1.Міжнародні позики та кредити.............................................................. 2
2.Особливості валютно-кредитних і фінансових відносин в Україні...... 9
Література
Міжнародний кредит - рух позичкового капіталу і сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні організації.
Ці кредити (звичайно терміном на 10-15 і більш років) даються урядом даної країни іноземному уряду за рахунок державного бюджету в таких формах:
1)двосторонні урядові;
2)міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій;
3)«допомога», що поряд із субсидіями включає пільгові позички;
Часто практикується змішаний вид міжнародного кредиту з метою регулювання доступу позичальників на світовий ринок позичкових капіталів. Наприклад, приватні банки дають кредит за умови одержання позичальником кредитів МВФ або МБРР.
З 80-х років практикується так називане спільне фінансування декількома кредитними установами (міжнародними і національними) значних проектів, здійснюваних у країнах, що розвиваються. Відкриваючи доступ позичальнику до кредитів, спільне фінансування дає кредиторам можливість обмінного погашення позички.
Валютно-фінансові умови міжнародного кредиту
Вартість кредиту виражається у відсотках річних шляхом розподілу усіх витрат по кредиті (договірних і прихованих) на фактично використовувану протягом року суму. Понад основну процентну ставку стягаються банківська комісія, а також приховані форми винагороди.
Поряд із фіксованими застосовуються плаваючі процентні ставки, що переглядаються через визначений інтервал з урахуванням ринкових коливань.
Світовий ринок позичкових капіталів
Це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється рух позичкового капіталу між країнами і формується попит і пропозиція на нього.
Розрізняються такі взаємозалежні сектори світового ринку позичкових капіталів:
1. Світовий грошовий ринок (операції терміном від одного дня до року, в основному міжбанківські).
2. Ринок євровалют (депозитні-позичкові операції в іноземних валютах за межами країн-емітентів цих валют).
3. Ринок єврокредитів (від 1 до 10 і більше років).
4. Світовий фінансовий ринок (емісія і розміщення цінних паперів терміном на 7-15 років). З 70-х років виник ринок єврооблігацій - облігацій у євровалютах (1970р. - 4,3 млрд. дол. , 1989р. - 145 млрд., 1994р. - понад 200 млрд.). Єврооблігаційні позики, що випускаються в доларах (від 40 до 80%), марках ФРН (20%), ЕКЮ (із 1982р.), СДР і інших валютах, розміщуються на ринках ряду країн.
Доступ на світовий ринок позичкових капіталів диференційований у залежності від спроможності позичальника одержати кредит (кредитоспроможності) і своєчасно його погасити (платоспроможності), що залежить не тільки від економічних, але і від політичних чинників. Єврокредити доступні лише першокласним позичальникам, і тому вони сприяють посиленню фінансової могутності національних і багатонаціональних монополій.
Щоб отримати кредити СБ потрібно виконати досить багато умов і обмежень, які фонд накладає на своїх кредиторів.
У 1992 фінансовому році кредити СБ та МАР отримали 33 країни Африки, 11 країн Східної Азії, 5 країн Південної Азії, 8 країн Європи та Середньої Азії, 20 країн Латинської Америки та Карибського басейну, 6 країн Близького Сходу та Північної Африки. Найбільший обсяг кредитів було надано Китаю (16 проектів на суму 2526,3 млн.доларів), Індії (II проектів, 2191,5 млн.доларів), Індонезії (10 проектів, 1587,4 млн.доларів), Мексиці (6 проектів, 1489,0 млн.доларів) і Перу (3 проекти, 1000,0 млн.доларів).
Досить вагому підтримку в розбудові економіки отримали і європейські країни, що стали на шлях постсоціалістичного розвитку. У 1992 фінансовому році СБ здійснював фінансування трьох проектів у Румунії загальною вартістю в 650 млн.доларів, 390,0 млн.доларів отримала Польща, 250 млн.- Болгарія, 246 млн.- Чехословаччина, 200 млн.- Угорщина. Кредит на суму в 41,1 млн.доларів надано МАР Албанії.
Предметом особливої уваги СБ стають питання фінансової допомоги країнам, що входили до колишнього СРСР і стали 1992р. членами банку. Для їх обслуговування в квітні 1992р. утворено 4 регіональні відділення банку.
