Смекни!
smekni.com

Формування валютних курсів (стр. 13 из 14)

- розвинута фінансова система: аби звести до мінімуму потенційні конфлікти із цілями фінансової стабілізації та гарантувати ефективну передачу впливу грошово-кредитної політики, банківська система повинна бути надійною, а ринки капіталу – добре розвинутими.

З огляду на специфіку розвитку України до цього переліку вимог слід додати наявність ефективних державних механізмів впливу на ціноутворення в сільському господарстві та на ринку нафтопродуктів.

Водночас інше дослідження [33], проведене експертами МВФ, свідчить, що відсутність цих передумов не є безпосередньо бар’єром для реалізації політики таргетування інфляції або її успіху. Отже, поєднуючи теоретичні засади запровадження політики плаваючого валютного курсу і переходу на інфляційне таргетування із практикою інших країн та особливостями розвитку економіки України, можна зробити висновок про доцільність запровадження перехідного періоду, протягом якого має бути забезпечено:

1.Підвищення ефективності операцій монетарної політики та відповідно збільшення в емісійній політиці Національного банку України частки операцій рефінансування і операцій із цінними паперами на відкритому ринку;

2.Поступову лібералізацію ринку капіталу, яка проводитиметься синхронно з розвитком банківської системи, оскільки відмова від основних валютних обмежень потребує широкомасштабної і негайної перебудови системи регулювання внутрішнього ринку фінансових послуг.

Валютна лібералізація будь-якою ціною не повинна бути самоціллю, оскільки це не відповідає національним інтересам країни. Етапи лібералізації мають співвідноситись із підвищенням конкурентоспроможності не лише вузької групи експортерів сировини, а й основних секторів економіки України (в тому числі банківської системи) у світовому господарстві;

3. Підтримання на достатньому рівні валових міжнародних резервів зі збільшенням у них частки євро.

Міжнародні резерви Національного банку України станом на 1 січня 2009 року становили 31,543 млрд. дол. США. За розширеними критеріями адекватності резервів з урахуванням ризиків (втрати доступу до міжнародного ринку капіталів, втечі національного капіталу та збільшення дефіциту поточного рахунку) цей обсяг ще не є достатнім.

Проте це не означає, що необхідно вже у 2009 році нарощувати резерви до критеріїв адекватності. Враховуючи той факт, що Національний банк оголосив про наміри відходити від політики фіксованого обмінного курсу, поступово збільшуючи його волатильність, немає нагальної потреби у подальшому активному збільшенні резервів, як це відбувалося в останні роки за умов проведення де-факто політики фіксованого валютного курсу. Резерви слід збільшувати відповідно до розширення економіки з поступовим поліпшенням критеріїв достатності резервів. Інакше інтенсивне нарощування резервів у майбутньому сприйматиметься як прояв слабкості економіки України, що не може забезпечити ефективний перерозподіл вхідних грошових потоків (у Польщі після введення у І кварталі 1999 року механізму інфляційного таргетування динаміка валових міжнародних резервів була доволі помірною: у 1999 році – +2 970 млн. євро., у 2000 році – +2 345 млн. євро., у 2001 році – +543 млн. євро., у 2002 році – -1 617 млн. євро., у 2003 році – -1 356 млн. євро., у 2004 році – -128 млн. євро. Лиш у 2005 році відбулося суттєве зростання – на рівні 9 004 млн. євро) [52];

4. Утримання курсу від значних номінальних коливань у визначеному діапазоні, який у міру досягнення попередніх цілей, а також цілей дерегуляції внутрішнього ринку товарів та послуг, реформування фіскальної політики держави поглиблюватиметься.

Як зазначалося, перевагою плаваючого режиму є саме можливість згладжувати негативні наслідки впливу процесів глобалізації за рахунок корекції номінального курсу. Але коливання курсу не повинні дезорієнтувати економічних агентів, тим більше виступати у ролі додаткового дестабілізаційного чинника в перехідних економічних системах. Від перепадів світової кон’юнктури краще захищатися «резервною подушкою», а не валютним курсом, що є, на думку нобелівського лауреата Манделла, «найважливішою з усіх цін у відкритій економіці [53].

Отже, успішна довгострокова валютно-курсова політика повинна поєднувати елементи гнучкості і контролю, а її орієнтиром має стати поетапний перехід до режиму плаваючого валютного курсу.


ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Багатьох суб’єктів підприємництва, та й просто громадян, хвилюють сьогодні коливання курсу гривні щодо основних вільно конвертованих валют. На курс валюти впливає безліч чинників, основними з них є:

1. Темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції у країні, тим нижчий курс її валюти. Знецінення грошей викликає зниження їх купівельної спроможності та тенденцію до падіння обмінного курсу щодо валют країн, де темпи інфляції нижчі. Водночас підвищений рівень інфляції дає зелене світло експортерам, продукція яких стає більш конкурентоздатною на зовнішньому ринку і відповідно збільшує частку експорту в торговельному балансі країни.

