Смекни!
smekni.com

Михайло Коцюбинський та його дослідження життя, звичаїв та побуту гуцулів (стр. 3 из 3)

Не менш важливу роботу проробив Коцюбинський у галузі вивчення духовної культури гуцулів. Взагалі його цікавило вивчення вірувань, уявлень, звичаїв та обрядів різних народів. Досить згадати його висловлювання про збірники Франка, Гнатюка, про етнографічні розвідки з цих питань “Літературно-наукового вісника”, щоб зрозуміти, яке велике значення надавав Коцюбинський вивченню народної культури. “Я дуже ціню такі книжки, - підкреслював він, - змушений жити в місті, далеко од народу, я часом з головою поринаю в етнографічні записи, в те чисте і свіже джерело народної творчості та покріпляю тим свої сили”. (М.Коцюбинський, твори в трьох томах, т.3 стор. 344).

Досліджуючи народні вірування, Коцюбинський звертався по допомогу до відомих спеціалістів у цій галузі. Так, в одному з листів до Гнатюка він писав: “Дуже Вас прошу пришліть мені (коли можна – скоріше) такі етнографічну програму (здається, переклад з англ. мови), яку я переглядав у Вас у Криворівні. Вона в жовтій обгортці. Там зведені і пояснені вірування всяких народів” (т.3 стор. 423).

Як допитливий і глибокий дослідник Коцюбинський вважає за необхідне вивчення народних сороміцьких оповідань та пісень, оскільки за його словами, “такий матеріал відкриває нову сторону народного духу, а це цікаво!” (т.3. стор. 344).

Перед тим як характеризувати світогляд та духовну культуру гуцулів, Коцюбинський старанно вивчав відповідну літературу, а живучи в Карпатах, не пропускав жодної нагоди для спостереження народних обрядів, вивчення вірувань, ставлення місцевого населення до явищ природи тощо. В цьому письменникові допомагали місцеві жителі – учитель Л.Гарматій, молоді селянські хлопці Шекерик-Дониковий, Танасійчук та інші. Вони допомагали збирати матеріал, розповідали про місцеве життя, виїздили з письменником на відбуття обрядів, свят, робили для нього багато зарисовок і фотографій, які, на превеликий жаль, загинули.

Коцюбинський розумів, що специфічні умови життя в горах, тяжке матеріальне становище, віддаленість від культурних центрів – все це було важливим чинником збереження архаїчного, первісного не тільки в побуті, а й духовній культурі, у віруваннях, в світосприйманні. Гуцул вірив, писав Коцюбинський, “що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і сери; що там блукає веселий Чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роззирає наявки; що живе в лісі голос сокири. Вище, по безводних далеких недеях, нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається щезник. Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег” (т.2. стор. 307).

Та говорячи про забобони, вірування у злих і добрих духів, у відьом, утоплеників, чортів тощо, Коцюбинський, як і завжди в своїх спостереженнях, умів знаходити тенденції нового у світогляді людини, в даному разі у ставленні людини до природи. В його щоденнику серед багатьох записів прикмет, забобонів, заклинань зустрічаються й такі, що містять у собі іронію і свідчать про зникнення в людини страху та побожного ставлення до того, що раніше вважалося таємничим, надприродним”. Тепер чортів менш, - записує Коцюбинський народне висловлення, - бо вони мають роботу на фабриках, коло машин, у телефоні, у колії, велосипеді” (т.3 стор. 405). А трохи далі занотовує про те, що “щезника продають в Сегоні за 5-ку (в пляшці)” (т.2. стор. 461).

Серед багатьох обрядів та звичаїв, спостережуваних Коцюбинським, його увагу привертали похоронні обряди, оскільки вони зберегли тут найдавнішу форму – поховання на санях, різноманітні гри та забави при мерці. Письменник бував присутнім на таких обрядах, особисто брав участь в ігрищах. Ось як описує він цей гуцульський обряд: “В селі потрапив на оригінальний обряд. Вночі десь померла бабуся – і ось з далеких хат (тут хата від хати на кілька верст) зійшлися люди. На лаві під стіною лежить покійниця, горять перед нею свічки, а в хаті поставлені лави, як у театрі, і на них сидить маса людей. Тут же, біля покійниці в сінях, зібралась повеселитись молодь. І яких тільки тут ігр не було! Сміх роздавався безперервно, жарти, поцілунки, крик, а покійниця скорбно зімкнула вуста, і тепляться похоронним блиском свічки. І так всю ніч”. (Листи М.М.Коцюбинського до О.І. Аплаксіно, стор. 182-183).

Не лишив Коцюбинський поза увагою і матеріальний побут гуцулів. Він описує їх житла (“гражди”), працю, господарство та його особливості. Цікаво, що пастухи, якими переважно були чоловіки, майже півроку жили далеко від сім’ї, в горах. Коцюбинський докладно описує організацію за давньою традицією господарства в горах, зокрема, стрижку, доїння овець, виготовлення масла і бринзи, добування та підтримку ватри, розваги пастухів та інше.

