Вступ
1. Правова концепція формування Всеросійського аграрного ринку
2. Економічна концепція формування Всеросійського аграрного ринку
Висновки
Література
Історія формування Всеросійського аграрного ринку своїм корінням відходить в далеке минуле. Процес формування був довгим і супроводився безліччю реформ і нововведень, які булі обумовлені необхідністю зміни принципів формування аграрного ринку на конкретному етапі розвитку.
Зміні, що відбуваються в суспільстві, в умовах його переходу до якісно нового стану зумовлюють необхідність всестороннього аналізу процесів історичного розвитку як аграрного ринку в цілому, так і окремих його складових частин. Особливої значущості набуває дослідження закономірностей розвитку аграрного ринку, механізмів формування попиту, пропозиції, цін, виявлення їх внутрішніх причинно-наслідкових зв'язків, особливостей на різних етапах індустріальної стадії розвитку суспільства. Виявлення закономірностей і особливостей функціонування аграрного ринку в індустріальному суспільстві є необхідною умовою для прогнозування тенденцій його розвитку і напрямів державного регулювання в економіці.
Така спрямованість дослідження актуальна і для Росії. Становлення і регулювання аграрного ринку в Росії грунтується на знанні закономірностей і особливостей його розвитку на різних стадіях його історичної еволюції.
В даній роботі нами будуть розглянута дві основні концепції дослідження принципів формування Всеросійського аграрного ринку: правова та економічна. Питання, що розглядаються в даній роботі, охоплюють період 18-20 ст. З метою освітлення даного питання поставлені і вирішені наступні завдання:
1. Розглянуті правові та економічні концепції формування Всеросійського аграрного ринку в період з початку XVIII ст. до 1861 р.
2. Розглянуті правові та економічні концепції формування Всеросійського аграрного ринку в період з 1861 р. до радянського та пострадянського періодів.
3. Розглянуті правові та економічні концепції формування Всеросійського аграрного ринку з пострадянського періоду до сьогодення.
4. Охарактеризувати основні принципи проведення реформ аграрного ринку.
5. Зробити висновки по виконаній роботі.
У основі правової концепції аграрного питання завжди знаходиться усвідомлення суспільством проблеми легітимності існуючих прав на володіння землею. Там, де присутнє усвідомлення несправедливості існуючої системи розподілу земельних ресурсів, незалежно від реальної ситуації в економіці країни, - існує аграрне питання. Там, де таке усвідомлення відсутнє, - аграрного питання, в усякому разі як соціального феномену, не існує навіть за наявності економічно неефективної і політично необгрунтованої правової системи земельної власності.
Уявлення суспільства про справедливий або несправедливий порядок розподілу власності визначаються багато в чому статусом права власності в суспільній свідомості.
Початковою в даному питанні слід вважати конструкцію поєднання землі і влади в рамках кріпосного права, яка складала серцевину держави служивого аж до початку його реформування в XVIII столітті. Політична стабільність Російської держави історично була пов'язана з економічною і соціальною могутністю володіння земельними ресурсами. У колективних представленнях суспільства держава, влада (персоніфікована в монарху) втілювала в собі одночасно і єдність території, і верховне управління, і верховне розпорядження земельними ресурсами. У другій половині XVII століття позначилися важливі для подальшого розвитку країни процеси: геополітична обстановка, що складала один з чинників суспільного консенсусу, стала стабільнішою; створилася можливість широкого освоєння колонізації нових перспективних для землеробства територій.
У свою чергу, влада дістала можливість покласти край перетіканню населення в незайняті землеволодінням регіони: Соборне укладення 1649 років остаточно прикріпило селян до тієї землі і, відповідно, до тих землевласників, в яких вони були зафіксовані обліковою документацією (переписні книги).
Іншою важливою умовою подальшого розвитку стало входження країни в світову (для того часу - європейську) систему, позначивши початок епохи модернізації. Збереження стабільності існування і в перспективі - процвітання країни стало необхідно співвідносити із загальною світовою системою європейських держав.
Входження в систему європейських держав, необхідність запобігти відставанню від розвиненіших держав Європи і забезпечити здійснення загальнодержавних (національних) завдань сталі чинником, що визначив зміни соціальної структури суспільства.
