Незважаючи на те що антикризове управління економікою спрямовано на подолання таких явищ, як банкрутство, безпосередньо у діяльності підприємства (на мікрорівні) важливе значення має також регулювання ситуації з неплатоспроможністю на державному (макро) рівні шляхом запровадження сучасних розвинених систем правового регулювання неплатоспроможності.
Державне регулювання проблеми неплатоспроможності найбільшою мірою залежить від законодавчої бази, основою якої є Закон України від 14.05.92 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (зі змінами та доповненнями; далі - Закон № 2343-ХІІ), проте не менш важливим є факт застосування норм цього Закону на практиці.
Специфікою органів державної податкової служби є те, що вони входять до системи органів державної виконавчої влади i наділені спеціальним статусом - контролюючого органу та органу стягнення одночасно.
Наслідком порушення конституційного обов’язку зі сплати податків є поява податкового боргу, який має бути погашеним або платником податків самостійно, або за рішенням податкового органу в позасудовому порядку.
У разі ж неможливості погашення податкового боргу у зв’язку з недостатністю активів платника податків при застосуванні процедур Закону України від 21.12.2000 р.2181-III "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-III) Законом № 2343-ХІІ передбачено підтвердження його неплатоспроможності шляхом визнання такої юридичної особи банкрутом.
Податкові органи, використовуючи надане Законом № 2181-III право на стягнення податкового боргу, а також у випадку, якщо застосування заходів щодо запобігання банкрутству боржника, зокрема досудової санації, виявилось неефективним або їх проведення не привело до бажаного результату (відновлення платоспроможності боржника), то звертаються до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство щодо такого платника податків.
Податкові органи можуть також приєднати свої вимоги до кредиторських вимог іншого позивача.
Негативна сутність банкрутства полягає у визнанні господарським судом неможливості боржника відновити платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
При порушенні справи про банкрутство прагнення органів державної податкової служби застосовувати банкрутство не як юридичний механізм знищення суб’єкта підприємницької діяльності, а як економічну процедуру щодо його оздоровлення, не суперечить загальнодержавним цілям.
Як відомо, існує безліч шляхів запобігання банкрутству, які умовно поділяються на недоведення платника податків до порушення провадження у справі про банкрутство i судове врегулювання питання.
I нарешті, не в останню чергу вдала реалізація в Україні правових та економічних механізмів відновлення платоспроможності підприємств-боржників залежить від компетентності, досвіду, знань, сумлінності арбітражних керуючих.
Як відомо, порядок і умови визнання суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами регулюється ГК (Глава 23 "Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом") та ГПК України, законами "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", "Про банки і банківську діяльність", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств". Незважаючи на прогрес, досягнутий у процесі реформування законодавства про банкрутство, Закон "Про відновлення платоспроможності". все ще містить деякі положення, які здаються не зовсім несумісними з загальновизнаними в сучасному світі принципами економіки.
Варто також висловити побоювання щодо певних норм Закону "Про відновлення платоспроможності", які сприятимуть ухиленню боржника від виконання своїх зобов'язань шляхом застосування процедур банкрутства.
Отже, з метою удосконалення інституту банкрутства суб'єктів господарювання в Україні доцільно було б передбачити наступні зміни до чинного законодавства:
Скасувати положення Закону "Про відновлення платоспроможності щодо виняткового статусу казенних підприємств, на які законодавство про банкрутство не поширюється. Концепція "казенних підприємств" недостатньо чітко визначена в чинному законодавстві, а в світі є невідомою (можливо, за винятком Росії) і є незрозумілою для західних експертів права. Казенні підприємства мають бути на рівних з іншими суб'єктами господарювання. Також учасники визнали за необхідне скасувати положення Закону "Про відновлення платоспроможності" про те, що місцевим органам влади належить виняткове право вирішувати, на які муніципальні підприємства законодавство-про банкрутство не поширюється;
Скоротити термін процедури розпорядження майном боржника, який за чинним законодавством безпідставно складає 6 місяців. За рахунок раціонального упорядкування алгоритму завдань, що мають бути виконані в межах процедури розпорядження майном, видається можливим скоротити цей строк до 2 місяців. Основним резервом скорочення часу є реформування нераціонального механізму виявлення кредиторів та інвесторів, яке краще було б проводити вже з моменту прийняття заяви про порушення справи про неспроможність боржника.
