Мир Знаний

Формування валютних курсів (стр. 3 из 14)

Фактично реальний обмінний курс є номінальним валютним курсом, перерахованим з огляду на зміну рівня цін водній країні відносно зміни рівня цін в іншій країні. Реальний обмінний курс, таким чином, показує співвідношення цін певного набору товарів і послуг за кордоном і цін таких самих товарів і послуг усередині країни, переведеного за номінальним обмінним курсом. Реальний обмінний курс зручніше використовувати для оцінки конкурентоспроможності національного виробництва порівняно з імпортним.

Для адекватної оцінки впливу валютно-курсової політики на перебіг економічних процесів можуть використовуватися такі показники, як номінальний ефективний обмінний курс і реальний ефективний обмінний курс, які є індексами змін відповідних величин за певний період.

Якщо зміна курсу національної валюти визначається як середня величина щодо валют країн – головних торгових партнерів, то цей показник відображає номінальний ефективний валютний курс. Якщо зміни номінального ефективного валютного курсу скориговані з урахуванням динаміки внутрішніх цін країни та її головних зовнішньоекономічних партнерів за відповідний період, то йдеться про реальний ефективний валютний курс.

Розраховані у такий спосіб індекси курсів валют дають змогу точніше виявити їх вплив на результати зовнішньої торгівлі. Індекс реального ефективного валютного курсу, скажімо, є одним з основних показників конкурентоспроможності країни на зовнішніх ринках. Якщо реальний ефективний обмінний курс має тенденцію до зростання, то конкурентоспроможність країни у світовій економіці може погіршитися.

Отже валютний курс як ланка, що зв’язує різні національні валюти у процесі міжнародного обміну і дає змогу порівнювати ціни і затрати у міжнародному масштабі, є не лише важливим елементом валютної системи кожної країни, але й одним із головних об’єктів регулятивного впливу з боку держави, що визначається відповідною валютно-курсовою політикою.

1.2 Загальні засади діяльності Національного банку України щодо валютного курсоутворення

Головним органом реалізації валютно-курсової політики в країні є центральний банк, на який державою покладаються завдання із регулювання валютних відносин. Саме центральний банк є одним із найважливіших елементів у загальній системі державного регулювання економіки, включаючи її валютну сферу. Тому правильне розуміння змісту діяльності центрального банку в реалізації валютно-курсової політики в цілому неможливе без належного обґрунтування його сутності та функцій, від успішного виконання яких значною мірою залежить ефективність та надійність грошово-кредитної системи країни, стійкість національної валюти, а відтак і динамічний розвиток економіки у конкурентному середовищі світового господарства.

Основними функціями центрального банку в ринковій економіці є такі:

- емісія готівки й організація грошового обігу;

- функція банку банків;

- функція банкіра уряду;

- реалізація грошово-кредитної політики.

Реалізація чотирьох основних функцій центрального банку визначає його головне місце як органу реалізації валютної політики в країні. Центральний банк виконує роль не лише посередника між державою та рештою економічних суб’єктів через банки, він є головним провідником регулятивного впливу держави на всі економічні відносини, включаючи й валютну сферу. При цьому центральний банк відіграє у цьому процесі подвійну роль: з одного боку, він є державним органом, покликаним впливати належним чином на діяльність економічних агентів, пов’язану зі здійсненням операцій із валютою, а з іншого – він сам є одним із суб’єктів валютного ринку, хоча і виступає найбільш потужним гравцем на ньому. Врешті обидві ці ролі підпорядковані єдиному завданню – проведенню валютної політики, що передбачає передусім здійснення регулятивного впливу на здійснення валютних операцій у країні.

Держава в особі центрального банку, регулюючи різні види валютних операцій, має на меті створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності й підтримання стабільності валютного ринку в країні. З цією метою центральний банк наділяється відповідними повноваженнями у сфері валютно-курсового регулювання. Центральний банк, отримуючи ці повноваження від держави по суті є її головним представником, що діє у сфері валютних відносин і має можливості впливати на всіх суб’єктів валютного ринку через наявні у нього інструменти.

