кодифікація банківський фінансовий кодекс
Кодифікаційні етапи процедури систематизації банківського законодавства України: пошук нових підходів
Найважливішою фазою систематизації банківського законодавства України є проведення кодифікації.
Політика кодифікації законодавства була закладена у Концепції судово-правової реформи, яка була схвалена Верховною Радою України на початку 1992 року. Ця концепція ґрунтувалася на вітчизняному досвіді. Тому у цій частині, пише В. Мамутов, наша правова політика аналогічна політиці більшості інших країн Європи і ніякої адаптації тут не потрібно. Навпаки, давно має місце відповідність. Тільки треба послідовно дотримуватися політики кодифікації.
Кодифікація створює можливість здійснення синтезуючого підходу, який сполучає відновлення зі збереженням коштовного матеріалу, заперечення із синтезом, забезпечує поєднання прихильності до власного досвіду з урахуванням досягнень світової цивілізації, особливо у сфері регулювання фінансово-економічних відносин. При цьому у порівнянні з політичними системами і державами право демонструє більш високий ступінь стабільності та спадкоємності [11; с. 6].
У процесі кодифікації укладач намагається об’єднати та систематизувати чинні норми, що виправдали себе, а також переробити їх зміст, викласти нормативні приписи внутрішньо узгодженими, щоб забезпечувалася максимальна повнота регулювання відповідної сфери відносин. Кодифікація спрямована на те, щоб критично переосмислити чинні норми, подолати протиріччя і неузгодженості між ними [10; с. 359-360].
У багатьох інших випадках процес кодифікації після прийняття Конституції України розглядається як процес доопрацювання, тобто відбувається не опрацювання, а саме доопрацювання багатьох проектів кодексів з точки зору їх приведення у відповідність до нових конституційних засад нашої правової системи [3; с. 12].
Саме такий процес спостерігався при доопрацюванні нових Цивільного та Кримінального кодексів України. Однак кодифікація банківського законодавства – це процес не доопрацювання, а процес новітньої розробки цілісного фінансового нормативно-правового акта, який би забезпечив пряме регулювання банківських відносин. Тому, з огляду на відсутність кодифікаційних дій у банківському законодавстві, ми не можемо визначити історію процесу кодифікації банківського законодавства, як це відбувається при дослідженні цього питання в інших галузях права, наприклад при розгляді аспектів кодифікації адміністративно-деліктного законодавства [8] і сформулювати на цій основі певні пропозиції. Тут потрібен інших шлях.
Процес створення Банківського кодексу України повинен відразу відповідати тим сучасним вимогам як теорії права, так і науки фінансового права, які висуваються до нього. При чому необхідно забезпечити якнайближчу відповідність між нормами Банківського кодексу України та фінансовими міжнародними стандартами. Тому цілком можна погодитися з твердженням І. Борщевського про те, що важливою передумовою ефективності цієї форми систематизації законодавства є рівень культури кодифікаційної діяльності учасників законотворчості. Така культура поєднує професійні правові знання, вміння, навички з політичними, етичними, соціологічними, економічними та іншими видами культури [3; с. 34].
Процес кодифікації є суб’єктивною стороною правотворчості, при здійсненні якого слід дотримуватися таких вимог законності:
1) визначення форми кодифікаційних актів, наукове обґрунтування матеріальних і юридичних підстав кодифікації;
2) використання комплексних нормативно-правових актів при проведенні галузевої і міжгалузевої кодифікації;
3) визначення кола правового матеріалу, що підлягає кодифікації і потребує ознайомлення з актами поточної правотворчості;
4) створення оптимальної структури нормативно-правового акту для вдалого системного розташування структурних елементів;
5) збереження, відбір усього найкращого з попереднього правового регулювання, сучасних правових систем і міжнародних договорів;
6) внесення змін і доповнень у нормативні акти, здійснення у процесі законопроектної роботи уніфікації законодавства, обліку та встановлення переліку актів, що втратили чинність [4; с. 72-73].
Підготовка проектів кодексів – це надзвичайно важлива і складна справа. І тут потрібно в основу основ ставити суспільні та загальнодержавні інтереси, а не галузеві чи інтереси якихось наукових шкіл, амбіції окремих учених або політиків [7; с. 11]. Кодифікація банківського законодавства повинна здійснюватися на засадах верховенства права і закону, повноти включення норм, спеціалізації тощо. Крім того, варто додати, що кодифікація в Україні неодмінно має проводитись на основі реального співвідношення національної ідеї і загальнолюдських цінностей [3; с. 69].
