Правоздатністю визнається здатність громадян мати цивільні права та обов'язки. Вона виникає з моменту народження громадянина і закінчується смертю. Зміст правоздатності проявляється у тому, що громадяни можуть мати майно в особистій і приватній власності, користуватися жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять, місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові та особисті немайнові права.
Правоздатність є елементарним, первинним правовим відношенням, тому становить необхідну умову для особи як учасника правових відносин, що по суті є результатом реалізації правоздатності. Тому правоздатність становить собою визнану державою можливість особи вступати в різні правові відносини. Реалізація цієї можливості щодо праці гарантується і юридично забезпечується тим, що держава покладає на власників, на підприємства, установи, організації обов'язок сприяти здійсненню громадянами своїх прав. Як і всякі правові відносини правоздатність має в своїй основі юридичний факт.
Однією з сторін трудових правовідносин може бути тільки громадянин, здатний до праці. Обов'язок виконувати доручену роботу він повинен здійснювати особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі (стаття 30 Кодексу законів про працю України).
Групова правоздатність громадян України є рівною для всіх, оскільки її обсяг визначається єдиною ознакою - особистою здатністю до праці незалежно від статі, національності, раси, майнового стану, національного походження.
Виникає трудова правоздатність, як правило, з досягненням шістнадцятирічного віку. Як виняток, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час до досягнення ними чотирнадцятирічного віку. Але і в цьому випадку необхідна згода одного із батьків або особи, що його замінює.
Допускаючи в окремих випадках працю неповнолітніх, трудове законодавство передбачає для них такі умови праці, які забезпечують їм нормальний фізичний і Духовний розвиток (додаткові заходи по охороні праці, скорочення тривалості робочого дня, подовжені відпустки тощо).
Обмеження трудової правоздатності означає обмеження в праві працювати за здібностями. А оскільки особиста праця, як правило, є джерелом існування працездатних людей, повне позбавлення права працювати не допускається. Обмеження правоздатності може полягати в обмеженні права громадянина виконувати певну роботу або займати певні посади. Таке обмеження проводиться в інтересах суспільства у випадках, коли громадянин використовує чи може використовувати заняття тією чи іншою діяльністю на шкоду суспільству.
Суб'єкти трудових правовідносин володіють також дієздатністю. Під дієздатністю розуміється здатність громадянина (а також юридичної особи) своїми діями набувати для себе права і створювати для себе обов'язки.
Трудова дієздатність настає з того ж віку, що й трудова правоздатність. Громадянин може бути позбавлений трудової дієздатності повністю або частково лише за рішенням суду.
Оскільки трудова правоздатність і трудова дієздатність настають одночасно, з досягненням громадянином визначеного в законі віку, в юридичній літературі з трудового права прийнято говорити про трудову праводієздатність як єдине поняття.
Суб'єктом трудових правовідносин виступають також підприємства, установи, організації, власники створюваних юридичних осіб, фізичні особи, які надають працівнику роботу. Переважно це юридичні особи. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді.
Підприємство є самостійним господарюючим статутним суб'єктом, що має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатку з своїм найменуванням. Воно може здійснювати всякі види господарської діяльності, що не заборонені законом і відповідають меті, що передбачена статутом.
Для того, щоб бути суб'єктом трудових правовідносин підприємству не обов'язково потрібно мати статус юридичної особи. У трудових правовідносинах підприємство виступає передусім як роботодавець й організатор колективної праці. Тому можливі такі випадки, коли підприємство не є юридичною особою, але може вступати в трудові відносини. Суспільно-економічний зміст трудової правосуб'єктності підприємств саме й полягає в тому, що їм надана можливість самостійно приймати на роботу працівників шляхом укладення трудових договорів. Підприємство повинно бути в змозі організувати виробничий процес і виплачувати працівникам заробітну плату.
Свою правоздатність підприємство здійснює через органи або представників, які діють у межах наданих їм повноважень. Саме власник або уповноважений ним орган виступають від імені цього підприємства, здійснюють його права і несуть обов'язки в трудових правовідносинах. Власнику і уповноваженому ним органу належить право найму і звільнення працівників.
