До того ж, система резервних вимог є досить дорогою з погляду втрачених можливостей банку з одержання доходів, що веде до природного з їхнього боку прагнення ухилитися в межах закону від дотримання резервних вимог. Використання політики обов'язкових резервів потребує постійної її адаптації до умов, що змінюються.
Оскільки використання резервів можливе лише в екстремальній ситуації банкрутства, то сформований централізовано фонд слугує не стільки для забезпечення ліквідності конкретного банку, скільки для підтримання сукупної банківської ліквідності.
У світовій практиці спостерігається тенденція відходу від активного використання центральними банками резервних вимог як регулятивного методу. Про це свідчать досить рідкі зміни механізму резервування в країнах із розвинутою ринковою економікою, зменшення норми резервних вимог у 80-90-ті роки, відмова деяких країн від установлення для банків обов'язкових резервних вимог.
У більшості розвинених країн мінімальні норми обов’язкових резервів диференційовані залежно від виду, розміру та строку депозитних зобов’язань, а деякі види депозитів взагалі не є об’єктом резервних вимог, не виключенням є і Україна. Диференціація норми резервних вимог спрямована на те, щоб стимулювати підвищення якості банківських пасивів, зокрема залучення коштів банками на триваліші строки.
Список використаної літератури
1. ЗУ «Про банки та банківську діяльність»
2. ЗУ «Про національний банк»
3. Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України: Затв. постановою Правління НБУ 16.03.2006 N 91.
4. Гроші та кредит: підручник/ за заг. ред.. М.І.Савлука. – К.:КНЕУ, 2006.
5. Матвієнко П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України.- К.:Наук.думка, 2004.
6. Фінансовий менеджмент банку: Підручник/ за ред.. Л.А. Примостка – К.:КНЕУ.
7. Центральний банк та грошово-кредитна політик: Підручник/ за ред.. А.М. Мороза – К.:КНЕУ, 2002.