назва якого походить від сакральних книг таїггр (керівництв). Тантризм - система вірувань і обрядів, де використовуються магічні заклинання, містичні стилі, діаграми і символічні жести для досягнення почуття містичного єднання з реальністю.
Сьогодні буддизм існує в двох основних формах. Хінаяна (традиційний шлях досягнення нірвани, «мала колісниця порятунку^) поширена в Шрі-Ланці й у країнах Південно-Східної Азії - Таїланді, Лаосі і Камбоджі. Махаяна («велика колісниця порятунку», що надає можливість скорішого досягнення нірвани) переважає в Китаї, включаючи Тибет, у В'єтнамі, у Японії, Кореї, Монголії. Значна кількість буддистів мешкає в гімалайських королівствах Непал і Бутан, у Пакістані, на Філіппінах і в Індонезії. За межами Азії декілька тисяч буддистів живуть у США (600 тис), у Південній Америці (160 тис.) і в Європі (20 тис).
В останні роки виникли асоціації буддистів-мирян, що прагнуть зв'язати вчення махаяни із сучасним життям. Так, у напрямках дзен-буддизму навчають мирян методам медитації як засобу збереження внутрішньої рівноваги в хаосі міського життя. У сектах Чистої землі акцент робиться на чеснотах, співчутливої людини: щедрості, ввічливості, доброзичливості, чесності, співробітництві і служінні. Визнається, що ідеал махаяни - порятунок живого від страждання - цілком може служити спонукальним мотивом для заснування лікарень, дитячих притулків і шкіл. У 1953 році в Пекіні була створена Буддійська асоціація для організації співробітництва з буддистами інших країн, Буддійська асоціація, буддійського мистецтва підтримує вивчення і зберігання пам'ятників буддійської культури, у Сінгапурі і на Філіппінах у махаяністів існують асоціації мирян, що організовують популярні лекції і поширюють релігійну літературу.
Ламаїзм - одна з форм буддизму, поширена в Тибетському регіоні Китаю та у Монголії. Тантричні ідеї і обряди змішувались із послабленими традиціями хінаяни і махаяни, а також увібрали в себе елементи місцевої тибетської релігії бон - форми шамаїзму, поклоніння духам природи, у котрому припускалися людські і тваринні жертвопринесення, магічні обряди, змови, вигнання нечистої сили і чаклунство. Священнослужитель .тама, учитель Атіша, то прибув з Індії в 1042 році, запропонував більш духовну доктрину, стверджуючи, що релігійне життя повинно проходити три стадії:
♦ шлях хінаяни, або моральної практики;
♦ кілях махаяни, або філософського осмислення;
♦ шлях тартраяни, або містичного єднання через ритуали тантри.
Реформи Атіши були продовжені тибетським ченцем Цзон-хавою, що на початку XVст. заснував секту гелук-па (доброчесного шляху), жадав від ченців дотримання обітниці безшлюбності й учив більш високому розумінню тантричної символіки. Після 1587 року Верховний лама цієї школи став називатися Далай-ламою (далай «океанська широчінь»). Вплив секти зростав, і у 1641 році Далай-лама одержав усю повноту як світської, так і духовної влади в Тибеті.
Священне писання тибетського буддизму зіграло велику роль у поширенні вчення, священні тексти є підвалинами для навчання ченців у монастирях і для наставляння мирян. Найбільшим пієтетом оточені канонічні тексти, що діляться на дві групи: Каджур (108 томів вчення Будди в повному перекладі із санскритського оригіналу) і Чотири Великі Тантри.
4. Християнство
Християнство (від грецьк. Христос - Помазанник, Месія) -одна із світових релігій (поряд із буддизмом та ісламом), одна з так званих «авраамітичних» релігій, спадкоємниця біблійного монотеїзму, що поєднує християнство з іудаїзмом та ісламом. Християнство має три основні напрямки: православ'я, католицизм, протестантизм. В основі християнства покладена віра в Ісуса Христа, який сприймається як Боголюдина, як Рятівник, як утілення другого обличчя триєдиного Божества - так званої Трійці.
Християнство виникло в І ст. н.е. у Палестині. Соціальними причинами його виникнення були наступні: по-перше, боротьба пригноблених верств Римської імперії, надії на зміни; по-друге, централізація влади у Римі, що гармоніювала з ідеєю єдиного бога; по-третє, поєднання політичних, економічних, ідейних відносин у межах однієї держави, що сприяло уявленням про наднаціонального бога; учетверте, розпад рабовласництва, що потребував нових ідеологічних засобів впливу на підлеглі маси.
