Рішенням господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду, позов задоволено: ТОВ «ТЕКО ГРУП» зобов’язано припинити використання в господарській діяльності, в тому числі в найменуванні товариства, словесного позначення «ТЕКО», а також внести відповідні зміни до статуту цього товариства та надати відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Судові акти мотивовано обов’язком відповідача припинити використання в його найменуванні словесного позначення «ТЕКО», оскільки таке використання вводить в оману споживачів щодо товарів, які реалізує позивач, та послуг, які ним надаються.
Згідно з висновком від 03.08.2007 №4360 призначеної в справі судової експертизи повне комерційне (фірмове) найменування відповідача «товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕКО Груп» і його скорочене комерційне (фірмове) найменування – «ТОВ «ТЕКО Груп» є схожими настільки, що їх можна сплутати, з повним комерційним (фірмовим) найменуванням позивача – «товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕКО» ТОВ» і скороченим комерційним найменуванням позивача – «ТОВ «ТЕКО» ТОВ».
І хоча висновком експерта у зазначеній справі встановлено, що комерційні найменування сторін є схожими настільки, що їх можна сплутати, суд дійшов іншого висновку. Суд, підтримуючи позицію попередніх інстанцій, зазначив, що комерційні найменування позивача та відповідача по даній справі є однаковими.
Цікавою в цьому аспекті, на наш погляд, є постанова Вищого господарського суду України від 10 березня 2004 року [65]. Так, позивачем у даній справі було товариство з обмеженою відповідальністю «Бордо», відповідачем – приватне підприємство «Бордо». І попри ідентичні (тотожні) додатки комерційних найменувань обох суб’єктів господарювання – «Бордо», однакову сферу діяльності (в даному разі – виробництво будівельних матеріалів) в цілому комерційні найменування позивача і відповідача не є тотожними. Як вже зазначалося, обов’язковою складовою комерційного найменування є зазначення організаційно-правової форми його власника, а тому відмінність навіть лише у цій частині комерційного найменування (ТОВ та ПП) виключає можливість визнання комерційних найменувань тотожними.
Що ж до недобросовісного використання комерційних найменувань, схожих до ступеня змішування, то в даному разі судова практика є значною. Так, у постанові Вищого господарського суду України від 1 березня 2005 року у справі №11/245 [66], якою рішення попередніх інстанцій залишено в силі, зазначено, що закрите акціонерне товариство «Фармація», використовуючи саме таке комерційне найменування, тим самим порушила права обласного комунального підприємства «Фармація». Оскільки обидва суб’єкта господарювання здійснюють однакову діяльність, це може призвести до їхнього сплутування.
Також як приклад слід навести постанову Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006 року у справі №21/461 [71], згідно з якою позивач у справі – відкрите акціонерне товариство «Укрпластик» просив визнати недійсним свідоцтво на знак для товарів і послуг («Укрпластик»), який належить відповідачу – товариству з обмеженою відповідальністю «Укрпластик ХХІ століття» та який схожий до ступеня змішування із комерційним найменуванням позивача. Висновком експерта по даній справі встановлено, що конкуруюче комерційне найменування та спірна торговельна марка є схожими до ступеня змішування. Зважаючи на висновок експерта та на вимоги позивача (який вимагав лише визнання недійсним зазначеного свідоцтва, але не вимагав заборони використання схожого комерційного найменування), свідоцтво відповідача було визнано недійсним.
З наведеної справи стає зрозуміло, що права суб’єкта господарювання на комерційне найменування можуть бути порушені шляхом реєстрації схожого до ступеня змішування знака для товарів і послуг. Одразу слід зазначити, що, на нашу думку, не можна говорити про тотожність (однаковість) комерційного найменування та торговельної марки. Навіть враховуючи повну відповідність (як в наведеній вище справі №21/461) торговельної марки «Укрпластик» та додатку комерційного найменування позивача ВАТ «Укрпластик» – «Укрпластик», комерційне найменування має розглядатися в цілому, тобто разом з його корпусом – «відкрите акціонерне товариство» («ВАТ»). За таких умов вони (комерційне найменування та торговельна марка) можуть бути визнані лише як такі, що є схожими до ступеня змішування. Єдиним винятком з наведеного положення є ситуація, коли чужий знак для товарів та послуг повністю відображатиме комерційне найменування – і корпус («ВАТ», «ТОВ» тощо), і додаток («Укрпластик», «Медіа Сайкл» і т. п.). за таких умов комерційне найменування та торговельна марка, що протиставляються при експертизі, можуть бути визнані тотожними. Проте таких прикладів на практиці нам не відомо. Що ж до практики, аналогічної наведеній у справі №21/461, тобто при конкуренції комерційного найменування та торговельної марки, то вона є також значною.
