♦ Віра в расул (посланників Аллаха) і Коран. У Корані названо 28 пророків, особливо ж виділені п'ятеро: Нух {біблійний Ной), з котрим Бог відновив «союз»; Ібрахім (Авраам), загальний праотець арабів та євреїв, фундатор єдинобожжя; Муса (Мойсей), якому Бог дав Тору для «синів ізраїлевих»; Іса (Христос), через якого Бог переказав християнам Євангеліє; нарешті, Мухаммед - «печать пророків», що завершує низку пророцтв. Через Мухаммеда Аллах надав людям Коран, що сприймається як слово боже, як те, що зроблено самим Богом;
♦ Віра в Малаїка (ангелів), що підпорядковуються Богові, служать для зв'язку з пророками та людьми, передаючи розпорядження і розкриваючи волю Аллаха. Найбільш наближені до Господа Джибраїл («святий дух», «шляхетний посланець»), що являвся Мухаммедові для передачі текстів «небесної книги»; Ізраїл - ангел смерті, що знає долі людські, але не знає терміну смерті кожного; вісник Страшного Суду Ісрафіл, що тричі на день оплакує страждання грішників, у пеклі; Мікал - пов'язаний із мусульманською магічною практикою. Кожний мусульманин має двох ангелів, котрі фіксують його добрі і злі вчинки і знаходяться за плечима людини;
♦ Віра в безсмертя душі, воскресіння після смерті та Судний день. На Страшному суді Аллах буде допитувати кожного з живих і мертвих. Заступництво Мухаммеда може пом'якшити долю грішників, спонукати Аллаха пробачити їх та направити до раю. Ті ж, хто не увірував у ясні знамення Аллаха, хто вважав неправдою день суду, хто обвинувачував Мухаммеда, а тим самим і Бога, у брехні, хто закоханий лише у життя ближнє і багатство та самомилується власним успіхом, - потраплять до пекла - джаханам.
Іман - це частина більш загального поняття - дін, котре визначається як божественне установлення, що веде людей до спасіння, і насамперед має на увазі повинності, продиктовані людині самим Аллахом. До дін включені благі справи - ісхан, та «п'ять стовпів ісламу» - «аркад-ад-дін» найважливіші культові приписання:
♦ Сповідання єдинобожжя (ат-таухід) і пророчої місії Мухаммеда. Проголошення в присутності хоча б двох мусульман -головного положення символу віри - «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед - посланник божий». Уведене словом «ашхадо» («свідчу») робить іновірця правовірним.
♦ Другий «стовп» - салять (намаз) - щоденна п'ятикратна молитва, що повинна промовлятися на зорі, у південь, у другій половині дня, на заході сонця, на початку ночі. Проголошення встановлених молитовних формул супроводжується уклонами, вставанням на коліна, паданням ниць, сидінням на підлозі з підгорнутими ногами тощо. Молитися можна у будь-якому чистому місці, ставши на спеціальний килим, циновку або розстелений верхній одяг. По п'ятницях рекомендується здійснювати колективний салять у мечеті.
♦ Третій із «стовпів віри» - саум (ураза)- 30-денний піст у дев'ятому місяці рамадан, що переривається щоденно з вечора до ранку.
♦ Четвертий «стовп» - закят - спочатку був добровільною очисною милостинею в ім'я Аллаха, а потім перетворився в обов'язковий податок з майна ( 1/40 частка річного прибутку). Крім закята існує ще садака - добровільне пожертвування.
♦ Виконання п'ятого припису - ходжа - паломництва - не є обов'язковим, але заохочується. Ті, хто відвідав Мекку та її святині - храм Каабу, джерело Зем-зем та інші, у дні свята жертвопринесення отримують почесне найменування - хаджи.
Однією зі складових мусульманського культу є шаріат -зведення норм права, моралі, релігійних приписів і ритуалів, шр регулюють приватне і громадське життя віруючих. Шаріат був остаточно оформлений у XI-XIIст. Його джерелом є Коран та Суна (звичай, приклад) - збірка хадисів, речей та дій Мухаммеда.
Важливу роль у культовій системі ісламу відіграють релігійні свята, серед яких найбіль визнаними є наступні: 1)Ураза-байрам, що припадає на початок наступного за рамаданом місяця і триває три дні; правовірний мусульманин після завершення посту зобов'язаний зробити представникові духівництва фітр -підношення в натуральному чи грошовому вигляді; 2) Курбан-байрам - свято жертвопринесення, підставою для якого служить аят Корану: «Ніколи не досягнете ви добробуту, поки не будете витрачати те, що любите» (К., 8:86); 3) Маулюд - день народження Мухаммеда, що супроводжується читанням молитов та проповідей у мечетях, частуваннями і дароприносинами духівництву.
