Смекни!
smekni.com

Значення і роль реформи Ехнатона, як втілення єгипетської системи вірувань у Бога Атона (стр. 8 из 12)

Відбувається своєрідне «чищення» адміністративного апарату, в ході якого «старі» «укорінені» на своїх посадах і такі, що стали норовистими чиновники замінюються «новими», слухняними функціонерами, готовими беззаперечно виконувати накази свого пана. Нічого принципово нового (тим більше прогресивного або демократичного) у подібних адміністративних «революціях» не виявляється і не може виявитися, оскільки так звані «нові» адміністратори з часом повністю уподібнюються своїм попередникам, а вся державна система залишається без змін. У результаті «неминуче» примирення «нових» діячів з «старими», і все суспільство в цілому після якогось періоду різкого струсу продовжує йти старим шляхом до чергового адміністративного «вибуху», організовуваного деспотом, що підбирає для себе більш зраджених слуг.

Все це нам представляється вельми характерним для державних утворень розділ яких «обмежувала» лише норовистість, що часом виявляється (нехай навіть боязко виражена) його ж власних слуг. Думається, що і в соціальній основі «конфлікту», що потряс староєгипетське суспільство при Ехнатоні, лежали ті ж чинники чому і хід цього «конфлікту» в цілому відповідав вищесказаному. Царські чиновники стали хабарниками і вимагачами як представники надмірно великій владі».

Аменхотепа IV (Ехнатона) не можна уявляти собі тільки як людини «не від світу цього» - релігійного фанатика і мислителя, нібито чужого інтересам реального життя. Не дивлячись на філософськи умоглядну забарвленість свого інтелекту, Ехнатон явно був і вельми розсудливим політиком і енергійним, рішучим, владним адміністратором, швидкий успіх діяльності якого значною мірою був його особистою заслугою. Релігійна реформа Ехнатона, як би високо ні оцінювати її у філософському плані, поза сумнівом, мала політичну підоснову і політичну мету оскільки її основним завданням було ідеологічне обгрунтування політичних устремлінь фараона-деспота.

Найбільшу ненависть Ехнатона викликав могутній і авторитетний культ фіванського Амуна-Ра, царя богів, і саме, як відомо, він піддався самим запеклим переслідуванням. По всій країні в написах знищували всяке нагадування про ще так недавно прославленому божестві. Не було пощаджено і ім'я отця Ехнатона Аменхотепа III, що містило слово «Амун». Реформатор в цей же час відмовився від свого первинного імені «Аменхотеп», проголосивши себе Ехнатоном. «Атоновський» і «антіамуновський» фанатизм Ехнатона з роками ставав все більш нетерпимим. Проте за всім цим ховалася цілком прозаїчна, «земна» політична мета, яку переслідував реформатор з самого початку свого царювання, - ідеологічне обгрунтування претензій на виняткову велич своєї влади [[54], с. 131]. Навіть якщо він сам і не усвідомлював це в грубо відвертій формі, об'єктивно це було саме так.

Відмовившись на другому етапі здійснення своєї реформи від поняття «бог», «воцарів» Атона, Ехнатон добився повної реалізації своїх політичних задумів. Відтепер «царь»-«батько» Атон і «царь»-«син» Ехнатон могли неподільно володіти всім- світом природно не зважаючи на які-небудь умовності і забобони, що бентежили самолюбність не цілком легітимної царственої сім'ї.

«Контакт» Ехнатона з Атоном носив абсолютно винятковий характер. Так, «цар» Атон, «царююче» променисте сонце, був вознесений на недосяжну висоту, але, з іншого боку, цей же всемогутній і єдиний небесний володар був максимально наближений до свого «сина» - фараона. Ехнатон оголосив себе верховним жерцем Атона особливим даром пізнання волі свого «отця», що володіє.

Істотну зміну зазнало релігійне трактування особи фараона з кінця правління царів IV династії і особливо з початком V династії, коли в зв'язку із затвердженням геліопольського культу сонячного бога Ра верховний земний

Владика Єгипту за життя виявився догматично «зведеним» до положення «сина» Ра (а згодом до положення «сина» всіх богів і богинь країни). З кінця епохи Стародавнього царства фараон «був як і раніше Гором, як проголошують його титули, проте він був також сином Ра, створеним в результаті шлюбу з божеством». Мова не йшла відтепер про повну невизнанню божественного характеру особи фараона. Так далеко справа не зайшло. Просто божественність фараона як би отримала нижчу оцінку в порівнянні з абсолютною надприродною потужністю божественних «батьків» земного володаря Єгипту. Як «син» богів і богинь всесвіту, фараон став догматично трактуватися декілька менш могутнім, ніж раніше, і саме в цьому факті полягала певна політична небезпека для царської влади, оскільки з'явилася можливість протиставляти її авторитету вищий авторитет божественних «батьків» фараона. Звичайно, відмічене нами зараз обставина зовсім немає що зумовив всю історію розвитку єгипетської держави після епохи Стародавнього царства. Навпаки, добре відомо, що влада обожнюваного фараона, причетного до надприродного світу його божественних «батьків», як правило, булла виключно велика і авторитетна не в останню чергу унаслідок визнання його особливих якостей як «сина» всіх богів і богинь Єгипту, як божественного посередника між богами і людьми. «Синове» положення фараона (з точки зору релігійної догми) в світі богів автоматично не тільки не приводило до дискредитації його царственого авторитету, але навіть цей авторитет майже завжди укріплювало. (По суті справи бути божественним «сином» означало для фараона підноситися над всіма своїми підданими.)