2. Платіжний баланс. Включає торговельний баланс (порівняння експорту та імпорту) і баланс руху капіталів. Позитивний платіжний баланс (Перевищення надходжень іноземних валют з-за кордону над платежами за кордон) сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки пропозиція перевищує попит на іноземні валюти.

3. Валовий національний продукт. Збільшення пропозиції продуктів підвищує курс валюти. Зростання валового національного продукту – це хороший стан економіки, збільшення промислового виробництва, припливу закордонних Інвестицій, зростання експорту,

4. Різниця процентних ставок у різних країнах. Підвищення рівня процентних ставок за банківськими депозитами стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження провокує відплив капіталів за кордон.

5. Рівень безробіття. Якщо безробіття перевищує допустимий рівень, це призводить до падіння курсу національної валюти.

6. Валютна політика. Формування валютного курсу за допомогою механізму попиту і пропозиції може супроводжуватися різкими коливаннями. Для їх заборони проводиться певна валютна політика.

На курс валют також впливають продуктивність в економіці, розмір роздрібних продажів, розмір житлового будівництва, довіра до національної валюти на світовому ринку, індекси акцій тощо.

Під впливом світової валютної кризи зазначені суперечності розгорнулися у вагомі проблеми:

- зростання вартості та утруднення отримання зовнішніх запозичень за гострої потреби у рефінансуванні запозичень попередніх періодів. Причому, хоча час настання такої потреби був відомий заздалегідь, в Україні зберігалася дія регуляторних інструментів, спрямованих на обмеження зовнішніх запозичень (втім, і їх було впроваджено із значним запізненням, лише в середині 2008 року);

- витік капіталу з країни, пов’язаний з падінням фондових індексів в Україні (індекс Першої фондової торгівельної системи знизився на 80%) та світі, що підвищило попит на іноземну валюту та викликало девальваційні тенденції. Очікування девальвації додатково прискорили вихід спекулятивних капіталів, які увійшли на ринок в розрахунку на отримання курсового прибутку в умовах номінального й реального зміцнення гривні;

- зниження попиту на провідних експортних ринках України (насамперед – металургійної продукції), що співпало з погіршенням умов торгівлі для українських експортерів в середині 2008 року через здешевлення долара та подорожчання складових собівартості їхньої продукції;

- наростання негативних очікувань суб’єктів ринку під впливом демонстраційного ефекту низки банкрутств потужних фінансових компаній провідних країн світу, біржової паніки, дестабілізації фінансової стійкості Промінвестбанку, які посилилися ігноруванням потреб у здійсненні антикризової політики в межах України.

З цих причин забезпечення поточної стабільності валютно-фінансової системи повинно мати комплексний характер і залежить від ефективного вирішення двох суперечливих завдань – забезпечення на належному рівні банківської ліквідності та підтримання курсу гривні. Валютні інтервенції з метою запобігання девальвації ведуть до зменшення банківської ліквідності, в той час як рефінансування банків веде до посилення попиту на іноземну валюту на валютному ринку. Одночасне проведення масштабних валютних інтервенцій і операцій з рефінансування може лише виснажити міжнародні резерви Національного банку Укриїни та надмірно збільшити грошову пропозицію. Відтак доцільно визначитися, яка з альтернатив містить у собі більший ризик для національної економіки. З нашої точки зору, ліквідність банків є важливішою, оскільки вона лежить в основі стабільності національної фінансової системи. Тоді як намагання втримати курс на попередніх значеннях може суперечити макроекономічному тренду розвитку економіки – у 2008 р. фундаментальні фактори, що визначають курсову динаміку, істотно погіршилися.

Вкрай важливими в цьому контексті є стримування темпів інфляції, що дозволить втримати реальний курс гривні від надмірно швидкого підвищення. Тим часом, антиінфляційні заходи монетарної політики, а також дії Національного банку щодо обмеження обсягів банківського кредитування досить ефективні у короткостроковому вимірі, проте суперечать середньо- і довгостроковим цілям фінансової стабілізації, яка має спиратися на стимулювання ділової та інвестиційної активності. Отже, тривалість їхньої дії має бути якнайменшою, й вони мають бути якнайшвидше замінені на антиінфляційні заходи структурного характеру. Розбудова механізмів рефінансування комерційних банків з боку Національного банку (в тому числі – запровадження цільових інструментів рефінансування) має належним чином компенсувати втрати гривневої ліквідності при проведенні валютних інтервенцій.