Зменшити строк порядку визначення фінансово-економічного становища боржника та висунення пропозицій з боку арбітражного керуючого про можливий варіант врегулювання проблеми заборгованості неплатоспроможного боржника до 1-2 місяців;
Недосконалими залишаються і підзаконні нормативні акти. Так, Порядок проведення досудової санації державних підприємств, затверджений постановою КМ України від 17 березня 2000 р. № 515, не містить ефективних механізмів щодо захисту прав кредиторів на участь у прийнятті рішень стосовно відновлення платоспроможності державних підприємств (розглядати і брати участь у розробці і затвердженні плану досудової санації). Рішення про санацію та способи її проведення можуть прийматися уповноваженим державним органом. Зазначений нормативний акт пропонуємо відмінити, оскільки він містить дискримінаційні положення ігнорування прав кредиторів;
Передбачити адміністративну відповідальність за завідомо не правдиве оголошення громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянином-суб'єктом підприємницької діяльності про свою неспроможність, утому числі звернення цих осіб до суду із заявою про визнання боржника банкрутом за наявності у нього можливості задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; створення або збільшення фінансової неспроможності суб'єкта господарської-діяльності;
Передбачити кримінальну відповідальність за втручання у діяльність суб'єкта господарської діяльності з метою створення фінансової неспроможності та погрозу або насильства щодо власника чи службової особи суб'єкта господарської діяльності, а також щодо їх близьких родичів, у зв'язку з виконанням чи невиконанням ними службових обов'язків.
Передбачити окрему підставу для припинення провадження у справі саме у зв'язку з відсутністю простроченої заборгованості у заявника. Наслідком такого припинення має бути перевірка можливої наявності у заявника ознак злочину, передбаченого ст.218 КК України (фіктивне банкрутство). Адже у разі порушення справи про банкрутство за заявою боржника, останній отримує можливість зловживати своїм правом на тимчасовий захист від стягнень кредиторів у силу дії конкурсного мораторію;
Вдосконалити як термінології чинного Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і законодавчої юридичної техніки взагалі.
Проаналізувавши досвід іноземних країн, потрібно ще раз зазначити, що в світі існує дві відмінні концепції законодавства про банкрутство: прокредиторська, що покликана захищати інтереси кредиторів (Англія, Німеччина) і про дебіторська, спрямована на захист суб’єкта підприємницької діяльності, а також соціальний захист робітників підприємства (США, Франція). Звичайно, в чистому вигляді певного законодавчого підходу не існує. В Україні домінує про дебіторський підхід, але нашим законодавцям потрібно ще визначитися з пріоритетами: або забезпечувати соціальний захист, або зацікавлювати вкладників-акціонерів. Слід не забувати, що зараз для розвитку української економіки важливе значення мають іноземні інвестиції і саме про кредиторське законодавство зробить Україну більш привабливою для інвесторів, адже вони вимагають гарантій для своєї діяльності.
Сумно визнавати, що в Україні процедура банкрутства часто використовується, як частина схеми зміни права власності. За словами судді Вищого господарського суду України Олександра Удовиченка, суб’єкти господарювання не тільки перестали боятися процедури визнання банкрутом, а й почали користуватися прогалинами в законодавстві на свою користь.
Наприклад, зараз на сході країни багато промислових підприємств, що є прибутковими, перебувають в процесі визнання їх банкрутами за заявами так званих дружніх кредиторів.
Незважаючи на те, що в законодавство про неплатоспроможність вже було внесено чимало змін, в ньому ще залишилися деякі норми, що потребують вдосконалення.