У Концепції йдеться про численні недоліки у зв’язку із відсутністю єдиного законодавчого акту щодо регулювання волонтерської діяльності, зокрема:
- відсутність, як правило, в бюджетах різних рівнів статті видатків на розвиток волонтерського руху
- слабкість системи заходів загальнодержавного, регіонального і місцевого рівня щодо пропаганди волонтерського руху серед населення, недостатнє його висвітлення у засобах масової інформації
- недостатня визначеність механізму заохочення волонтерів та організацій, що використовують їх послуги, до більш активної роботи, а також порядку відшкодування витрат під час виконання волонтерами своїх обов’язків
- недостатнє, а інколи і невиправдано суворе регулювання окремих питань легітимації статусу волонтера (оформлення на роботу, кваліфікаційні вимоги тощо [7].
Напрямами провадження волонтерської діяльності може бути, зокрема, надання допомоги громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв’язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю; громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах; дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування; іншим громадянам, іноземцям та особам без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах і потребують сторонньої допомоги; участь в охороні громадського порядку, державного кордону, наданні допомоги громадянам у захисті гарантованих Конституцією і законами України їх прав і свобод; захист об’єктів навколишнього природного середовища та об’єктів культури тощо. Вважаємо за доцільне окремим та самостійним напрямком вважати діяльність волонтерів у місцях позбавлення волі, оскільки така практика є міжнародно визнаною та сприяє досягненню значних результатів у виправленні засуджених.
Серед позитивних тенденцій, закріплених у Концепції, варто виділити необхідність розроблення заходів загальнодержавного, регіонального і місцевого рівня щодо пропаганди волонтерства серед населення, в тому числі започаткування проведення щорічного свята “День волонтера", а також сприяння широкому висвітленню волонтерського руху в засобах масової інформації. Вважаємо, що до волонтерського руху може приєднатись будь-яка особа, навіть незалежно від наявності судимості чи перебування на обліках у правоохоронних органах. До того ж, Концепція не висуває особливих умов до кандидатів у волонтери. Вважаємо, що залучення до волонтерської діяльності осіб, які так чи інакше входять до «групи ризику» та перелічені нами вище, має кримінологічне значення у запобіганні вчиненню злочинів перш за все ними ж самими.
Кожна особа має у житті нереалізовані можливості, може бути корисною для іншої особи або для суспільства взагалі. При цьому кожна особа має власні захоплення, переживання – співчуття до покинутих тварин, занепокоєння станом екології, занепокоєння станом осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або звільнились із зазначених місць, долею малюків із дитячих будинків та багато інших проблемних напрямів соціальної дійсності..
Кожен зможе знайти свій напрямок діяльності, де має реалізувати себе як особистість. Головне – правильно визначитись із таким напрямком. Ми вважаємо, що зазначена суспільно корисна діяльність, відчуття власної значущості у суспільстві та можливість робити добро, здатна переорієнтувати мотивацію особи із суспільно негативної на суспільно корисну.
Таким чином вважаємо, що вкрай необхідно прийняти Закон України «Про волонтерський рух», де визначити поняття волонтерської діяльності та волонтера, принципів її роботи, завдання та сфери діяльності, заходи заохочення волонтерів, а також окремо визначити повноваження та діяльність волонтерів у пенітенціарній системі як вид соціальних послуг із урахуванням особливостей пенітенціарних закладів.
Створення волонтерського руху може стати новою ідеологією загального масштабу на зразок піонерства, комсомольства, рух, у якому людина, незалежно від віку, соціального статусу та інших критеріїв змогла б реалізувати себе як особистість не тільки правомірними засобами, але й засобами, які здатні некаральними шляхами переорієнтовувати інших на вчинення правомірних дій.
Окремої уваги потребують до себе молодь та неповнолітні, які через недостатню сформованість психіки та морально-ціннісних установок є найбільш вразливою категорією для злочинного світу. За даними О. Коноваленка, 37% рецидивістів, засуджених за злочини корисливо-насильницької спрямованості і які відбувають покарання у місцях позбавлення волі в Україні, свій перший злочин вчинили у неповнолітньому віці [8, с.76].
Молодь, прагнучи отримати незнайомі та нові почуття задоволення починає вживати алкогольні напої та наркотичні засоби. Мораль, яка панує у молодіжних кругах, в цілому навіть заохочує такі негативні тенденції. При цьому загальна суспільна мораль не може нічого їй протиставити. Нереалізована енергія дітей та молоді усе частіше стає причинами зухвалих хуліганських актів, актів вандалізму, пошкодження та знищення майна тощо.
