Більшість представників «немху» поступово, зміцнили своє положення у всіх сферах єгипетського адміністративного і господарського апарату, в армії, при царському дворі, а їх основною метою стало можливе радикальніше відтиснення старої знаті від джерел влади і багатства. Цар, що став на чолі цього енергійного і зрадженого йому угрупування, сподівався з її допомогою ще більш укріпити свою самодержавну владу. Завдання, що стояло перед новою знаттю було не з легких, враховуючи політичну і економічну силу протилежної сторони, що все ще займала міцні позиції як на місцях, так і в центрі. Величезним був вплив і могутнього фіванського жрецтва, тісно пов'язаного та із старою знаттю, і з жрецтвом місцевих, провінційних культів.
Саме жрецтво Амона-Ра, головного єгипетського бога з початку XVIII династії, стало найбільш послідовним супротивником нової знаті і самого Аменхетепа IV. Недивно тому, що видима сторона боротьби, що прийняла в тодішніх умовах неминуче релігійне забарвлення, виявилася в протиборстві проголошеного царем нового загальноєгипетського божества, Атона, з фіванським богом Амоном-Ра і іншими старими богами країни [[44], с. 48].
Запекла і непримиренна позиція фіванського жрецтваа, можливо, стане зрозумілішою, якщо врахувати, що на той час вже, без сумніву, склалася властива всьому Новому царству система взаємин храмового господарства з царською адміністрацією. Для цієї системи були характерні жорсткий контроль центральної влади над всіма галузями храмового господарства і значні прямі відрахування зерна, що збирається із земель, що числилися за храмами, на користь царської адміністрації для забезпечення збільшеного державного апарату і воїнів. Мабуть, такі відрахування стягувалися і з інших галузей храмового виробництва. Нарешті, існувала практика відрахування зерна за межі храмового господарства шляхом безпосереднього забезпечення численних воїнів різних рангів, а також царських чиновників і інших представників нехрамової адміністрації зерном, вироблюваним храмовими землеробами на храмових землях. Відомо, які багатства дарувалися єгипетськими фараонами XVIII династії численним єгипетським храмам після кожного успішного іноземного походу, але виявляється, що самі храмові господарства ставали важливим джерелом надходження матеріальних засобів на користь фараона, що у великій мірі і дозволяло забезпечувати агресивну зовнішню політику країни і сприяло зміцненню позицій нового соціального шару і його верхівки. Можливо, що з часом контроль над храмами і відрахування на користь центральної влади зросли, що, природно, не могло не викликати незадоволення та опір з боку жрецтва, й перш за все найбільш сильного - фіванського жрецтва. Таким чином, відносини між протидіючими сторонами до часу сходження на престол Аменхетепа IV знаходилися на межі; відкрита боротьба між ними стала неминучою. Спочатку, проте, хід подій був декілька сповільнений; новоЗапровадження, що зробили незабаром величезний вплив на всі сфери єгипетського життя, наростали поступово.
Запровадження нового загальнодержавного культу бога Атона (Атон - традиційне ім’я цього бога, але воно засноване на співзвуччі з ім'ям бога Амона), якиго шанобливо зображуали в образі сонячного диска з променями-руками, що відходять від нього, дарують країні всі блага життя, жодною мірою не означало скасування стародавнього єгипетського многобожжя (політеїзму), і перший храм, присвячений новому божеству, був зведений царем у Фівах, поблизу святилищ Амона-Ра.
Проте новий загальноєгипетський культ Атона, бога, який користувався особливим заступництвом пануючи, що проголосив себе єдиним сином нового божества, припускав і величезні будівельні роботи по зведенню його храмів, і дарування йому великих земельних масивів в різних частинах Єгипту, численних пасовищ, худоби, мисливських і рибних угідь, і забезпечення новостворюваного храмового господарства робочою силою, і, нарешті, установу великого штату високопоставлених і рядових жерців - служителів нового культу [[45], с. 100]. Вони, як це видно з пам'ятників тієї пори, були в основному представниками нової знаті.
На практиці все це означало значний перерозподіл матеріальних і людських ресурсів на користь нового божества і в збиток жерцям старих традиційних єгипетських богів (і раніше всього Амона-Ра), основним супротивникам царя-реформатора і його прихильників. Мабуть, на 6-му році царювання Аменхетепа IV боротьба різко загострюється і незабаром досягає апогею. Цар разом зі своїм двором покидає ненависні і ворожі йому Фіви і в 300 км. на північ від цього центру шанування Амона-Ра наказує заснувати нову столицю - ахет-атон («Горизонт Атона», тобто місце, де сходить над світом сонячний диск; нині городище Телль-амарна). Декілька раніше, борючись тепер уже з самим ім'ям бога Амона, що входить до складу його власного особистого імені (Аменхетеп означає «Амон задоволений»), цар перейменовує себе в Ехнатона (Ехнатон також традиційна, але неправильна вимова імені. Умовна египтологичеськоє вимова - «Іх-не-ітен».) («Корисний для Атона»).
