Зміст
Вступ
1. Корінні зміни в організації життягрецької спільноти Кримув 1917-20-і рр. XX ст.
1.1 Корінні зміни в територіально – адміністративному житті грецької спільноти 1917 – 1920 рр.
1.2 Розвиток самосвідомості грецької спільноті 1917 - 1920 рр.
1.3 Зміни в житті грецької спільноти на початку правління більшовицької влади
1.4 Культурно – освітні зміни в житті грецької спільноти Криму 20 – 30 рр.
2. Умови існування та напрямки діяльності релігійних громад греків радянського Криму в 20-і рр, XX ст.
2.1 Діяльність релігійних громад греків Криму в 1922 – 1924рр.
2.2 Благочинна Рада кримських грецьких товариств у складних умовах гоніння на церкву
2.3 Складні умови існування та складні перешкоди релігійній громаді Греків
3. Активізація антирелігійних заходів. Закриття церков греків і знищення грецьких етноконфесійних громад в Криму в 30-і рр. XX ст.
3.1 Початок жорстких репресій грецької національної меншини, та інституту церкви в цілому
3.2 Масове закриття церков і знищення грецьких громад в ІІ пол. 30-х рр
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність: Як і в інших регіонах діаспори, грецькі громади в Криму наприкінці XVIII- на початку XX ст. у своїй внутрішній організаційній структурі (незалежно від того існували вони як військові поселення чи купецько-торговельні об'єднання) відтворили ті форми розвитку, у яких, під час перебування переселенців за межами основного етнічного масиву, були можливими їхня національно-конфесійна консервація та подальший розвиток.
Сучасні історичні дослідження показують, що сам феномен еміграції передбачає формування організаційних структур, в основі яких лежить національна, соціальна, релігійна чи інша однаковість . Для численних груп грецьких переселенців, вихідців із різних регіонів елліністичного світу, універсальними соціокультурними ознаками були національна самосвідомість та сповідування їми християнської віри.
Мета: Систематизація і аналіз, відокремлення і реконструювання окремих елементів організації грецьких діаспорних громад Криму у нові часи. як історичного феномену з усіма його особливостями.
Класифікація літератури: Для численних груп грецьких переселенців, вихідців із різних регіонів елліністичного світу, універсальними соціокультурними ознаками були національна самосвідомість та сповідування їми християнської віри. Історичні проблеми цього часу яскраво висвітлені в працях Понамарьової І. «Етнічна історія греків призов`я», Космеджи Н.А. «Греки крима», Ялі С. «Греки в УСРР», Тереньтьева Н «Греки в Украине: прошлое и настоящее».
З кінця XVIII - по початок XX ст. грецьке населення Криму уявляло із себе етноконфесійнігромади, які поступово сформувалися в містах та сільських поселеннях регіону. Осередками духовно-релігійного життя греків, послідовників православного віросповідання, були парафіяльні храми, підпорядковані Російській Православній церкві. Ці питання висвітлено та розкрито в працях Іщенко О.Я. «Етнічна історія грецької спільноти в Україні», Пріора І.С. «Кримська Готія. Очерк етнічної історії Криму», довідник «Історія релігії в Україні. Православ`я в Україні» за редакцією Колодного А., та в багатьох статтях Катуніна Ю.А., Господаренко Н.М., Катуїшного Ю.А.
1. Корінні зміни в організації життя грецької спільноти Криму в 1917-20-і рр. XX ст.
1.1 Корінні зміни в територіально - адміністративному житті грецької спільноти 1917 – 1920рр.
Революція більшовиків у 1917р., яка мала наслідком відклик російських військ із Трапезунда та Східного Понту, ""розвіяла ілюзії та привела значні обсяги грецького населення на російську землю'" . Після переселення російськими військами мешканців зазначеного регіону до Кавказу, понтійські греки також вливалися у грецькі громади сусідніх регіонів. Міські грецькі громади Крим в свою чергу поповнилися вихідцями з регіонів Сипопа та Трапезунда.
За свідченнями К. Фотіадіса на початку 1918 р. з території Малої Азії до Росії, Кавказу та Грузії приїхало близько 85 тис. греків. Тільки протягом 1917- 1918 рр. до Євпаторії, за свідченнями грецьких дослідників, на кораблях російського торгового флоту прибули близько З тис. грецьких біженців з Понту . В той же самий час згідно із загальним переписом населення Греції від травня 1928 р. у зв'язку із подіями 1917 - 1920 рр. із Росії до Греції емігрували більше 58 тис. переселенців*.
Події революції 1917 р. та громадянської війни в Російській імперії привели до корінних змін у територіально-адміністративному, політичному та суспільному розвитку Російської держави та її складової частини - Таврійської губернії, до якої входила територія Криму. Внаслідок цього сформувалися нові історичні умови існування та організації економічного, громадського та духовного життя грецьких спільностей регіону.
Після Жовтневої революції та розпаду Російської імперії в Криму почалося формування системи місцевого самоврядування. 20 листопада 1917 р. була створена багатопартійна Таврійська губернська Рада народних представників (РНГІ), до складу якої увійшли мешканці
Криму різних національностей. У 1917 р. у Криму мешкало 20.124 греків (2,5 % від усіх мешканців) .