На високій царині, - читаємо у Коцюбинського, – де газда має сіно (там мусить бути незамерзаюча вода, потік, - він робить зимарку з піччю, в якій горить ватра день і ніч. Газда йде з маржинкою туди сам... і пробуває там стільки, поки не з’їсть худоба сіно: місяць, два, до Різдва. Бере корову, воли, коні, вівці, свині. Часом для худоби робить застайку, де вона ховається в негоду, а найчастіше худоба і день і ніч пробуває під одкритим небом. Сніг випада на 1-1 ½ або 2 метри. Газда дає 3, 2 або і один раз їсти (разить), прочищаючи сніг до землі, щоб худоба не втоптувала сіна ногами в сніг... Прокидає в глибокому снігу коридори в різних напрямках, де купками годуються вівці...” (т.2, стр. 492).

Далі, йде опис стрижки і доїння овець, збирання сметани, виготовлення масла та бринзи. У вільний від роботи час, продовжує письменник, газди роблять вила, а іноді й розважаються грою на флоярі.

Діяльність М.Коцюбинського в галузі вивчення життя і побуту гуцулів, зокрема зібрані ним етнографічні матеріали, є неабияким надбанням української етнографічної науки. Тим більше, що, на відміну від своїх попередників у цій ділянці, він звернув увагу на такі питання, які зовсім або майже зовсім не ставились в українській етнографії. Часто в листах до друзів письменник називав себе вогне – і сонцепоклонником. І все його чесне і многотрудне життя, і вся його творчість підтверджують: так, він був і назавжди залишився великим Сонцепоклонником і великою Людиною. Таким людяним, добрим, лагідним постає Михайло Коцюбинський перед нами зі спогадів його сучасників.

Зі спогадів про Михайла Коцюбинського В.Гнатюк писав: “Середнього росту, стрункий, худорлявий, в останніх часах трошки вперед похилений, одягнений скромно, але все без найменшого закиду і, звичайно, з якоюсь квіткою в бутоньєрці. Квіти – це була його пристрасть і розкіш... Любив пристрасно природу і давав цьому вираз на кожнім кроці. Любив добрих людей, любив приємне товариство, а знайшовшись у ньому, любив вести безконечні розмови, аж не раз умучувався ними. Незвичайно любив дітей і ніколи не пройшов коло них, щоб їх не зачепити, не заговорити та не пожартувати трохи.

Твори М.Коцюбинського писані так, що не можуть старітися, тому він “усе буде мати читачів у широких кругах...”

Л.Гарматій пише: “М.Коцюбинський дуже цікавився Гуцульщино, краса природи робила його особливе враження, а коли тих вражень було забагато, серце не видержало і змоглося під їх сильним тисненням”.

П.Шекерик –Доників назвав Коцюбинського “великий любитель Гуцульщини і правди, чоловік праці...” В Дорошенко писав у спогадах: “І так якось легко було бути з Коцюбинським, швидко зав’язувалася нитка симпатії. Його благородна постать, з широким, відкритим чолом, тиха мова й ніжна, делікатна вдача мимоволі чарувала чоловіка. Михайло Михайлович квапився працювати. Кожну хвилину, яку вдавалося йому вирвати від хвороби, використовував він для творчості. Йому так хотілося жити, щоб творити... Творча уява його була повна образів, що просилися на папір, а тут безліч хвороб сприсягнлися на його здоров’я...”. М. Горький писав:

“Людяність, краса, народ, Україна – це улюблені теми розмов Коцюбинського, вони завжди були з ним, як серце, мозок і славні ласкаві очі”.

“... М. Коцюбинський напоєний соками багатющої землі своєї – і через це він став безсмертним: великі світочі людства давно вже розтупились, щоб дати місце і йому і черзі борців, мислителів і шукачів правди”. Ці слова П. Тичини , геніального учня Михайла Коцюбинського, перевірені часом.


Література

1. О.М. Кравець “М.М. Коцюбинський про народний побут”, Київ, 1963 р., стор. 32-43.

2. “Спогади про Михайла Коцюбинського”, Київ. “Дніпро”, 1989 р., стор. 175-188.

3. Н.Л. Калєниченко “Великий сонцепоклонник”, Київ, “Дніпро”, 1966 р., стор. 217-226.

4. Н.Л. Калєниченко “Михайло Коцюбинський” літературний портрет, Київ, “Дніпро”, 19846 р., стор. 149-161.

5. “М.М.Коцюбинський” збірник, Київське обласне видав., 1960 р., стор. 20-25.

6. “Слідами феї моргани” Ю.Б. Кузнєцов, П.І.Орлик, Київ, “Радянська школа”, 1990 р., стор. 126-144.

7. “У вінок Михайлу Коцюбинському” збірник, Київ, “Наукова думка”, 1967 р., стор. 234-235.

8. “Михайло Коцюбинський, що записано в книгу життя”, Харків, “Фоліо”, 1994 р., стор. 23-24.

9. М.Коцюбинський “З глибини”, Київ, “Факт”, 2005 р., стор. 151-204.

10. М. Коцюбинський “Вибрані твори”, Київ “Генеза”, 2004 р., стор. 5-20.