РЕФЕРАТ
на тему:
Проблема психології надлюдини у творчості Ольги Кобилянської
Психологія XX століття є передусім психологією особистості. Розвиток ідеї особистості призводить до виникнення ідеї надлюдини. Ідею надлюдини, яку розробив німецький філософ Фрідріх Ніцше, італійський учений П.Мантегацца відносить до екстазів могутності й діяльності. Він вважає, що ці екстази є найскладнішими, вони найважче піддаються визначенню, тому їх психологічний аналіз є дуже сміливим завданням. У своєму міфі про надлюдину Ніцше впроваджує культ сильної особистості, яка наодинці бореться з вадами сучасності, й романтичну ідею «людини майбутнього». Філософія Ніцше вплинула на різні напрями західної думки XX століття — філософію життя, прагматизм, екзистенціалізм, а також на письменників кінця XIX — початку XX століття.
На українському ґрунті ідею надлюдини у своїх творах втілювала буковинська письменниця Ольга Кобилянська. Народилася Ольга Юліанівна 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора на Буковині в родині дрібного урядовця. Через складні матеріальні обставини закінчила лише чотири класи початкової німецької школи. В досить ранньому віці О. Кобилянська почала писати вірші німецькою мовою. Тією ж мовою написала перші свої оповідання. У 1886—1887 роках Кобилянська написала першу повість «Вона вийшла заміж», також німецькою мовою, але пізніше під впливом Софії Окуневської почала писати українською мовою, і згадана повість дістала в українському варіанті нову назву «Людина».
Повість «Людина» була надрукована в журналі «Зоря» у Львові (1894 p.). Досить яскраво показана психологія надлюдини в повісті «Царівна», яку Кобилянська почала писати в 1888 році в Кимполунзі, а закінчила в Чернівцях в 1895 році. Окрім «Царівни», психологічний аналіз надлюдини Кобилянська дала в збірці «Покора» (1899 р.) та повісті «Через кладку» (1905 p.).
Необхідно зазначити, що не лише Ніцше мав вплив на буковинську письменницю. В автобіографії «Про себе саму» Ольга Кобилянська засвідчує: «Західна культура впливала на мене своїми літературними творами. Готфрід Келлер, перед ним — Шпільгаген, виховуюча німецька повістярка Е. Марлітт, 3. Вернер, з скандинавців — І. П. Якобсен, пізніше — великий психолог Герман Банг, Гамсун, Гейєрштам і т. ін. Щодо Ніцше, то правда, він мене займав своєю глибиною й деякими думками на будуче (майбутнє. — І. Д)»1.
Про вплив Ніцше на творчість Кобилянської писали М. Грушевський, О. Маковей. Грушевський оцінюючи повість «Царівна», зазначав, що авторка «досить механічно» змодернувала свою «старосвітську історію про „сандрільону" — царівну-сирітку, що „поневіряла світом, таки доходить щастя" — при помочі національного і жіночого питання та філософії Ніцше»1.
Подібні думки були притаманні Осипу Маковею, який писав, що основна філософія Наталки з «Царівни», чи то Кобилянської, складається з двох тез: «аристократизм душі, вищі люди Ніцше» та «емансипація жінок». Ніцше, котрого читала останніми роками, мав добрий вплив на Кобилянську через те, що він навчив її дивитися на світ і людей з вищого, більш ідеального становища; він звернув її увагу на стиль взагалі, хоч ніхто інший, тільки той Ніцше сказав такий гіркий комплімент жінкам: «Як ідеш поміж жінки, бери батіг», — та проте, стверджує О. Маковей, він настроював її сильно й відважно.
Ідеї, які використовувала О. Кобилянська у своїх творах, запозичувалися не лише у творчих людей, котрі мали на неї вплив, вони черпалися також з особистого життя письменниці. Авторка «Царівни», зазначає М. Грушевський, засвідчила свій талант надзвичайно сильно в психології, адже більшість її творів написано з народного життя. І сама Кобилянська стверджувала: «Так майже кожний нарис має щось із справдішнього життя в собі. Не менше — і більші оповідання. Мої особисті переживання відігравали немалу роль в моїх писаннях. „Царівна" писана кровією мого серця»1.
Не є дивиною, що Кобилянська цікавилася філософією Ніцше, адже Ніцше вплинув на таких визначних європейської слави письменників, як Гавптман, Зудер-ман, Гальбе, Метерлінк, д'Аннунціо, Стрінберг, Ібсен, Брандес, Пшибишевський та інших. Влучні вислови автора «Заратустри» збагатили словесний скарб чи не кожної мови: «поза межами добра й зла», «ті, що їх багато, забагато», «переоцінка всіх цінностей», «жадоба сили», «надлюдина».
