Крім того, прокурор повинен стежити за сюжетом розповіді, зіставляючи показання в судовому засіданні з показаннями, які давала особа на досудовому слідстві. Якщо він помічає зменшення обсягу попередньої інформації, то робить необхідні помітки, формулює питання, які потрібно буде задати з метою поповнення упущеного.
Після завершення вільної розповіді допитуваному ставляться питання. Спочатку коло питань до допитуваного ставить державний обвинувач. Зіштовхнувшись з фактом пригніченості, розгубленості допитуваного, прокурор повинний використовувати тактичні прийоми, спрямовані на встановлення з ним емоційного психологічного контакту. До їхнього числа відноситься «зняття психічної напруги» допитуваного і плавне «втягування» його в бесіду (діалог). Звичайно це досягається шляхом постановлення перед ним найпростіших питань, наприклад: як Ваше здоров'я? Як Ви себе в даний момент почуваєте? чи зрозумілі питання, що задаються? і т.п. Іноді корисно повернутись до з’ясування анкетних даних, попросити докладніше розповісти про свій родинний стан, про службову діяльність та інше. Відповідаючи на ці елементарні питання, допитуваний втягується в розмову, переборюючи хвилювання, жах перед судом і заспокоюється.
Після цього перейти до предмета допиту не складно, особливо якщо початкова фаза розмови буде йти м'яко, у спокійному, доброзичливому тоні. Питально-відповідна стадія судового допиту справедливо визнається самою складною через її насиченість безкомпромісною боротьбою сторін. У ній використовуються всі тактичні прийоми.
При дослідженні загальних положень тактики судового допиту потрібно зупинитись і на таких факторах, що мають істотне тактичне значення, як стать допитуваного, вік, рівень освіти, професія (робота), стан здоров'я (взагалі і, головне, на момент допиту), наявність чи відсутність судимостей, родинний стан, процесуальне положення (підсудний, потерпілий, свідок).
Дослідження розходжень статідопитуваниху плані тактичних вишукувань неодмінно приводить до порівняльного аналізу так званих «жіночої» і «чоловічий» психології.
При цьому в останній виділяють домінуючу властивість логічну, а в жіночої, навпаки — емоційну.
Злочин і процедура його розслідування, включаючи судове слідство, набагато сильніше впливає на емоційну сферу жінок, чим чоловіків. Знаючи про це і зіштовхнувшись з необхідністю перебороти опір допитуваної для встановлення істини у справі, прокурор повинен використовувати в якості тактичних засобів вплив на її емоційну сферу таких моральних категорій, як честь, совість, любов, борг, відповідальність, гріх та інше. Об'єктивно жінці складніше, ніж чоловіку, устояти на неправдивій позиції, усебічно захистити її, так як жінка в соціальному житті більш моральна, людинолюбна (вона ж — мати), більш критична до небезпечного і недозволеного, не потакає насильству, неправді. Тому переконливе спростування прокурором її неправдивих свідчень, доповнене вмілим емоційним впливом на її позитивні ціннісні установки, частіше приводять до відмови від неправди і дачі правдивих показань.
З цього випливає, що у ситуації, коли неправдиві показання дають декілька осіб тактично правильним буде почати допит цієї групи осіб з жінок.
І ще один важливий момент. Складні динамічні події, у тому числі і кримінальні, по-різному сприймаються жінками і чоловіками.
Жінка - очевидець бійки, - звичайно, дуже скупо описує її механізм, тому що, будучи за природою противницею насильства, не вміючи і не бажаючи дивитись на нього, вона сприймає лише деякі його фази (фрагментами, частинами). Але вона дуже добре буде пам’ятати прикмети учасників бійки - особливості росту, зовнішності, одягу, мови (галас, погрози тих що б'ються), тобто може дати дуже важливі свідчення для встановлення учасників конфлікту.
Чоловіки ж, більш спокушені до застосування насильства, якщо вони очевидці, а тим більше учасники бійки, то основну увагу приділяють її механізму, ходу, оцінюючи небезпеку насильницьких дій супротивників для себе чи своїх знайомих і вирішуючи, як цих дій запобігти. При цьому чоловіки лише загалом можуть повідомити про прикмети незнайомих учасників бійки.
Говорячи про вік допитуваних, різницяякого має тактичне значення, потрібно враховувати особливості ряду вікових груп: 1) малолітніх ( до 14 років) 2) неповнолітніх; 3) молодих людей (приблизно до 30-35 років); 4) людей зрілого віку (35-60 років); 5) людей похилого віку (приблизно від 60-75 років).
Взагалі тактичне значення віку допитуваного визначається ступенем соціальної зрілості суб'єкта тієї чи іншої вікової групи, його життєвим досвідом (великим, достатнім чи малим, а то і зовсім відсутнім — у малолітніх), через призму яких вони оцінюють життєві колізії, включаючи і протиправні конфлікти і дають про них показання.