Під час здійснення кодифікації банківського законодавства, у першу чергу, мають бути в обов’язковому порядку враховані інтереси нашої держави та вітчизняної економіки, актуальні аспекти здійснення банківської діяльності в Україні, збережені права як громадянина України, так і іноземних громадян.
Основою кодифікації є Конституція України. Як зазначає Є. Євграфова, Конституція України, за винятком окремих перехідних положень (розділ ХІІІ), є засадничим правовим актом, відповідно до якого здійснюється формування системи національного законодавства та її структурних підрозділів [3; с. 85].
У цьому плані опрацювання та прийняття нових кодексів має втілювати прогресивний розвиток українського законодавства на основі прийнятої Конституції України [6; с. 13]. Тут, зокрема, необхідно взяти до уваги принципи верховенства Конституції України (ч. 2 ст. 8) та безпосередності її дії (ч. 3 ст. 8), а також засади банківської політики Української держави, закріплені у Конституції (наприклад, п. 5 ст. 85, п. 2 ст. 106, п. 1 ст. 116 Конституції України тощо).
Кодифікація банківського законодавства проводиться на основі двох консолідаційних актів, розглянутих у другому розділі дисертаційної роботи. Це значно спрощує кодифікаційний процес.
І власне тому, підготовчими етапами проведення кодифікації банківського законодавства є первинні форми систематизації:
1) проведення інкорпорації усього чинного законодавства, що регулює банківську діяльність, за суб’єктним критерієм;
2) проведення консолідації банківського законодавства, у результаті якої створюються консолідаційні акти.
Кодифікація банківського законодавства є результатом систематизації, її головна ціль. Тому робота над створенням Банківського кодексу України повинна бути деталізована та послідовна. Пропонується виділити такі кодифікаційні етапи:
І. Допарламентський етап кодифікації банківського законодавства:
1) уповноваження Комісії із систематизації банківського законодавства на здійснення кодифікаційних робіт;
2) подання пропозицій щодо структури Банківського кодексу України;
3) обговорення поданих пропозицій у відкритому режимі конференцій, симпозіумів тощо;
4) обговорення зауважень та нових пропозицій у тому ж режимі;
5) обговорення структурних елементів Банківського кодексу України;
6) проведення юридичної експертизи проекту Банківського кодексу України;
7) передача проекту Банківського кодексу України на розгляд комітету Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності;
8) остаточне редагування тексту проекту Банківського кодексу України;
9) подання підготовленого проекту Банківського кодексу України на розгляд Верховної Ради України.
ІІ. Парламентський етап кодифікації банківського законодавства:
1) процедура розгляду проекту Банківського кодексу України як законопроекту;
2) прийняття проекту Банківського кодексу України шляхом голосування.
ІІІ. Післяпарламентський етап кодифікації банківського законодавства:
1) підписання Банківського кодексу України Президентом України;
2) опублікування Банківського кодексу України;
3) набрання чинності Банківським кодексом України
Розробка проекту Банківського кодексу України є складною і відповідальною роботою. Невдало підготовлений акт не тільки може загальмувати розвиток відповідних фінансових відносин, а й погано вписатися в існуючу правову систему, навіть зруйнувати її. Такий закон, не будучи стабільним, вимагає внесення до нього частих змін і доповнень, що підриває довіру до нього як з боку державних, так і недержавних структур, населення в цілому [15; с. 54].
При роботі над проектом Банківського кодексу України цей аспект набуває дуже актуального звучання. Адже, як пише Л. Рябініна, нескінчений струм змін і доповнень дуже негативно впливає на виконання практичними робітниками кредитних і фінансових установ та їх клієнтів цих безперервно змінюваних положень, що взагалі не поліпшує діяльності названих установ та їх взаємовідносин з клієнтами, не поліпшує також і створення прогресивних економічних відносин між кредитно-фінансовими установами та їх клієнтами [7; с. 34-35].
Робота над Банківським кодексом України:
1) дозволить проаналізувати усі нормативно-правові акти, які регулюють діяльність банківської системи України, при цьому буде досягнута їх взаємоузгодженість;
2) допоможе закріпити позитивні риси банківської системи, що сформувалися, та намітити шляхи її подальшої реструктуризації;
3) дозволить врегулювати ті інститути, які на сьогодні не розвинуті, але їх необхідність для економіки є очевидною;
4) визначить основні відносини як усередині самої банківської системи України, так і відносини з зовнішніми суб’єктами;
5) дозволить упорядкувати ієрархічну структуру нормативно-правових актів, які регулюють діяльність суб’єктів банківської системи;
6) збільшить стабільність банківського законодавства, частина норм підзаконних актів буде перенесена до Банківського кодексу України [8; с. 266-267].