Найоригінальнішим поняттям філософії Ніцше є «надлюдина». Для «надлюдини» характерне: мужність, енергія, відвага; все те, що дає силу й що сильне. Для Ніцше надлюдина минулого — це Олександр Великий, Цезар, Август, Карл Великий, Цезар Борджіа і Наполеон. Як відомо, всі ці люди — люди енергії, дії. П. Мантегацца так описує екстаз діяльності й могутності великих геніїв дії: «Вони, можливо, провели все життя в очікуванні цього моменту зачарування, але цей момент був чудовою нагородою за весь піт і всю кров, які пролиті протягом їхнього життя. Немає тієї тріумфальної арки, немає такого позолоченого трону чи лаврового вінка, які могли б принести внутрішню насолоду, яку переживає геній, перебуваючи в стані екстазу перед своїм витвором; багатовікове життя звичайних людей не може зрівнятися з однією такою миттєвістю, котру, можливо, не зміг би виміряти ніякий годинник у світі, але який помічається й поглинається людською свідомістю, як дощова краплина пожирається спраглою пустелею»1.
Що ж взяла Кобилянська як авторка «Царівни» від автора «Заратустри»? Один письменник може запозичити ідеї, техніку, сюжет, стилістичні манери, поодинокі фрази; у філософа — в основному ідеї. Окрім ідей Ніцше, які використовує Кобилянська у своїх творах, в обох авторів є деяка життєва схожість, їхнє життя багате не на зовнішні факти, а на внутрішні переживання. Ці внутрішні переживання найсильніше знаходять вихід на самоті. В листі болгарському письменникові-модерністу Петко Тодорову Ольга Кобилянська писала: «Я надто часто відчуваю, що поети найсамотніші люди. Я живу, як в заклятій казці, прикована до одного місця, і заодно мушу з глибини душі своєї черпати поживу і для духа свого».
Самотність — це батьківщина Заратустри. «Втікай, друже мій, у самотність! ...де закінчується самотність, там починається торговище»2.
Самотня авторка «Царівни» заявляє в «Акордах»: «Кожний чоловік раз у житті зупиняється і не знає, куди завернутися. Я свою дорогу знаю. То самота. Вона вп'ялила свої грізні, холодні очі в мене і моргає до мене. Я йду. Я тобі буду служити, ти велика безсердешна самото, пісні свої покладу у ніг твоїх. Усміхнися тоді».
О. Кобилянська, вслід за Ніцше, використовує тезу Дарвіна про боротьбу за існування як умову вищого розвитку організмів. Від Дарвіна йде й те, що Кобилянська надає великого значення спадковості. Письменниця часто нею намагається пояснити складні лабіринти людської душі. У творах Кобилянської дуже виразно проявляється аристократичність і небуденність героїв. «Всі вони, як не родові аристократи, „шляхетського походження", „гербові", то принайменше вибранці, Gluckskind-y»3, — зазначає дослідник творчості О. Кобилянської Л. Луців.
У своєму творі «Так казав Заратустра» Ніцше використовує такі терміни, як «вищі люди», «надлюдина», «поранковий», «полуднє» тощо. Так людське життя Ніцше порівнює з порами дня: «людина — це міст, а не мета, що вона щасливо тішиться своїм полуднем і вечором, як шляхом до нових світанків»; бажанням: «Це мій ранок, займається мій день: вставай, вставай, великий полудню!» — закінчуються промови Заратустри. Це порівняння використовує Кобилянська в повісті «Царівна».
Ось як відчувала головна героїня твору Наталка Верковичівна своє «полуднє». «Полуднє, — задзвеніло щось в ній, — полуднє... Так її полуднє зближалося, це відчувала вона всіма нервами, в ній співало щось тисячами голосів про нього, а її оточення заповідало його. Вона чулася такою сильною і здатною до життя, що, здавалося, для неї не існувало нічого, чого не могла би побороти!»1.
У повісті «Царівна» головна героїня Наталка, дискутуючи з Орядином, дійшла висновку, що всі люди майбутнього повинні тягнутися до ідеалу; ставати «вищими людьми»; «людина, яка зрікається боротьби, зрікається великого життя».
В образі Наталки Верковичівни («Царівна») Кобилянська психологічно обґрунтовано створила образ людини, яка, зазнаючи болючих розчарувань, страждаючи від несприятливих обставин, не занепадає духом, а вірить у високе своє призначення, прагне до якнайширшого вияву власних багатих духовних сил, висловлює сміливі — як на той час — думки про призначення та обов'язок людини, зокрема жінки. Вдаючись до форми щоденникових записів — своєрідної розмови героїні з собою, — Кобилянська розкриває світ думок і почуттів «Царівни», яка не може змиритися з філістерськими поглядами на жінку, прагне вирватися з духовної неволі, сірої буденщини. В її образі письменниця втілює ідеал гордої, непокірної жінки-інтелігентки, яка має відвагу відстоювати свої погляди, стверджуючи думку: «Свобідний чоловік із розумом — це мій ідеал».
Безперечна заслуга Кобилянської полягає в тому, що вона ввела в українську літературу нові типи людей етично-естетичного спрямування, а вслід за тим зуміла розкрити основні риси та особливості психології надлюдини. Іван Франко в «Молодій Україні» зазначив, що в усякому разі «Царівна» — це перша у нас повість, основана не на інтригах і любовних пригодах, а на психічному аналізі буденного життя пересічних людей. Серед групи молодих письменників, вихованих на взірцях європейської літератури, Франко виокремив Ольгу Кобилянську, яка «головну вагу творчості поклала на психологію, головною метою твору штуки (мистецтва. — І. Д.) зробила розбудження в душі читача певного настрою способами, які подають новочасні студії психології і так званої психофізики»1.