Коран і Суна - джерела мусульманського віровчення. Коран -«Читання» того, що повідомляв своєму посланнику протягом майже двадцяти років (610-632 рр.) Милостивий та Милосердний Господь - Аллах. За змістом у Корані виділяють міфологію ісламу, іудаїстнчні та християнські погляди, оформлені в ритуальні ісламські приписи, стародавні арабські звичаї, мусульманське законодавство, аравійські історичні сказання, арабський фольклор. В структурі Корану 114 глав, що називаються сурами, котрі складаються з аятів - ритмічних завершених фраз, основних одиниць коранічного тексту.
Іслам має і свій Святий Переказ - Суну, що складається з хадисів - коротких оповідей про діяння та висловлювання пророка Мухаммеда.
У головних релігійних культових будівлях існує розгалужений штат служителів на чолі з муфтієм. Як вища посадова особа він обирається на з'їздах духівництва та віруючих. У країнах, де іслам є державною релігією, муфтій призначається урядом. Центр мусульманського релігійного життя - мечеть, де проводяться богослужіння, читаються проповіді, відбуваються різноманітні обряди, організовується навчання дітей. При найзначніших мечетях відкривають духовні школи - медресе, де готують майбутніх священнослужителів, богословів та законознавців.
Таким чином, мусульманство являє собою нерозривну єдність віросповідання, державно-правових установлень та певної форми культури. Проте, воно не являє собою єдиної релігійної організації; ще у VIIст. сформувалися його головні течії: сунізм ( близько 90 % мусульман є його прихильниками) та шиїзм. На відміну від сунітів, що за основу віровчення і культу приймають всі головні положення ісламу, сформульовані в Корані і Суні, шиїти мають свій власний переказ ах бари - де наводяться інші імена тих, хто їх переказував.
Одним з основних догматів шиїтського ісламу є вчення про імамат (верховну владу в мусульманській державі). Спочатку функції імама виконував сам Мухаммед, після його смерті- халіф.
В Україні головним регіоном поширення ісламу є Крим. З 1242 року, коли він був завойований монголо-татарами і увійшов до складу Золотої Орди, більшість його населення стає мусульманами-сунітами. Нині мусульманські релігійні громади діють в структурі трьох об'єднань - Духовного управління мусульман України (ДУМУ), Незалежного ДУМУ та ДУМ Криму.
6. Свобода совісті в Україні
Як поняття «свобода совісті» відображає умови, за яких можливе вільне духовне становлення, розвиток особистості, утвердження її суверенітету, її самостійності. Свобода совісті - право громадян сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи або дотримуватися атеїстичного світогляду.
Важливим для визначення змісту свободи совісті є розуміння деяких головних положень, які надають можливість відокремити свободу совісті від інших свобод, що існують в межах розгляду релігійних стосунків. Совість - здатність особистості формулювати свої моральні обов'язки, вимагати від себе їх повного виконання, здійснювати моральний самоконтроль і самооцінку своїх думок і вчинків.
Свобода релігії - це правові, суспільно-політичні, економічні можливості й гарантії для вільного самовизначення і самореалізації особистості, незалежного функціонування релігійних організацій та їх інститутів. Зрозуміло, свобода релігії надає можливість для вибору релігії, але не дає змоги відмовитись від неї. Досить близько до свободи релігії стоїть таке поняття як «свобода віросповідання» - законодавчо гарантоване право особистості вільно, без зовнішнього примусу обирати, сповідувати будь-яку релігію, задовольняти свої релігійні потреби, здійснювати інші культові дії відповідно до своєї релігійної орієнтації. Різниця полягає в тому, що, здійснюючи свободу віросповідання, людина має можливість відкрито сповідувати обрану релігію.
Свобода в релігії - це межі свободи, в яких, згідно з віросповіданням, може реалізуватися ініціатива та самодіяльність віруючих щодо тлумачення головних положень віровчення, відправлення культів. При такому тлумаченні людині надається можливість свободи совісті, але у межах однієї обраної релігії. Свобода церкви - законодавчо закріплене й гарантоване державою право на вільну діяльність церкви та інших релігійних організацій в мелісах їх функціонального призначення, організаційно-управлінських потреб. Це надає можливість церквам, релігійним організаціям та установам автономно виконувати свою діяльність незалежно від державної політики та державних діячів.
Можливість реалізації свободи совісті у будь-якій країні пов'язується, насамперед, із сукупністю правових норм та гарантій для їх здійснення. Таким чином, свобода совісті постає як правова категорія. Згідно з Конституцією України, свобода совісті - це право на свободу світогляду і віросповідання. Конституційне визначення є концептуально головним положенням для осмислення і реалізації свободи совісті у нашій державі кожним громадянином України. Це означає, що кожна людина, віруюча чи невіруюча, має рівні можливості щодо реалізації своїх духовних потреб.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконавиця законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.