Під захистом прав на комерційне найменування розуміють реалізацію передбачених законом заходів, за допомогою яких власник прав на комерційне найменування може забезпечити недоторканість цих прав, а в разі їх порушення – відновлення своїх порушених прав, припинити їх порушення та застосувати до порушника відповідні санкції [64, с. 3; 8, ст. 62]. Тобто, коли не спрацьовує механізм держави, спрямований на забезпечення охорони, зокрема, прав на комерційне найменування: всі закони, діяльність державних органів, тоді вступає в силу державний механізм захисту прав, який може виявлятися в різних формах.
І саме така послідовність проявляє, як зазначила професор Ромовська З.В. [27, ст. 482], взаємозв'язок правової охорони та правового захисту: захищаючи право конкретної особи, суд тим самим здійснює охоронну функцію щодо суспільного ладу, прав інших осіб, утверджуючи соціальну цінність правозгідної поведінки.
Розрізняють дві основні форми захисту прав: юрисдикційну і неюрисдикційну (див. Додаток 2).
Неюрисдикційна форма захисту прав включає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту прав на комерційне найменування, які здійснюються ними самостійно, без звернення по допомогу до державних або інших компетентних органів. Йдеться лише про законні засоби захисту [91, ст. 596]. Прикладом такого захисту можуть бути публічні заяви власників комерційних найменувань (чи їх повноважних представників) про те, що певне підприємство використовує схоже комерційне найменування, до якого заявник не має ніякого відношення, чи надсилання листів з попередженням про незаконність певної діяльності (з використанням чужого комерційного найменування тощо).
Юрисдикційна форма захисту прав передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав на комерційне найменування. Його суть полягає в тому, що особа, права і законні інтереси якої порушені неправомірними діями, звертається за захистом до державних органів або інших компетентних органів, які уповноважені застосовувати необхідні заходи для відновлення порушених прав і припинення правопорушення. Такими державними та іншими компетентними органами є Міністерство внутрішніх справУкраїни, Антимонопольний комітет України, суди тощо. І оскільки темою даної роботи є саме судовий захист, то якраз повноваження судів щодо захисту прав на комерційне найменування і будуть розглянуті далі.
Доречним видається твердження професора Базилевича В.Д. про те, що на відміну від традиційних економічних благ результати інтелектуальної праці не можуть бути захищені від використання третіми особами на підставі самого лише володіння ними. Після того, як інтелектуальні продукти, не забезпечені спеціальною правовою охороною з боку держави, стають відомими суспільству, творці не в змозі здійснити контроль за їх використанням [2, ст. 274].
Це твердження особливо характерне для комерційного найменування, оскільки воно (на відміну від, наприклад, торговельної марки) взагалі не забезпечено дієвим механізмом охорони: відсутній реєстр комерційних найменувань, повноцінне законодавче регулювання тощо.
Тим не менш законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності надає потерпілим досить широкий спектр способів захисту, тобто держава створила механізм відновлення прав суб’єкта господарювання, але не створила превентивний механізм охорони. Розкриття питання щодо способів захисту прав на комерційне найменування та повноваження суду у такій діяльності видається найбільш доцільним здійснити через стадії судового розгляду у відповідних справах. Це пов’язано з тим, що саме процесуальне законодавство найповніше розкриває повноваження суду щодо такого захисту, тобто визначає, які саме дії суд має право вжити для визначення прав, його відновлення та покарання порушника.
Проте перш ніж перейти до висвітлення зазначених питань слід розкрити питання про те, якім судам підвідомчі справи із захисту прав на комерційне найменування, адже це в свою чергу визначить, яке процесуальне законодавство має бути використане в подальшому.
Не викликає запитань чи заперечень твердження про те, що загальним судам підвідомчі справи про адміністративні правопорушення (за ст. 512 КУпАП), кримінальні справи (за ст. 229 КК України) та цивільні справи щодо захисту прав на комерційне найменування, в яких відповідачем чи позивачем (цивільним позивачем) є фізична особа. Так, у ст. 33 КПК України зазначено, що районному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи, крім справ, підсудних вищестоящим судам і військовим судам. У ст. 221 КУпАП зазначено, що судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 512 КУпАП. Що ж до цивільних справ, то в ст. 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних відносин (це справи щодо захисту прав на комерційне найменування, в яких відповідачем є фізична особа).