Допит малолітнього має масу особливостей. Одна з них полягає в тому, що дитині у віці 7-8 років ще не «під силу» (знанням) всебічно охопити та чітко описати побачене. Тому в структурі його допиту немає фази вільної розповіді (у допитах 8-10-літніх вона лише ледь намічається). Фактично він проводиться у формі питання-відповіді.
Всім відома характерна для дітей цього віку фантазійність, емоційна гіперболізація побаченого. Тому навідні питання небезпечні саме при допиті малолітнього та осіб з відставанням в сфері психічного розвитку, так як мають дію, що впливає на відповідь.
І ще суттєвий момент. Зовсім незвичний для малолітньої дитини обстановка публічного судового допиту подавляє її, заважає зосередитись і зрозуміти, чого від неї хочуть. Тому із найскладніших завдань, що виникають перед державним обвинувачем в таких ситуаціях, є зняття стресу у малолітнього допитуваного і встановлення з ним психологічного контакту. Звичайно, що допит малолітнього повинен проводитись в найпростішій, “гральній” формі, рекомендується, за можливістю, на його лексиконі. Тільки в цьому випадку питання буде правильно зрозумілим малолітнім, а це основа адекватної відповіді. У цьому державному обвинувачеві повинен допомогти педагог (вихователь) як фахівець в області дитячої психології.
Говорячи про допит малолітніх, будь то на досудовому слідстві чи в суді, хотілось би звернути увагу на одну дуже важливу проблему, яка вкрай рідко враховується на практиці,— а чи завжди необхідно допитувати малолітнього по конкретній справі? Наведемо приклад.
В апеляційному суді Донецької області слухалась кримінальна справа стосовно 8 осіб, які діяли у банді і скоїли протягом 4 років на території Донецької області ряд розбійних нападів, зґвалтувань, умисних вбивств та інших тяжких злочинів.
За одним із епізодів Р, М, Т, Ж обвинувачувались в тому, що озброєні, у масках скоїли напад на А., який знаходився на подвір’ї свого будинку. Застосовуючи насильство, яке небезпечне для життя, Р. схватив потерпілого за шию та став душити, а М. почав бити А. битою по голові. Інші учасники банди проникли у будинок і напали на жінку та неповнолітню доньку Б., зв’язали їх та привели А. у житло. Від потерпілих вимагали гроші та цінні речі, при цьому на очах у малолітньої доньки били батьків битою і металевими трубами , припікали їх тіло гарячою праскою, придушували. Крім цього, Р., з метою задоволення своєї статевої пристрасті, почав скоювати стосовно малолітньої розбещенні дії, спричиняючи їй фізичний біль.
При розгляді справи у суді виникла несподівана колізія: інтереси всебічного доведення криміналу, скоєного бандитською групою, прийшли в гостре протиріччя з інтересами нормального, морального виховання малолітньої А. Чи потрібно допитувати дівчинку про вчинені стосовно неї знущання і розпусні дії? Чи виправданою би виявилась актуалізація в її усвідомленні деталей розпусних дій Р.? Чи не виникла б у дитини повторна психологічна травма, при спогадах про злочин, вчинений щодо неї та її батьків. Після обговорення цієї проблеми державний обвинувач заявив клопотання не допитувати неповнолітню А. у суді і оголосити показання, які вона давала на досудовому слідстві. Суд задовольнив клопотання прокурора.
Тому рекомендується враховувати морально-педагогічні аспекти судових допитів малолітніх і в складних ситуаціях прибігати до їх допитів лише у випадках крайньої необхідності
Кілька слів варто сказати про категорії людей похилого віку і старих. Основною життєвою цінністю для багатьох з них є особиста честь, особливо у тих , хто пережив війну, важкі роки післявоєнного періоду, і добре пом’ятають якого героїзму, самовіддачі все це зажадало. Саме честь в їхньому віці є мірилом в оцінці свого минулого і сьогодення. У віруючих людей вона доповнюється прагненням не скоїти гріха «перед Богом і людьми». Знаючи про цю психологічну домінанту, прокурор може використовувати категорії честі і гріха як засіб для емоційного впливу на допитуваного розглянутої віковий групи, які дають неправдиві показання. Уміло зіставляючи високу моральну оцінку прожитого життя з фактом навмисного перекручування істини, що підриває та ставить під сумнів вказану оцінку, прокурор може отримати успіх в одержанні правдивих показань.
Високий рівень освіти та загальної ерудиції допитуваного важливо враховувати як фактор, що може обумовити більш серйозний, чим в інших осіб, опір встановленню істини. Це може виявитись у більш продуманій неправдивій версії, добрій аргументації, вмілому протистоянні окремим фактам, що приводить державний обвинувач.
Усе це варто продумати заздалегідь — ще на етапі підготовки до допиту. Його слід провести так, щоб не дати приводів для зауважень з боку допитуваного і не понести втрати в інтелектуальній боротьбі з ним. Умови досягнення цих цілей - всебічна підготовка до допиту, обережне і самокритичне відношення до кожного свого питання, аргументу, репліки.