Так, у справі №21/364, в якій Вищим господарським судом України 18 жовтня 2005 року прийнято постанову [69] про залишення в силі рішень попередніх інстанцій, позивач – закрите акціонерне товариство «Датасат» просив суд визнати недійсним свідоцтво на знак для товарів та послуг. Згідно з цим свідоцтвом було зареєстровано знак – «ДАТАSAT», власником якого був відповідач – закрите акціонерне товариство «Українські Сателітарні Системи». Даний знак, на думку позивача, був схожим до ступеня змішування з його комерційним найменуванням. Окрім іншого, в даній постанові зазначено, що висновком експертизи об’єктів інтелектуальної власності у даній справі підтверджується:
– факт відомості комерційного найменування позивача ЗАТ «Датасат» стосовно товарів 9 класу та послуг 35, 38 класів МКТП на дату подання ЗАТ «Українські Сателітарні Системи» заявки про реєстрацію знака «ДАТАSАТ»;
– схожість комерційного найменування позивача ЗАТ «Датасат» та знака для товарів і послуг «ДАТАSАТ» відповідача до ступені змішування.
Враховуючи висновок експерта та на підставі ст. 159 ГК України, ст. 8 Паризької конвенції, ст. 489 ЦК України тощо Вищий господарський суд України постановив залишити в силі рішення попередніх інстанцій, якими свідоцтво відповідача на знак для товарів та послуг «ДАТАSАТ» скасовано.
Цікавою є постанова Вищого господарського суду України від 17 липня 2007 року у справі №21/518 [73], в якій спірна ситуація в цілому схожа з тією, що викладена вище. Позивач – ЗАТ «Міжнародний Медіа Центр – СТБ» звернувся до суду з позовом, зокрема, про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг «СТБ», який належить відповідачу – ПП «ТРК «Славія-ТV». Забігаючи наперед, слід зазначити, що Вищий господарський суд України залишив у силі рішення попередніх інстанцій, якими позов ЗАТ «Міжнародний Медіа Центр – СТБ» задоволено, а свідоцтво на знак «СТБ» визнано недійсним. Проте серед іншого в даній постанові суду закріплено декілька важливих аспектів, які слід підкреслити:
– до складу комерційного (фірмового) найменування ЗАТ «Міжнародний Медіа Центр-СТБ» входять такі складові: 1) організаційно-правова форма («Закрите акціонерне товариство»); 2) галузь діяльності («Міжнародний Медіа Центр»); 3) індивідуалізуюче (дистинктивне) позначення («СТБ»). Позначення «СТБ» є розрізняльною частиною зареєстрованого фірмового найменування ЗАТ «Міжнародний Медіа Центр-СТБ»;
– позначення «СТБ» як засіб індивідуалізації фірмового найменування відповідача під час фактичного і тривалого використання набуло розрізняльної здатності;
– господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідач є власником права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування «СТБ».
Перше твердження є, на наш погляд, важливими, адже правильно і повністю відображає законодавчо закріплену структуру комерційного найменування (про яку було зазначено в Розділі 1 нашої роботи). Друге твердження є необхідним, адже, виокремлюючи частину комерційного найменування, яка є індивідуальною (в даній справі – «СТБ»), суд дає змогу експерту визначити, що, власне, потрібно порівнювати з торговельною маркою. Третє ж твердження є невірним з причин, викладених в Розділі 1 даної роботи.
Отже, вище викладено дві найпоширеніші форми порушення прав на комерційне найменування: перша – шляхом використання тотожного / схожого комерційного найменування, друга – шляхом реєстрації, використання схожої торговельної марки. Третя форма порушення прав – комерційне використання інших позначень, які є тотожними / схожими із комерційним найменуванням суб’єкта господарювання. Зрозуміло, що слово «інші» не є інформативним, але завдяки прикладам, які будуть наведені далі, стануть зрозумілими зміст даного слова та формулювання в цілому.
Так, у господарській справі №5/20н, в якій Вищим господарським судом України 12 липня 2005 року прийнято постанову [68], якою рішення попередніх інстанцій залишено в силі, судом було встановлено, суть спору зводилася до такого:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Ріо-Плюс» (далі – ТОВ «Видавництво «Ріо-Плюс») подало заяву до адміністративної колегії Антимонопольного комітету України у зв’язку з недобросовісною конкуренцією з боку товариства з обмеженою відповідальністю «Олвіко» (далі – ТОВ «Олвіко») у формі неправомірного використання останнім назви друкованого засобу масової інформації, що є схожим до ступеня змішування з позначенням заснованої третьою особою газети. Антимонопольний комітет України встановив, що ТОВ «Видавництво «Ріо-Плюс» заснувало газету «РИО-плюс», а ТОВ «Олвіко» – газету «Р.И.О.-люкс», обидві газети випускаються у м. Алчевськ. В результаті розгляду заяви ТОВ «Видавництво «Ріо-Плюс» Антимонопольний комітет України дійшов висновку, що своїми діями, а саме – заснуванням та виданням зазначеної газети ТОВ «Олвіко» вчиняє акт недобросовісної конкуренції, що порушує права ТОВ «Видавництво «Ріо-Плюс», зокрема, на комерційне найменування. В рішення Антимонопольний комітет України зокрема, зазначено, що використання позначення (назви) газети «Р.И.О.-люкс» може призвести до змішування з діяльністю ТОВ «Видавництво «Ріо-Плюс», а тому ТОВ «Олвіко» зобов’язано припинити порушення прав іншого суб’єкта господарювання (заявника).