В Україні провідне місце в реалізації державою функцій валютно-курсового регулювання та контролю належить Національному банку України. Згідно зі статті 44 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

Саме на нього як головний орган реалізації валютно-курсової політики держави покладено широке коло повноважень із валютного регулювання економіки. До складу цих повноважень чинним законодавством віднесено, зокрема, такі:

- здійснення валютно-курсової політики згідно з принципами загальної економічної політики України;

- складання разом з Кабінетом Міністрів України платіжного балансу;

- контроль за дотриманням ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків;

- видання обов’язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромадження, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютно-курсової політики;

- видача ліцензій на здійснення валютних операцій та прийняття рішень про їх скасування;

- встановлення способів визначення і використання обмінних курсів іноземних валют, виражених у валюті України;

- запровадження єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядку контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечення публікації банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Можливості ефективного функціонування центрального банку як органу реалізації валютно-курсової політики в країні залежать від наявності таких організаційних засад:

- побудова банківської системи країни за дворівневим принципом, що передбачає розмежування функцій між центральним банком щодо грошово-кредитного регулювання економіки й комерційними банками щодо кредитно-розрахункового обслуговування суб’єктів ринку;

- забезпечення фінансової стійкості й стабільного розвитку комерційних банків, через кредитно-розрахункові й валютні операції яких центральний банк впливає на валютну сферу;

- наявність у країні добре організованого і структурованого валютного ринку, що забезпечує ефективну організацію валютних відносин і зовнішньоекономічних зв’язків та формування адекватного обмінного курсу національної грошової одиниці;

- законодавче закріплення повноважень центрального банку як головного органу держави у сфері валютно-курсового регулювання й реалізації валютної політики;

- забезпечення високого рівня довіри до центрального банку з боку всіх суб’єктів валютного ринку;

- нормативне надання центральному банку незалежного статусу, що визначає можливості проведення ефективної монетарної політики, незалежно від тиску законодавчої та виконавчої влади;

- надання повноважень центральному банку щодо організації валютного контролю і застосування санкцій до комерційних банків – суб’єктів валютного ринку за порушення валютного законодавства.

Лише за наявності необхідних організаційних засад досягається належний ефект реалізації валютно-курсової політики, що визначається адекватним реагування ринку на здійснювані центральним банком заходи впливу на нього.

Зміст цього впливу, що полягає у діяльності центрального банку як головного органу реалізації валютно-курсової політики, передбачає використання ним певної сукупності інструментів.

Інструменти валютно-курсової політики – це певні операції і способи, за допомогою яких центральний банк може впливати на поточні орієнтири монетарної політики, що позначається на організації валютних відносин у країні. Інструменти (від лат. instrumentum – знаряддя) є по суті певними знаряддями центрального банку, за допомогою яких він впливає на стан валютні курси в країні і діяльність усіх тих економічних агентів, яка стосується їхніх операцій із валютними цінностями.

Застосування інструментів валютно-курсової політики засновується на сукупності певних базових принципів, до числа яких належать:

- принцип ефективності, що означає можливість отримання намічених результатів завдяки використанню певного інструменту валютно-курсової політики відповідно до її стратегічних орієнтирів;

- принцип прозорості, що означає правильне, однозначне розуміння всіма учасниками валютного ринку намірів центрального банку щодо використання того чи іншого інструменту;

- принцип рівноправності, що означає однакове, рівноцінне ставлення центрального банку до всіх суб’єктів ринку, незалежно від їх розмірів, що забезпечується стандартизацією правил і процедур при використанні інструментів валютно-курсової політики;

- принцип послідовності, що передбачає відсутність різких, непередбачуваних змін у порядку і способах використання того чи іншого інструменту валютно-курсової політики, а відтак дії центрального банку у довгостроковій перспективі мають бути прогнозованими для всіх учасників ринку, щоб не допустити панічних настроїв та ажіотажу;

- принцип гнучкості означає наявність можливостей для маневру при використанні інструментів валютно-курсової політики, що означає наявність у центрального банку можливостей проведення зворотних операцій у разі потреби оперативного реагування на зміну поточних цілей політики.