1. Історичний портрет творця першої Конституції України Пилипа Орлика та політична ситуація в Україні й Європі часів І. Мазепи
Пилип Орлик вписав яскраві сторінки в історію державотворення України. Він як і тисячі йому подібних, присвятивши життя України, так і не дочекався ні визнання, ні подяки на Батьківщині, ні за життя, ні після смерті.
Нащадок старовинного баронського чеського роду герба Новіна Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 р. на Віленщині в Ошанському повіті. Відомо, навчався він у Київо-Могилянському колегіумі, користувався прихильністю професора С. Яворницького. Добре засвоїв риторику, філософію, логіку, богослов’я, іноземні мови. Був одним з най освічених державних діячів того часу. Службу почав в 1692 р. писарем у київській митрополії. Кар’єру зробив швидко завдяки видатним здібностям та породичанню з сім’єю Герциків. Швидко став писарем Генеральної військової канцелярії. У 1700 р. почав обіймати посаду генерального писаря, мав рангові й власні маєтності в чотирьох полках. 5 листопада 1702 р. в Батурині – пишній гетьманській столиці, згодом зруйнованій Петром І, народився син Пилипа Орлика, який тоді був на Запорожжі канцеляристом гетьманської військової старшини. Іван Мазепа сам тримав новонародженого Григорія до хреста разом з Вірою Кочубеївною, дружиною генерального писаря Василя Кочубея.
Тоді ж Пилип Орлик виконував різні дипломатичні доручення гетьмана, був утаємничений Станіславом Лещинським. Це були мазепинські буремні роки. Неспокійне табірне життя, переїзди з армією, страшні дні Полтави, переправа через Дніпро, втеча дикими полями, перші дні в Бендерах.
Після смерті Івана Мазепи в Україні склалася складна ситуація. Стяг боротьби за державний суверенітет України підхопили його найближчі соратники. Перед українською політичною еміграцією постали два найважливіших невідкладних питання: хто стане гетьманом і інше, не менш важливе – фінансове.
Одним з найуспішніших кандидатів у гетьмани виявився Пилип Орлик, який ще після Полтавської битви емігрував у Бендери разом з Мазепою. 5 квітня 1710 року під Бендерами, в еміграції на загальній раді козацька старшина і запорожці одноголосно обрали новим гетьманом Пилипа Орлика. Того ж дня козаки затвердили складену ним першу в Європі та у світі демократичну Конституцію України. Вона декларувала станову виборчу гетьманську монархію парламентського типу. Новообраний гетьман з Османською імперією та кримським ханом, вів переговори з донськими козаками і навіть із казанськими татарами і башкирами. Боротьба за визволення України вступила в нову фазу.
Усе своє подальше життя Орлик присвятив тому, щоб домагатися політичної та військової допомоги різних держав у справі визволення України. Він намагався добитися повернення на Україну. Справді, якийсь час це було дуже близьке до справдження. Адже йому вдалося домовитися про союз взаємної допомоги з Карлом ХІІ, він ввійшов у приязні зв’язки з Кримом; великим успіхом шведської коаліції стало те, що Туреччина оголосила війну Московщині. Так, король шведський пообіцяв, що не замириться з Московією, поки не доб’ється, що Україні буде повернена її свобода. Це ж пообіцяв запорожцям і кримський хан. Туреччина, боячись московської переваги, теж пристала до Швеції, розірвала зносини з Московією і згідно з широким планом визволення України, здійснила похід весною 1711 р. на українські землі. Заручившись підтримкою турецького султана Ахмеда ІІІ, який оголосив війну Росії, гетьман і кошовий Кость Гордієнко розпочали бойові дії н правому березі Дніпра, дійшовши із запорожцями до Білої Церкви. На лівий берег вступив союзник Пилипа Орлика кримський хан Девлет-Гірей, підійшовши до земель Харківського полку. Тоді Пилип Орлик разом з козаками рушив в ті полки правобічні, що були під Мазепиною зверхністю. Тутешні городки легко піддавалися йому. Вислане з-за Дніпра військо, Орлик розбив, але коли приступив під Білу Церкву, то діло не пішло, багато з Орликового війська загинуло, а татари почали грабувати край. Тож Пилипові Орлику довелося повернутися з військом назад. А 5 квітня 1712 р. російський цар Петро І, вщент розбитий у битвы над річкою Прут турецькою армією, боячись потрапити у неволю, уклав з Портою мирний договір, за яким Москва відиовлялася від претензій на Україну: «Його Царська Величність свою руку відбирає від козаків із прадавніми їхніми рубежами». Після підписання Прутського договору виникла надія на визволення Українивід московської влади, але згодом росіяни підкупили великого турецького візира за 100 тис. червоних і втілити приписи Прутського договору на практиці так і не вдалося. Була віддана Орликові тільки Правобережна Україна, на яку одразу ж виявило претензії польське керівництво на основі давніх трактатів. Правобережжя відійшло до Польщі, бо Пилип Орлик мав дуже слабкі сили на той час. Запорозькі козаки в очікуванні більш сприятливих обставин для визволення України оселилися на території Османської імперії, утворивши так звану Кримську Січ.
