1.3 Мета функціонування та характеристика політичної влади та її основної складової – державної влади
Спробуємо проаналізувати поняття "влада". Кожна людина народжується вільною. Сутністю свободи є воля. Мати свободу - означає мати — волю, а мати волю - відповідно мати владу.
Влада - це не чиста форма, а форма, що розвивається. Для того, щоб влада могла реалізуватися в наявному бутті, вона повинна знайти своє вираження у свободі. Влада взагалі -це "чиста невизначеність". Загальність влади знімається в переході її в наявне буття. Це можна назвати моментом "особливого" у визначенні влади. Тобто влада вже з'являються як джерело і мета.
Влада сама по собі - можливість, але як вона буде здійснена? Яку прийме форму? Влада - це поняття, яке не можна виміряти, тому що вода нематеріальна, але стосовно суб'єкта може зменшуватися чи збільшуватися. Кожна людина у суспільстві наділена владою. Але вона віддає (усвідомлено, добровільно чи примусово) частину своєї влади державі як органу, покликаному забезпечити нормальне існування конкретній людині, Влада може набувати різних форм, поділяючись і зливаючись, переходячи від одного суб'єкта до іншого і повертаючись назад. Крім того, влада здатна до граничної концентрації. У зв'язку з цим підтримуємо правильну позицію Ф. А. Хайєка, який різко критикує "трагічні ілюзії деяких ліберальних соціалістів, які вважають, що, відбираючи в індивіда владу, якою він володів в умовах лібералізму, і віддаючи її суспільству, ми тим самим знищуємо владу як таку. Усі, хто так міркує, зустрічаються з очевидним фактом: влада, необхідна для здійснення плану, не просто делегується, вона ще тисячократно підсилюється" .
Влада сама по собі є ніщо до того моменту, поки вона не реалізується в якому-небудь суб'єкті існуючого, це не просто ідея, тут влада починає не просто "водити", а водити "щось". Влада - це одна зі сполучних ниток, що поєднують людське суспільство. Вона є в кожного, але й у кожного сама по собі також є ніщо, доки не почне взаємодіяти з владою інших. Поєднуючись, вона починає, реалізовуватися, цей процес нескінченний.
Реалізуючись у суспільстві, влада покликана служити суспільству, забезпечуючи його цілісність, організованість і належне функціонування. У демократичному громадянському суспільстві влада забезпечує й охороняє, у першу чергу, права і свободи особистості. Але влада може набувати значення самостійної сили, бути ареною зіткнень різних інтересів. Таким чином, у широкому значенні слова під владою варто розуміти здатність і можливість здійснювати свою волю, впливати па діяльність, поведінку людей за допомогою якого-небудь засобу - авторитету, права, насильства.
Слід зазначити, що проходячи через усі суспільні відносини, влада набуває різних характеристик залежно від об'єкта відносин, але однією з найважливіших у життєдіяльності людського суспільства є політична влада - реальна здатність даного класу, групи, індивіда проводити свою волю в політиці і правових нормах.
Найважливішою складового політичної влади є державна влада, яка має свої особливості: вона носить публічний характер (тобто виступає від імені всього суспільства); підкріплюються силою закону, завдяки якій вона здатна проводити державні веління в усьому суспільстві; носить суверенний і легітимізований характер (тобто має соціальну і юридичну підставу для того, щоб виступати як публічна влада - представляти народ, усе суспільство). Державна влада є складним соціальним явищем, яке пильно вивчалося багатьма мислителями минулого і сучасності. "Предметом даних досліджень є одна з найважливіших соціальних характеристик державної влади в демократичному суспільстві - поділ влади. Але спершу відбувся тривалий період становлення, коли державна влада відокремилася від інших видів політичної влади, а пізніше па перший план вийшла проблема поділу власне державної влади.[13;79]
Розділ ІІ. Історія виникнення ідеї розподілу влади в філософсько-правовому розумінні
2.1 Ідеї обмеження одноосібно правління, які існували в епоху Античного світу і Середньовіччя
В. Соловйов писав: "Не викликає ніякого сумніву, що перший, найдавніший період людської історії представляє своїм пануючим характером злитість чи невідособленість усіх сфер і ступенів загальнолюдського життя. Не викликає ніякого сумніву, що спочатку не було чітких розбіжностей між духовним, політичним і економічним суспільством; перші форми економічного союзу - роди - мали, разом з тим, значення політичне і релігійне, були першою державою і першою церквою . Влада в суспільстві відповідно також була єдина. Але поступово, з розвитком суспільства, сила первісної єдності починає руйнуватися, уже дуже рано у Греції і Римі
(а почасти навіть і в Індії) починається послідовне виділення різних життєвих сфер і елементів. Проте необхідно визнати, що для загальнолюдської свідомості первісна злитість була рішуче й у самому корені вражена інше з появою християнства, коли вперше принципово відокремилося "sacrum" від "рrofanum",[ 6; 41]. І в ньому відношенні християнство, що нанесло остаточного удару зовнішній мимовільній єдності, с початком дійсної свободи.