Другою умовою виникнення трудових правовідносин є наявність правової норми. Ми вже звертали увагу на те, що правові відносини є формою фактичних суспільних відносин. Люди для одержання бажаного результату вступають у фактичні відносини з іншими громадянами та юридичними особами, не звертаючи уваги на те, чи будуть ці відносини набувати форму правових. Незалежно від волі учасників фактичних відносин, коли ці відносини урегульовані правом, коли є відповідна правова норма, то фактичні відносини з моменту їх створення стають правовими.
Правове регулювання трудових відносин здійснюється різними правовими нормами, види яких викладені нами в темі «Джерела трудового права України».
Нарешті, третьою умовою виникнення трудових правовідносин є наявність юридичного факту, з яким чинне законодавство пов'язує виникнення правових наслідків. Трудові правовідносини, за загальним правилом, виникають з двосторонніх юридичних актів, які становлять, з одного боку, погоджене волевиявлення громадянина, який бажає одержати роботу саме на даному підприємстві, а з другого - рішення власника або уповноваженого ним органу. Таким двостороннім актом є угода про вступ на роботу робітника або службовця.
Юридичними фактами, що виступають як підстави виникнення трудових правовідносин є адміністративний акт призначення на посаду, вибори, адміністративний акт розподілу на роботу після закінчення окремих видів навчальних закладів, трудовий договір.
3. Юридичні факти – підстави виникнення трудових правовідносин
3.1 Місце юридичних фактів трудового права у загальній системі класифікації юридичних фактів
У зв'язку з тим, що теорія юридичних фактів трудового права є галузевою, вона спирається на загальну теорію юридичних фактів і водночас характеризує окремі специфічні риси, притаманні саме юридичним фактам трудового права. Визначаючи місце підстав виникнення згаданих правовідносин у системі юридичних фактів, необхідно уявляти, що останні представляють певну сукупність, яка є складовою загальної системи наведених фактів. Віднесені до такої сукупності факти мають значення для встановлення відносин, регламентованих трудовим правом, і вивчаються у межах його науки. Тому вони умовно можуть бути виділені як окрема група фактів названого права, що сприятиме дослідженню закономірностей їх виникнення та подальшого впливу на трудові правовідносини.
Ще М.Александров, розглядаючи підстави виникнення соціалістичних трудових правовідносин, стверджував, що останні завжди виникають з юридичних актів. Вони, у свою чергу, є одним з різновидів правомірних дій і є волевиявленнями, що вчиняються зі спеціальними намірами викликати відповідні юридичні наслідки, серед яких встановити ті чи інші відносини. Юридичним актам протистоять волевиявлення, що вчиняються без згаданого наміру, але все ж викликають такі наслідки в силу закону. На думку М. Александрова, помилково ототожнювати всі правомірні дії з юридичними актами. Група правомірних дій поряд з правопорушеннями належить до вольових юридичних фактів. За ознакою зв'язку з людською волею їм протистоять юридичні події.
Наведена вище класифікація може мати лише попереднє, пропедевтичне значення. Ним розроблені класифікації юридичних фактів трудового права й за іншими ознаками, які, однак, не настільки ж неупереджені, мають ідеологічне забарвлення.
М. Александрову належить ще один важливий висновок: трудові відносини він розглядає як такі, що за загальним правилом виникають з двосторонніх юридичних актів, стверджуючи, що для виникнення таких правовідносин необхідна згода, волевиявлення двох сторін.
В. Яременко фактично відтворює наведену вище класифікацію М. Александрова, підтверджуючи, що саме юридичним актам законодавець надає головного значення при виникненні трудових правовідносин. Він розширює даний висновок і наголошує: «Юридичні акти - це правомірні, свідомі, цілеспрямовані дії людей, здатні викликати виникнення, зміну чи припинення трудових правовідносин».
Дійсно, юридичні акти, як будь-які юридичні факти, здатні викликати правові наслідки, але при зміні чи припиненні наведених правовідносин вони навряд чи займають головне місце серед інших фактів.