Основними ідейними джерелами християнства, , яких черпались головні положення релігії, ставали:
♦ іудаїзм, від якого християнство успадкувало визнання Старого заповіту з його змістом, образ Ісуса Христа, ідею про месію та інше;
♦ ідеологія кумранської общини, що породила вчення про друге пришестя месії;
♦ релігії східних народів Римської імперії, з яких було запозичено багато міфічних образів та сюжетів, котрі робили християнство поліетнічною релігією;
♦ релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, що привнесли в християнство ідеї про вроджену гріховність, про необхідність спасіння душі як мету життя, про божественну сутність месії, про рівність людей перед Богом, про презирство до земного життя, про любов до ворогів та про покірність долі.
В історії свого розвитку християнство пройшло декілька етапів:
1.Початкове християнство - часи, за яких відбувається виникнення перших християнських громад;
2.Раннє християнство - це час формування церкви та основ віровчення;
3.Період Всесвітніх соборів - час існування християнства як панівної релігії у певних регіонах та відособлення західної та східної церков;
4.Період розвитку християнства після 1054 року, коли відбувся розподіл християнства на православ'я (східний напрямок) та католицизм (західний напрямок).
Християнство має власні традиції, що відрізняють цю релігію від багатьох інших, В основу християнства покладено Священний Переказ -сукупність форм, до яких належать: усна традиція, релігійні тексти та богослужіння, у яких передається зміст віри, що має своїм джерелом Одкровення. Основою віровчення християнства є Священне Письмо, головною у якому є Біблія; а також «Символ Віри», рішення всесвітніх і деяких но-міських соборів, окремі твори так званих «отців церкви». Згідно з Священним Приданням формується християнське віровчення та вчення про Бога, складається організаційна структура, виконуються обряди тощо.
Основні положення християнського віровчення (догмати) складалися протягом багатьох століть під впливом політики та економіки, соціальних та етнічних процесів, філософії та релігійні течій, Догмати містяться у Біблії та постановах Християнських Вселенських соборів. Крім того, розроблені Символ Віри - стисле викладення християнських догматів, безумовне визнання яких православна і католицька церкви наказують кожному християнинові.
Згідно з Символом Віри, християни повинні вірити в єдиного Бога, що виступає у трьох особах: Бога-Отця, Бога-Сна і Бога Святого Духу (Свята Трійця). Відповідно до догмату Триєдності, внутрішнє життя Божества є особисті стосунки трьох «Іпостасей», або Осіб: Отця - безначального Першопочатку; Сина, або «слова» - «Лотоса»- Початку, що оформляє та надає значення; і Святого Духу - життєздійснюваного Початку. Син народжується від Отця, Святий Дух «із ходить» від Отця (за православним вченням), або від Отця і Сина (особливість католицької доктрини, засвоєна також протестантизмом). Але як «народження», так і «ізходження» відбувається не у часі, а у вічності. Усі три обличчя були завжди і вони є рівними за гідністю. У такому вигляді існує догмат про Трійцю.
Християнство успадкувало дозрілу у старозавітній традиції ідею про єдиного Бога, що має Свою причину в Собі Самому. Всі особистості, істоти і предмети є творіннями Божими,' причому утворені з нічого, а всеблагість, всебачення і всемогутність виступають як унікальні атрибути Бога.
Особливого значення набуває в християнстві догмат бого-втілення, згідно з яким Ісус Христос з Бога став людиною, народившись від Діви Марії. Цей догмат покликаний обгрунтувати особливу особисту роль Христа, а крім того, надає всім євангельським повчанням статус «божественних істин».
Триєдність і боговтілення - це два центральних догмати, що складають найважливішу відмінність християнства від іудаїзму та ісламу.
Значну роль відведено догмату спокутування, згідно з котрим Ісус Христос своїми стражданнями та смертю на хресті приніс себе у жертву Богу-Отцю за гріхи людей - спокутував їх. Цим він відкрив їм шлях «спасіння від влади гріха». Догмат воскресіння Ісуса Христа проголошується як запорука майбутнього воскресіння людей із мертвих. Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що Ісус мешкає на небі поруч із Богом-Отцем, що показує нікчемність тілесного, земного існування порівняно до вічності, що очікує душу. З останніх трьох догматів християнство розвиває ще три положення: віра в безсмертя душі, уявлення про потойбічні пекло та рай, ідея про небесне вшанування та богоугодне життя на земля тощо.
5.Однією з найбільш значущих відмінностей християнства від інших релігій є відношення та сприйняття другої іпостасі Трійці -Ісуса Христа. Втілення Бога розуміється в християнстві як єдинократне і неповторне, що не припускає будь-яких перевтілень. «Раз помер Христос за гріхи наші, а по воскресінні з мертвих більше не вмирає!» -така теза відстоюється Августином Блаженним проти доктрини вічного перевтілення. Ісус Христос - Єдинородний, Єдиний Син Єдиного Бога. Всесутність Бога вміщується в межах одного людського тіла, а Його вічність - у межах неповторного історичного моменту. Четвертий Вселенський Халкідонський Собор встановив, що при втіленні (народженні) Ісуса божественне і людське з'єдналось в ньому як в єдиній особі, незмінно, нероздільно.