Після реформ Ехнатона, нові особисті імена отримують члени його сім'ї, його сановники, якщо до складу їх імен входило ім'я Амона або деяких інших старих єгипетських богів. Тепер імена божеств, окрім Атону, безжально знищуються на всіх пам'ятниках. Більше десяти років знаходився єгипетський двір на чолі з Ехнатоном в новій столиці, що побудованій за неймовірно короткий термін та стала великим містом з величними царськими палацами, величезним храмом на честь Атона, обширними садами і особняками царських сановників, що вихвалялися в записах, своїх розкішних гробниць своїм незнатним походженням. Здавалося, що динамічні прихильники змін, очолювані самим царем, рішуче беруть верх над своїми суперниками.
Проте культ Атона не мав коріння в традиціях і представленнях не тільки знаті, але і всього єгипетського народу [[46], с. 59]. Заміна суперечливих архаїчних культів колишніх богів логічно продуманим шануванням практично одного лише Сонячного диска - Атона - не обіцяла ніякого полегшення життю кому-небудь, окрім фараонських ставлеників, що змагалися із старим жрецтвом, не обіцяла ні реальних благ, ні навіть уявних - у вигляді справедливішої замогильної подяки. Тим часом жрецтво Амона було сильно не тільки своїми матеріальними багатствами, які накопичувалися сторіччями, не тільки давньою традицією народних вірувань, які воно виражало, але навіть і тим, що ще з часів Середнього царства народні маси звикли вважати саме Амона заступником маленьких людей, притулком в їх повсякденних потребах. В той же час між знаттю, що стояла за Амона, і знаттю, що стояла за Атона, -двома прошарками пануючого класу - не було дійсно непримиренної класової суперечності. Тому за періодом переділу влади і багатств неминуче повинен був послідувати період угоди між ворогуючими силами. Отже, немає нічого дивовижного в тому, що смерть ще нестарого, але, мабуть, з юних років хворобливого фараона різко змінила подальший хід подій.
Безпосередніх наступників царя-реформатора, Семнехка-Ра і Тутанхамона, юного і недовговічного подружжя його старших дочок, не було ні авторитету їх попередника, ні його фанатизму і волі, ні самого бажання продовжити його справу. Коротка, але бурхлива боротьба навколо спадщини Аменхетепа IV, що почалася під час правління Семнехка-Ра, що царював менше трьох років, з'явилася періодом глибоких змін в самому солнцепоклонницькому культі, змін, які дозволили спочатку відмовитися від виняткового шанування Атона, яке було властиве Аменхетепу IV останніми роками його життя, а потім і відновити стару ієрархію богів. Культ Амона як головного божества Єгипту був повністю відновлений, ймовірно, на самому початку царювання Тутанхамена, двір якого покидає Ахет-Атон в повертається до Фів [[47], с. 39].
Природно, що не досягши ще і десятирічного віку хлопчик - новий цар не зміг самостійно здійснити такий крутий поворот у внутрішньому житті країни. За його спиною, поза сумнівом, стояла впливова група колишніх прихильників царя-реформатора. І не випадково найвпливовішою людиною при дворі юного фараона був Ейе, старий вельможа Аменхетепа IV, начальник його колісничного війська, недавній ревностний шанувальник Атона, відданість якому він відобразив на стінах своєї завчасно зведеної гробниці в Ахет-Атоне. Померлий після десятирічного царювання юний, дев'ятнадцятирічний Тутанхамон був заборонений на західному березі Нілу в традиційному місці поховання єгипетських царів XVIII династії - «Долині царів» біля Фів. Його скельна гробниця, відкрита в 1922-1924 рр. англійським археологом Говардом Картером, випадково виявилася майже не ушкодженою стародавніми грабіжниками, і в ній серед похоронного приладдя було виявлено множину чудових витворів мистецтва тієї епохи. Ім'я власника цих скарбів, нічим не примітного юного єгипетського царя, стало відразу ж широковідомим. Тутанхаменом, що не мав спадкоємця, XVIII династія фактично прирвалася, і престол після невдалої спроби запросити у фараони еттського царевича перейшов до старого тимчасового виконавця Ейе, можливо родича головної дружини Аменхетепа IV - Нефертіті; а ще через чотири роки, після смерті Ейе, в самій середині XIV в. до н.е., єгипетський трон захоплює могутній начальник єгипетського війська Харемхеб, людина, що зовсім не полягала в спорідненості з правлячою династією. Він був проголошений царем Єгипту фіванським жрецтвом на одному з храмових свят на честь Амона. Більш ніж тридцятирічне царювання Харемхеба - важливий післереформенний етап єгипетської історії, що дозволяє якоюсь мірою зрозуміти кінцеву долю діяльності Аменхетепа IV. З одного боку, новий фараон веде запеклу боротьбу з самою пам'яттю царя-реформатора, почату ще його попередниками. За наказом царя нещадному знищенню підвергся Ахет-Атон, місто, вже давно покинуте жителями. Храм Атона, царські палаци, а також особняки царських наближених, господарські служби і скульптурні майстерні (у одній з них - майстерні скульптора Джехутімеса - були знайдені всесвітньо відомі нескінчені скульптурні голови цариці Нефертіті і інші художні шедеври «амарнського» мистецтва.) - все було повергнуто в прах. Ім'я «відступника з Ахет-Атона» зникло з офіційних документів, а його роки правління в царських хроніках були зараховані до років царювання Харемхеба.