Таким чином, організатори нового об'єднання недвозначно заявили, що вони орієнтовані, насамперед, на чисто політичне лобіювання, що принесе їм комерційний результат.
Між впливовими групами постійно йде боротьба, у якій "виживають лише ті, хто знаходить реальні важелі відстоювання своїх інтересів перед державою " [7, с. 59].
Перешкодою для зайняття дрібних, малозначущих чи маловпливових груп лобістською діяльністю обумовлено, насамперед, складністю законодавчого процесу.
Нагадаємо, що об'єктами лобістської діяльності є законодавчі і виконавчі органи влади. До них належать:
- Верховна Рада України;
- Президент України;
- Кабінет Міністрів;
- Національний банк;
- Народні депутати;
- Верховна Рада Республіки Крим;
- Рада Міністрів Республіки Крим;
- Органи місцевого самоврядування;
- Депутати місцевих органів влади, посадові особи означуваних органів і Секретаріату Президента України.
Виходячи із цього, можна розглянути декілька запропонованих "класичних" варіантів просування законопроектів через ті чи інші органи влади [133, с.15].
Досвідчені лобісти знають, що законопроект, який не має серйозної підтримки в парламенті, буде переборювати відстань від внесення його у Верховну Раду до розгляду на пленарному засіданні депутатами протягом декількох років. Один із варіантів оптимізації схеми – довірити керівництво бізнесом партнерам, а самому стати народним депутатом. Цей алгоритм має ряд недоліків.
По-перше, для того, щоб успішно лобіювати інтереси свого бізнесу у парламенті, необхідно бути не просто депутатом, а впливовим народним депутатом. Тобто перебувати в керівництві однієї з парламентських фракцій чи постійних комітетів. Зробити це – стати професійним політиком – протягом першого терміну перебування в парламенті вдається одиницям, що прийшли з бізнесу у велику політику. Отже, шанси на успіх малі і все одно необхідно буде звернутися до більш впливових колег-депутатів.
Більш проста стратегія – відмовитися від сполучення заняттям бізнесом з політикою, і відразу звернутися, до впливового і досвідченого депутата з пропозицією внести до законопроекту виправлення, який інтересує і самостійно заплатити йому за зроблену послугу.
Можливий і третій спосіб – звернутися по допомогу у профільну (лобістську) організацію, співробітництво з якою дозволить скоротити не тільки час проходження документа, що цікавить через парламент, але й пов'язані із цим витрати приблизно на 2/3. Ефективність роботи з парламентом через лобістські профільні організації визначається в першу чергу наявністю у Верховній Раді "своїх" впливових депутатів.
Таким чином, відсутність закону про лобістську діяльність у сучасних умовах знижує можливість суспільства контролювати лобізм, усувати його негативні сторони.
Література
лобізм законотворчий корумпований влада
1. Диденко Н.Г., Селиванов В.Н. Право и свобода // Правоведение. – 2001. – № 3. – С.4-27.
2. Варданянц Г.К. К вопросу о социальной форме правового регулирования // Вестник Московского ун-та. – Сер.18. Социология и политология. – 2007. – № 1. – С. 51-66.
3. Семенюта Н.Н. Право – социальнонеобходимый ограничитель свободы // Право и политика. – № 2. – 2003. – С. 4-14.
4. Одинцова Е.А. Цели правового регулирования лоббизма на современном этапе развития общества // Сучасні наукові дослідження – 2006 : Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. Т. 3. Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – С. 12-15.
5. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 491.
6. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 р. № 356/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
7. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 25 березня 2004 р. № 1665-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 27-28. – Ст. 366.
8. Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопада 1992 р. № 2790 - ХІ // Відомості Верховної Ради Україна. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
9. Нерсесянц В.С. Право как необходимая форма равенства, свободы и справедливости // Социс. – 2001. – № 12. – С.3-15.
10. Малько А.В. Правовые средства: вопросыт еории и практики // Журнал российского права. – 1998. – № 8. – С. 66-77.
11. Малько А.В. Стимулы и органичения в праве // Правоведение. – 1998. – № 4. – С. 134-147.
12. Малько А. Правовые стимулы и ограничения: двоичность информации как метод анализа // Общественные науки и современность. – 1994. – № 5. – С. 67-76.
13. Паклин Н. Кодекс чести комиссаров // Российская газета. – 1999. – С. 7.
14. Семенова Р.У. Соотношение политики и морали в русле дискуссионного поля современной политической науки // Вестник Московского ун-та. – Сер.18. – 2005. – № 3. – С. 87-99.
15. Розробка державної політики. Аналітичні записки – К.: Вид-во "К.І.С.", 2002. – 320 с.
16. Овсянкіна Л. Моральні цінності як складова діяльності суб'єктів ринку // Гуманітарні науки і сучасність: Зб. наук. праць. – К.: Київ. держ. торг.-екон. ун-т., 1999. – 231 с.