У свою чергу господарським судам підвідомчі справи щодо захисту прав на комерційні найменування, в яких сторонами є суб’єкти господарювання (ст. 1, 2 ГПК України). Проблемним та законодавчо неврегульованим досі залишається питання підвідомчості справ щодо захисту прав на комерційне найменування (та й взагалі об’єктів інтелектуальної власності), в яких стороною є державний орган (суб’єкт владних повноважень). Ця проблематика спричинена тим, що в КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. В той же час у ч. 3 ст. 16 ГПК України передбачено, що справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом. Дуже часто відповідачем у спорах про захист прав на комерційне найменування виступає Антимонопольний комітет України чи інші державні органи, а тому виникає питання з приводу підвідомчості таких справ. Головним при розмежуванні компетенції адміністративних та господарських судів у справах щодо захисту прав на комерційне найменування, в яких бере участь державний орган, є встановлення того, чи здійснює відповідний суб’єкт владних повноважень (наприклад, якщо він відповідач) у спірних правовідносинах владні управлінські функції щодо іншого суб’єкта (наприклад, позивача). Дана позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.05 р. [29]. Саме тому практика вирішення справ щодо захисту прав на комерційне найменування, в яких бере участь суб’єкт владних повноважень, свідчить про те, що такі справи підвідомчі саме господарським судам, адже державні органи (якщо, наприклад, вони є відповідачами) в них не здійснюють свої управлінські функції по відношенні до суб’єктів господарювання (які є позивачами). Окрім того, справи щодо захисту прав на комерційне найменування за своїм характером є цивільно-правовими і не передбачають підпорядкованості, а тому не є адміністративними.
Проте саме це питання потребує нагального та детального регламентування шляхом внесення змін до процесуального законодавства, яке б чітко визначало саме предметну (а не суб’єктну) підвідомчість справ щодо захисту прав на комерційне найменування (та й взагалі об’єктів інтелектуальної власності) певному суду.
В багатьох випадках судові дії починаються з клопотання про застосування певної форми захисних заходів тимчасового або проміжного характеру [58, ст. 323], якими згідно із законодавством України є:
– забезпечення позову, про яке згідно з ч. 4 статті 151 ЦПК України може клопотати особа ще до подання позову, причому такий захід вживається саме з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності;
– запобіжні заходи, вжиття яких передбачено розділом V1 ГПК України. Такі заходи вживаються також до подання позову за заявою суб’єкта господарювання;
– запобіжні заходи, вжиття яких передбачено главою 13 КПК України. Такі заходи можуть вживатися до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, тобто на будь якій стадії дізнання, слідства, тобто навіть до судового розгляду;
– заходи забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення, вжиття яких передбачено главою 20 КУпАП.
Всі зазначені заходи є надзвичайно важливими для захисту прав на комерційне найменування. Період від початку судових слухань до моменту остаточного вирішення питання створює можливості завдання значної майнової шкоди (у вигляді нездійснення збуту і відповідно неотримання прибутку), шкоди для репутації тощо. Окрім того, обвинувачений (в кримінальному процесі) або відповідач (в цивільному чи господарському процесі) може вжити заходів до відчуження власного майна з метою уникнення відповідальності або зменшення її розміру, знищення доказів, які необхідні по справі, або й просто зникнути. Тому якщо в подібних випадках протиправна поведінка відповідача припинена на самому початку (навіть до подання позову), то проблема відшкодування збитків може зникнути зовсім або стати набагато легшою, ніж у разі незастосування таких заходів [58, ст. 323].
Найефективнішим засобом (із захисних заходів тимчасового або проміжного характеру) і таким, що використовується найчастіше, є тимчасова або проміжна судова заборона, наприклад, на вчинення певних дій: відчуження майна, митного оформлення товару тощо, основна мета якої звичайно характеризується як збереження statusquo до слухання справи по суті. Хоча збереження statusquo на момент подання позову буває найбільш придатною судовою постановою (ухвалою), воно як таке не є основною метою проміжної заборони. Першочерговим завданням, яке суд переслідує, видаючи санкцію на проміжну заборону, є збереження становища, яке найбільшою мірою дозволяє забезпечити справедливість до моменту, коли буде прийматися остаточне рішення.