З листопада 1917 р. до середини січня 1918 р. членом багатопартійної й багатонаціональної Ради Народних Представників від грецького товариства був купець Димитрій Кир'якович Ул'їчов (з 1915р.- член, а потім голова грецького благодійницького братства (пізніше товариства) у Сімферополі)*. РІПІ- проголосив себе вищим органом влади в Криму.
Водночас сформувався кримськотатарські й національний уряд - Директорія. Крим став ареною жорстоких боїв за владу. У політичне протистояння в Криму були втягнуті і грецькі землероби, які мешкали в сілах південного берега Криму. Місцеві греки надали підтримку матросам Чорноморського флоту. Розгорнулися бійки грецької молоді з '"ескадронцями'" татарських національних сил, тобто ситуація набула характеру міжконфесійного конфлікту. Терористичні акції продовжувалися до квітня 1918 р. Під час сутичок постраждали численні греки, мешканці Алуніти. Алупки, Гурзуфа (сіл в окрузі Ялти). Ті з них, хто врятувався, знайшли притулок в Ялті і отримали від благодійного товариства будинки і допомогу.
Проголошена лівими силами Соціалістична Радянська Республіка Таврида проіснувала з 19 березня по кінець квітня 1918 р. Однак кримськотатарські заколоти 1918 р. та інтервенція іноземних військ та підрозділів Центральної ради закінчилися створенням Кримського крайового уряду, яким головував генерал-лейтенант Сулькевич (25 червня - 15 листопада 1918 р.). У складі іноземних військових формувань, які приймали участь у захваті території півострову був і грецький військовий підрозділ, відправлений до України урядом Е. Венізелоеа . В світі тогочасних політичних реалій відправлення корпусу було необміркованим рішенням: ціна його ще не раз буде сплачена греками Криму. Маріуполя, Кавказу.
З рухом на Крим Червоної армії була проголошена Кримська РСР, яка проіснувала до кінця 1919 р. Наступ білих військ призвів до відродження Таврійської губернії.
1.2 Розвиток самосвідомості грецької спільноті
1917 - 1920 рр.
З квітня 1920 р. головне командування Збройними силами на Півдні Росії (пізніше Російською армією) прийняв П. Н. Врангель.
Слід зазначити, що протягом існування усіх вищезазначених короткочасних політичних режимів особливої активності серед греків Криму не простежувалося . Це особливо помітно, на тлі активізації національного руху греків Кавказу та Маріупольщипи.
Так, перший крайовий з'їзд делегатів грецьких громад і колоній Закавказзя відбувся вже 7 травня 1917 р. в Тифлісі. Серед головних завдань, які розглядалися на з'їзді 73 представниками від грецьких громад, були: націоналізація грецьких шкіл, церковні питання, видання грецької газети і заснування національної типографії, бібліотек, створення грецьких кооперативів.
Як підкреслював С.Ялі,«звідси початок національного об'єднання греків і в інших частинах колишньої царської Росії» .
З 29 червня до 10 липня 1917 р. відбувся з'їзд еллінів усієї Росії в Таганрозі. Учасниками з'їзду були 40 делегатів. Із Криму на з'їзд приїхали з Севастополя - II.Апостолідіс, X. Кутрідіс, архімандрит Г. Вукунас. А. Вайанідіс, з Ялти - А. Карасаввас. із Керчі - священик Парис*. Також духівництво представляв архімандритПанаретос з Катериіюдару. В роботі з'їзду приймали участь шкільні учителі.
Значну увагу депутати приділили обговоренню вирішення земельного питання. Було обговорено і питання "Визначення політичного стану еллінів у Росі. Учасники з'їзду дійшли згоди об'єднати грецьку людність Росії, утворюючи па місцях політичні клуби та спілки для відстоювання правових і національно-культурних інтересів, надання грекам права на представництво нарівні з іншими народностями в усіх губернських, обласних та крайових комісаріатах, а також в урядових і громадських установах і в Установчих зборах. Було ухвалено статут
"Всеросійської спілки еллінів'", членом якої міг бути "кожний грек" незважаючи на його соціальний та фінансовий стан.
У питанні освіти ("націоналізації і реорганізації еллінських шкіл") делегатами було ухвалено залишити "інститут інспекторів народних шкіл", хоча два делегати -вчителі (Лазарідіс і Д. Макрояніс) виступили з протестом щодо цієї постанови. Певні заходи передбачалися для відродження грецької мови: утворення системи закритих жіночих шкіл із викладанням виключно грецькою мовою та введення системи "штрафів за ігнорування національної мови''
Певне місце серед питань з'їзду посідало "церковне питання й автономія грецької церкви"*. З'їзд постановив утворити "шість окремих суто еллінських єпископств, що мали б однакові з рештою єпископств права". При цьому відзначалося, "що всі церкви, церковні й монастирські маєтності, що їх різночасно відібрав старий уряд і які перейшли до національної власності, мають бути в установленому законом порядку повернуті відповідним церквам і монастирям" . Відновлювалося проведення церковної служби грецькою мовою. Делегати постановили вважати ''за неприпустиме в вільній Росії позбавляти вільних громадян еллінів божої служби рідною мовою, як це роблять у Карсі, Александрополі, Маріюпільськім повіті, Криму й інших місцях, де за настоятелів еллінських церков і досі такі особи, що зовсім не знають мови пастви . З`їзд звернувся з відозвами до грецького населення Росії.