Загальнодержавні інтереси ототожнюються з інтересами привілейованого корпоративного стану. Дворянство стає ланкою зв'язку влади і прикріпленого до землі населення. Воно забезпечує тяглові повинності селян, на нього лягає контроль за їх здійсненням (збором податків). Періодично вироблювані переписи тяглового населення - ревізії - дозволяли отримувати загальні дані про чисельність тяглового населення і можливості контролювати виконання тяглових обов'язків перед державою. Все інше стає внутрішньою справою поміщика, залежить від його погляду і регулюється державою лише опосередковано. Природно, що це виробляє пригноблюючий вплив на розвиток сільського господарства, на положення власницьких селян. Придбання нерухомої власності в повіті і місті було заборонене селянам (1730), так само як і заняття відкупами і підрядами (1731), за ними передбачалося право власне лише на рухоме майно. В результаті відбувається безперешкодний відрив селян від землі і їх продаж окремо від сімей. Продаж людей окремо був заборонений вже в інший час (1843). Перетворення селян в дворових, переміщення на інші землі і фактично рішення питання шлюбного вибору також належало поміщикові [6].
У його розпорядженні не лише знаходилося все майно селян, але і такі дієві засоби репресивної дії, як право заслання на поселення (до Сибіру), віддача в рекрути, різні допустимі законом форми покарань. Обмеження примусової праці шляхом введення триденної панщини було формально проголошене лише в 1797 році, але не мало реального значення [7].
Впродовж XVIII століття просліджується входження російського суспільства і держави в соціальний конфлікт, що заглиблюється, який і завершується до кінця епохи стагнацією і гострим відчуженням суспільства від держави, політичної влади.
Далі слід відзначити введення спадкової оренди на землю для селян (А.Я. Полєнова), яка визначила контури подальших ініціатив реформацій (від М.М. Сперанського і Н.С. Мордвінова аж до реформи управління державними селянами П.Д. Кисельова). Її поява ознаменувала пошук виходу з жорсткої формули держави служивого. Модель рішення аграрного питання, запропонована проектом А.Я. Полєнова, - одна з найбільш цілісних і значних в історії країни. Згідно даному проекту, "кожен селянин повинен мати досить землі, для сіяння хліба і пастви худоби і володіти одною спадковим чином так, щоб поміщик ні трохи не мав влади пригноблювати яким-небудь чином, або зовсім ону віднімати".
При проведенні аграрних реформ в традиційних суспільствах рушійним конфліктом стає протиріччя основної маси землевласників (промовців за збереження існуючого положення) і держави (точніше, освіченій бюрократії), що відстоює курс на модернізацію країни. Даний конфлікт реалізується в проектах аграрних реформ, що послідовно висувалися найбільш далекоглядними представниками правлячої еліти і бюрократії.
У першій половині XIX століття до їх числа відносяться проекти М.М. Сперанського, Е.Ф. Канкріна і особливо П.Д. Кисельова. Ідеї Сперанського слід інтерпретувати в контексті суперечок про кодифікування російських законів. Ця проблема була сформульована ще в проектах Укладних комісій XVIII століття. Але особливу актуальність вона придбала після Французької революції і видання в 1804 році Кодексу Наполеона, що представлявся моделлю для аналогічних спроб в інших країнах Європи. Основна дилема всіх традиційних суспільств дуже чітко формулювалася саме в рамках комісій кодифікувань: чи слідує при зведенні національного права виходити із західних раціональних принципів цивільного права (у основі яких лежали концепції римського права і французького Цивільного кодексу) або слід йти по шляху виявлення і систематизації позитивного права, що діє. Перший з цих підходів був представлений прибічниками школи природного права, другою - німецькою історичною школою. Ці два документи зробили істотний вплив на кодифікування російських законів М.М. Сперанським, визначивши відмінність підходів до вирішення проблеми на двох етапах його діяльності [14]. Звернення до аграрних проектів другої половини XVIII - першої половини XIX століття взагалі показує, що вони не можуть бути інтерпретовані поза широким історичним контекстом, без врахування соціальної структури суспільства, фази соціального конфлікту, в який це аграрне суспільство залучене, і особливо державних структур і резервів.
"Ціна питання", поставленого в проектах, - звільняти селян із землею або без землі. Мислителі, що розглядали питання в рамках правових проектів, взагалі не обговорювали можливість другого варіанту (позначаючи його лише як загрозу) і відразу переходили до аргументованого аналізу реалізації першого варіанту (кількість передаваної землі, форми власності або користування, варіанти викупу, фінансових операцій). В цілому пропонувалися рішення, вже намічені законодавством і звільнення селян, що виражалися у формулі, із землею. Ці тенденції виявилися вже в указах 20 лютого 1803 року про "вольних хліборобів", 2 квітня 1842 року - про "зобов'язаних селян" і 26 травня 1847 року про введення "інвентарів", що обмежували свавілля поміщиків в Південно-західному краю. При всій відмінності в об'ємі прав, наданих законодавством селянам на відведені їм землі, вони виходили з єдиного принципу наділу селян землею в тій або іншій формі. Це дозволяє встановити спадкоємність законодавства і проектів таких мислителів, як Полєнов, Кисельов і Кавелін.