Проте в критичних ситуаціях доктрина про божественне «синівство» фараона все ж таки могла бути використана супротивниками царської влади. І ми знаємо, що саме так і трапилося в кінці епохи Нового царства, за часів верховних фіванських жерців Херіхора і Піанха. Релігія в давньому Єгипті була єдино можливою світоглядом, єдино можливим ідеологічним чинником суспільства [[55], с. 54].

Недивно, якщо саме релігія і використовувалася в давньому Єгипті в якості ідеологічної «зброї» політичної боротьби. Яке застосування ця «зброя» отримала у Херіхора і Піанха, політичних супротивників фараонного державного централізму, ми вже показали: фараон був теоретично зведений до положення людини нікчемного порівняно з його «отцем» - Амуном-Ра, царем богів. З прямопротилежною метою - для зміцнення авторитету фараонної влади - булла використана релігія Ехнатоном. Ми не знаємо і, ймовірно, ніколи не дізнаємося всіх конкретних деталей зіткнення Ехнатона з тими, що протидіяли йому політичними силами. Можна думати, що сили ці були зосереджені у старої столичної адміністрації, вищі представники якої без належної пошани відносилися до Ехнатону і до його найближчого сімейного оточення. Мабуть, в якості політичної зброї була використана проти Ехнатона, а можливо, і проти його найближчих попередників і теорія «синівства» фараона (у плані применшення авторитету пануючи порівняно з авторитетом великих богів всесвіту, і перш за все в порівнянні з авторитетом могутнього Амуна-Ра, царя богів). «Відповідь» Ехнатона була рішучою і виключно сміливим. Ехнатон не тільки відкинув всіх старовинних богів і богинь Єгипту протиставивши їм «свого», нового небесного владику Атона, але і відмовився по суті від визнання самого миру богів - богів, що стоять над фараоном. Ехнатон максимально наблизив до себе Атона, якого він вибрав як свого небесного «отця», але «отця» позбавленого переваг божественної суті і абсолютно не небезпечного своєму «синові» - фараонові, оскільки саме цей «син» і був його творцем і пропагандистом. Атон як «отець» Ехнатона оув такий же «цар», як і його «син». Вони були повністю єдиносущні один одному, і лише вікові критерії визначали взаємини в цій «царственш» сім і.

У політичному аспекті Атон був бездоганний «отцем» фараона-деспота, що побажав за допомогою кардинальної релігійної (і політичною) реформи разів і назавжди ліквідовувати всяку можливість обмеження його самовладдя посиланнями на відносне приниження його «синового» положення в світі богів.

Кінець XVIII династії (кінець XV - почало XIV в. до н. є.) - це період, що мав абсолютно виняткове значення в історії єгипетського царства.

Наслідком завойовних воєн царів XVIII династії було зростання багатств знаті і тісно пов'язаного з нею жрецтва; це збагачення підсилював вплив придворної знаті і жрецтва і протиставляло їх царській владі. В результаті почалося нове загострення відносин між фараоном і рабовласницькою знаттю, розбагатілими жерцями, особливо жерцями головного єгипетського храму бога Амона-Ра у Фівах. Загострення вилилося у відкритий конфлікт на початку XIV в. до н.е. при фараонові Аменхотепі IV. Цей фараон провів велику соціальну і релігійну реформу.

Прагнучи підірвати авторитет жрецтва, що спирався на культи стародавніх богів, Аменхотеп IV висунув нове учення, оголосивши єдиним дійсним божеством сонячний диск під ім'ям бога Атона. Храми старих богів були закриті, їх зображення знищені, а храмове майно конфісковане. Фараон покинув Фіви і побудував собі в середньому Єгипті, на тому місці, де знаходиться зараз селище Амарна, нову столицю, назвавши її «Ахетатон», що означає «Небосхил Атона». По назві місця розкопок столиці Аменхотепа IV весь період його царювання часто називається «амарнським». Сам він також прийняв нове ім'я - Ехнатон - «Дух Атона».

Проте цій релігійній революції не призначено було продовжитися довго. Реформи Ехнатона не могли закріпитися, оскільки пересічні вільні люди не отримали ніяких істотних переваг, наростав опір жрецького стану, що справедливо бачив в релігійній реформі загрозу своєму привілейованому положенню. Фараон жив в своїй новій столиці практично безвиїзно, як в'язень. До кінця життя виникло непорозуміння між ним і дружиною - красунею Нефертіті, і вони почали жити нарізно. Ехнатон помер молодим, на вісімнадцятому році свого правління, не залишивши після себе ні синів, ні фанатично продовжувачів своєї справи. Він усвідомлював що його реформи не були сприйняті. Незабаром після смерті фараона його наступник і зять, зовсім молодий Тутанхамон, був вимушений піти на примирення із знаттю і жрецтвом. Останні відновили колишній порядок, скориставшись незадоволеністю усередині країни, а через чверть століття після його смерті жерці оголошують Ехнатона єретиком, руйнують його місто, а ім'я його викреслюють із списків «законних» фараонів - в офіційних єгипетських хроніках після Аменхотепа III значиться Хоремхеб.