Протягом усього середньовіччя питання про поділ духовної і світської влади було дуже гострим і важливим для суспільно-політичної думки. Одним з перших мислителів, хто увернув увагу па цю проблему, був Аврелій Августин. У трактаті "Про град Божий" він показав боротьбу між світською (диявольською) державою і церквою як боротьбу добра і зла. Фома Аквінський також цікавився питанням поділу влади в суспільстві, вважаючи поділ влади між церквою і королем результатом цільової творчості Бога. Але в суперечці між державою і церквою він стояв па позиціях церкви, проголошуючи необхідність безумовного підпорядкування світської влади духовній. Вільям Оккам же, навпаки, різко критикуючи папство, вважав його тимчасовою конструкцією та заявляв, що духовна і світська влада повинні існувати роздільно, причому духовна влади має обмежуватися лише церковними справами, релігійними питаннями. Так само вважав і Марсилій Падуанський, який стверджував, що церква повинна відділятися від держави і бути підлеглою світській політичній владі.
В Україні ця проблема була чітко позначена при Патріархові Никоні, хоча носила, закономірно, дещо відмінний від західноєвропейського процесу характер .
Ця перша велика криза влади, що вилилась у багатовіковий конфлікт сакрального і мирського, світського, закінчилася перемогою світського. І допомогли державній владі одержати цю перемогу широкі верстви населення, які В. Соловйов називає земством: "У своїй боротьбі проти церкви і феодалізму державна влада спиралася не на який-небудь вищий принцип, а винятково па реальну силу, але ця сила належала не безпосередньо державі, а давалася їй земством, і королівська влада мала таким чином дійсне значення як представниця народу. Коли ж державний абсолютизм відмовився від такого значення і відокремився від народу у своєму винятковому самоствердженні, то та реальна сила, на яку він спирався, повинна була повернутися проти нього. Державна влада посилилася так надмірно, що для послаблення цієї страшної у своїй зосередженості сили держави необхідно було цю силу розсіяти, поділити. Так па перший план вийшла проблема поділу державної влади, яку слід було перетворити "із влади сили у владу права", за образним виразом Б.О. Кістяківського [ 14; 79].
Всю історію розвитку ідеї поділу влади можна поділити на два періоди, тісно пов'язаних з концепцією правління права. Відомий дослідник І. Ю. Козліхін поділяє всю історію соціально-політичної думки до XIX ст. на два архетипи правління права. Перший архетип - античність. "Закон в уявленнях античних філософі в захищає індивідів один від одного, а не від полісу. Домінантою їхніх міркувань є порядок у суспільстві, а не індивідуальна воля. Архетип концепції Нового часу в більшій мірі співвідноситься з визначеною системою інститутів державної влади, з характером їх побудови та взаємодії. Сам об'єкт дослідження з'являється в ускладненому вигляді: де вже і не відносини "індивід - поліс", а "індивід - суспільство - держава"-.. Головна небезпека для права вбачається не іі індивідуальній, а в державній сваволі. У зв'язку з цим у межах даного архетипу розробляються принципи обмеженої держави" .
Цієї ж точки зору дотримується і В. В. Абашмадзе, який представляє цей поділ у такий спосіб: під час першого періоду поділ державної влади розумівся як система технічного поділу функцій державної влади між різними органами, тобто поділ державної влади як результат розподілу праці, застосований до державного механізму з метою спрощення і контролю (формальне розуміння поняття поділу державної влади); у Новий час поділ державної влади - це політичний принцип пристрою Й організації влади у суспільстві (матеріальне розуміння поняття поділу державної влади)
Давньогрецькі філософи першими помітили, що для кращого функціонування єдиної державної влади необхідно, щоб вона була розподілена між державними органами і виражала інтереси різних верств населення, але при цьому була єдиною в досягненні загального блага.
Платон стверджує, що кожен може добре займатися лише однією справою, а не багатьма. Якщо він береться за все відразу, йому нічого не вдасться і він ні в чому не проявить себе. У працях Платона ("Закони", "Держава") досить чітко відокремлюються одна від одної законодавча, виконавча і судова влада.
Вчення Платона про необхідність поділу влади в державі, як результат загального принципу розподілу праці, знайшло більш повне відображення у працях Арістотеля. Аристотель визначає залежно від завдань, що стоять перед суспільством, три основних елементи в кожному державному устрої. Відповідно до цих завдань, конституція коленої держави повинна містити відповіді на наступні питання: 1. Які органи повинні радитися для здійснення законодавства? 2. Які органи повинні здійснювати урядову (адміністративну) діяльність? 3. Яким органам можна довірити здійснення правосуддя? Аристотель у праці "Політика", розмірковуючи про найкращий .вид державного устрою, називає окремі його частини та складові. Від чудового стану цих частин залежить і прекрасний стан державного ладу; ...Ось ці три частини: перша - законодорадчий орган, що розглядає справи держави, друга - посади (саме які посади повинні бути взагалі, чим вони повинні відати, який повинен бути спосіб їхнього заміщення), третя - судові органи. У зв'язку з цим вважаємо правильною точку зору яка, відзначає, що ідеї Арістотеля хоча і не цілком відповідають більш пізньому вченню про три влади, але все-таки дуже близько підходять до нього.