Наведена цифра у 37 % дає підстави замислитись над тим, яка категорія осіб потребує уваги у першу чергу. Це означає, що відносно неповнолітніх, які вперше відбули покарання, не було здійснено достатньо повно заходів ресоціалізації, що застосуванням покарання не було досягнуто його мети – виправлення неповнолітнього. І якщо в умовах розвитку неповнолітнього у суспільстві не вдалося втримати його від вчинення злочину, в умовах ізоляції від суспільства тим більше цього зробити не вдасться.
У таких випадках для переорієнтації мотивації неповнолітнього доцільно залучати психологів, психіатрів та інших спеціалістів, які б здатні були надати психологічну допомогу неповнолітньому. Можливо, доцільно було б залучати й священнослужителів, які б допомогли неповнолітньому розібратись у своїх проблемах та знайти власний шлях у житті.
Важливим для неповнолітнього є існування взірця для наслідування. Якщо взірець є позитивним, це значно стримуватиме неповнолітнього від вчинення протиправних діянь, які б засуджувались саме цим взірцем, якщо ж він є негативним – відповідно і наслідування призводе до вчинення протиправних дій.
Вважаємо, що найкращим взірцем для наслідування можуть стати видатні спортсмени, представники шоу-бізнесу та інші публічні люди. Особливо важливими у кримінологічному аспекті є погляди, почуття та настрої вказаних людей, які вони публічно реалізують у своїх суспільно корисних діях, які можуть вплинути на свідомість неповнолітнього та обумовити вибір його подальшої діяльності.
Мотив ідентифікації з іншою особою – бажання бути схожим на героя, кумира, авторитетну особистість – збуджує працювати та розвиватись і є найбільш актуальним для підлітків та молоді, які намагаються копіювати поведінку інших людей.
Ідентифікація з іншою людиною призводе до підвищення енергетичного потенціалу за рахунок символічного «заїмствування» енергії у героя, з’являються сили, натхнення, бажання працювати та робити так, як робить це кумир. Наявність об’єкта для наслідування, з яким би бажали себе ототожнювати підлітки та молодь, в кого б вчились жити та формували свої погляди та систему цінностей – є важливою умовою процесу соціалізації особи [14].
В цьому контексті вважаємо за доцільне залучати до кримінологічного попередження злочинності серед неповнолітніх представників шоу-бізнесу, «зірок» кіно та естради, спортсменів шляхом розширення мережі концертів, тематичних заходів, зустрічей у школах тощо. Зазначена діяльність знову ж таки має заохочуватися державою.
Для зниження негативного впливу «вулиці» та кримінальної субкультури на неповнолітніх та дітей доцільно за державної підтримки створювати спортивні клуби та інші центри дозвілля, які були б доступними будь-якій родині, що дозволить пропагувати позитивну філософію спорту, виховувати особистість та формувати у неї навички здорового та правомірного способу життя. Якщо дитина або неповнолітній починає займатися спортом, його тренер або інструктор може стати взірцем для наслідування, стати порадником у життєвих ситуаціях. Більш того, за таких умов виявляються перепони, які заважають поєднувати вживання алкоголю, наркотичних засобів та паління із зайняттями спортом, тому у перспективі можливе зниження злочинів, вчинених у стані алкогольного сп’яніння, злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, та інших негативних наслідків існування фонових явищ злочинності.
Безумовно, такі заходи потребують значних затрат, проте вони компенсуються у майбутньому зниженням загального рівня рецидиву злочинів, зміцненню моральності, правопорядку у суспільстві та здоров’ю нації в цілому.
Поряд із зазначеними заходами необхідно розробляти та впроваджувати заходи, спрямовані на підвищення рівня правових знань серед населення, що підтримується українським Урядом, шляхом розширення правової пропаганди, основні проблеми якої обговорювались на розширеному засіданні Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення [12].
Зокрема, наголошувалось на тому, що багато шкіл та вищих навчальних закладів не мають доступу до нової юридичної літератури, користуються повністю або частково застарілою. Тому зазначена рада ухвалила резолюцію підготувати та подати на затвердження до Кабінету Міністрів України план заходів щодо удосконалення організації правоосвітнього та правовиховного процесу у навчальних закладах України.
Офіційно публікації законів України здійснюються у державних виданнях «Відомості Верховної Ради України», «Офіційному віснику України» та газеті «Голос України». Вважаємо, що для розширення правової пропаганди серед населення такі заходи будуть малоефективними з двох причин: по-перше, зазначенні видання пересічні громадяни навряд чи читають, офіційний сайт Верховної Ради України відвідується здебільшого тими, хто пов’язаний із діяльністю в сфері юриспруденції. По-друге, юридична мова законів не завжди є зрозумілою пересічному громадянину. Таким чином, правова пропаганда потребує якісних змін.