У травні 1715 р. родина українських емігрантів оселилася у Швеції. Сім’я Орлика була вимушена переховуватись від царського радника Ягужинського, який дістав наказ схопити родину «зрадника». У ті роки російська розвідка відкрила по всій Європі справжнє полювання на прибічників незалежної України. Так, після прибуття із Стокгольма до Варшави був заарештований генеральний осавул гетьмана, полтавський полковник Григорій Герцик. А в Гамбурзі був підступно схоплений Андрій Войнаровський (племінник Мазепи), який вів у ті роки переговори з англійським двором, намагаючись залучити його до української політики. Обоє вони стали в’язнями Петропаловської фортеці. В той час гетьман Пилип Орлик був заарештований у Салоніках (суч. Греція), де перебував під домашнім арештом з ласки свого колишнього союзника – Османської імперії. Порта не відпускала бунтівного гетьмана зі своїх території, боячись, що той передчасно розпочне війну з Росією. Пилип Орлик був вимушений упродовж десятиліть підтримувати зв’язок зі своїм військом тільки за допомогою листування.
Пилип Орлик ніколи вже не повернувся на Україну – мусив залишитися в еміграції. Довгий час жив у Швеції, дещо – в Німеччині, пізніше переїхав до Туреччини, потім проживав останні роки свого життя переважно у Греції. Весь час вів активну політичну діяльність.
Цей гетьман був людиною високо культурною, європейцем в повнім розумінні цього слова, що ставив вимоги до життя і тим болючіше відчував недолю. Європа була для нього своя, близька. Він ще належав до людей барокової доби, просякнутих глибокою релігійністю та з дуже великим зацікавленням для теологічних проблем. Маючи значну ерудицію, він знав кілька європейських мов та майстерно знав латинську мову. Наукові інтереси його поза теологією здебільшого лежали в царині історії й політики. Він був добре ознайомлений з класичними авторами Геродотом, Стратоном, Плінієм, та іншими, залюбки читав твори знаменитих французьких провідників-красномовців, цікавився правничими проблемами в представлені сучасних йому авторів тощо. Пилип Орлик висував принципово нові ідеї щодо міждержавної співпраці, взаємовигідних стосунків у Європі, що могли б забезпечити систему державних рівноваг, збезопасити становище багатьох європейських держав, в тому числі й України. Справа стала правдивим змістом його життя. Цілу свою небуденну енергію він присвятив політичним завданням; своє звання гетьмана, шефа нації, він відчував, як відповідальний обов’язок, в жертву якому треба було привести свою персональну долю. Брався він за свої завдання з чисто українською впертістю: адже йому довелося зазнати дуже багато невдач, після яких доводилося шукати все нових шляхів для справдження своїх планів. Він був видатною людиною, що була здатна у скруті шукати методів справдження своїх ідеалів, причому для Орлика таким ідеалом, метою життя було створення незалежної України, згідно з «Конституцією».
2. Політичні концепції, розроблені при гетьманському оточенні
Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське питання стало часткою загальноєвропейської політики п. п. XVІІІ століття. «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», або так звана «Конституція Пилипа Орлика», яку було проголошено у день його виборів гетьманом, є унікальним документом, який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних Конституцій.
2.1 «Конституція» П. Орлика як свідчення розвитку соціальних відносин та історичної думки суспільства, існування української державності та наявності освіченої еліти
Конституція 1710 р. – визначний документ, у якому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації. У ній відбилися протиріччя між європейською традицією і новітніми на той час ідеалами; протиріччя, які на початок XVIII ст. роздирали Європу на непримиренні ворожі табори, і якими жила на той час Україна. Бо саме через її територію проходила невидима межа між прагненням наших предків до свободи, самостійності – і намагання сусідів забрати у ясир і уярмити, пролягали кордони поміж світами християнським та мусульманським.
Автори Конституції, П. Орлик та козацька старшина, прагнули зв’язати у єдине цілі уривки своєї минувшини та окреслити модель такого суспільства, яке вмістило б головні здобутки нації. Висловлені ідеї є наслідком майже тисячоліття політичного розвитку України, свідчення високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної культури та творчого потенціалу. Конституція постала як ідея української держави – Гетьманщини і водночас як удосконалення тогочасного розуміння суті держави. Конституція 1710 р. була не «емігрантським твором», а загальноукраїнським політичним актом. Це підтверджують слова самого Пилипа Орлика: «Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїжджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдавало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України. П. Войнаровський допомагав мені у цьому».