Представництво світового банку діє з 1993р. і в Україні.
Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ обмежений визначеними умовами. Відповідно до початкового Статуту вони складалися в такому: по-перше, сума валюти, отриманої країною-членом за дванадцять місяців, що передували його новому звертанню у Фонд, включаючи суму, що проситься, не повинна була перевищувати 25% величини квоти країни; по-друге, загальна сума валюти даної країни в активах МВФ не могла перевищувати 200% величини її квоти (включаючи 75% квоти, внесених у Фонд по підписці). У переглянутому в 1978р. Уставі перше обмеження було усунуто. Це дозволяє країнам-членам використовувати їх можливості одержання валюти в МВФ протягом більш короткого строку, ніж п'ять років, що потрібні були для цього колись. Що стосується другої умови, то у виняткових обставинах і її дія може припинятися.
Після закінчення встановленого періоду часу країна-член зобов'язана зробити обернену операцію - викупити національну валюту у Фонду, повернувши йому кошти в СДР або іноземних валютах. Якщо національна валюта країни-боржникав, що знаходиться в МВФ купується іншою державою-членом, то тим самим погашається її заборгованість Фонду.
Одержувана країною-членом у МВФ перша порція іноземної валюти в розмірі до 25% квоти (до Ямайської угоди колишня золота частка) із 1978р. називається резервною долею. Вона визначається яке перевищення величини квоти країни-члена над сумою Фонду запасу, що знаходиться в розпорядженні, національної валюти даної країни.
Кошти в іноземній валюті, що можуть бути придбані країною-членом понад резервну частку (100% величини квоти), діляться на чотири кредитні частки (транші) по 25% квоти. Гранична сума кредиту, що країна може придбати в МВФ у результаті повного використання резервної і кредитних долей, складає 125% розміру її квоти.
З метою розширення своїх кредитних можливостей МВФ практикує створення спеціальних фондів (англ. facility - устрій, механізм, фонд). Вони розрізняють по цілям, умовам, обмеженнях і вартості кредиту.
1. Фонд компенсаційного і непередбаченого кредитування призначений для кредитування країн-членів МВФ, у яких дефіцит платіжного балансу обумовлений зовнішніми, що не залежать від них, чинниками.
Цей фонд включає три компоненти:
1) із 1963р. кредитування (у даний час до 30% квоти) країн, особливо експортерів сировини, валютні надходження яких скорочуються в результаті падіння світових цін на сировину;
2) із 1981р. кредитування (до 15% квоти) країн-імпортерів зерна, що відчувають труднощі в зв'язку з ростом світових цін на зерно: із грудня 1990р. по червень 1992р. кредитування країн-імпортерів нафти, нафтопродуктів і природного газу:
3) із 1988р. компенсаційне фінансування непередбачених втрат для допомоги країнам, що відчувають вплив непередбачених зовнішніх чинників (до 30% квоти).
Крім того, країна має можливість звернутися до МВФ із проханням про виділення коштів у рахунок особливої кредитної частки (до 20% квоти), що може бути використана на вибір на додаток до будь-якого з перерахованих видів кредитування.
2. У червні 1969р. створений Фонд кредитування буферних (резервних) запасів для надання допомоги країнам, що беруть участь у створенні подібних запасів сировинних товарів відповідно до міжнародних угод, якщо це погіршує їхній платіжний баланс. Ліміт - 30% квоти.
3. З 1989р. функціонує Фонд фінансової підтримки операцій по скороченню й обслуговуванню зовнішнього боргу. При наданні резервних або розширених кредитів країнам-боржникам частина суми цих кредитів (до 25%) може бути зарезервована з метою скорочення основного боргу.
Ліміт кредитів складає з листопада 1992р. 30% квоти країни.
Фактично величини додаткового кредиту визначаються Фондом у результаті розгляду кожного конкретного випадку, з урахуванням «ступеня радикальності» програми макроекономічної стабілізації і структурної перебудови відповідної країни.
4. У квітні 1993р. МВФ створив Фонд підтримки структурних перетворень. Цей фонд орієнтований на країни, що здійснюють перехід до ринкової економіки шляхом радикальних економічних і політичних реформ.
Країни-члени можуть отримувати кошти в рамках «проміжного», або «перехідного», кредитування до 50% їхньої квоти. Кредити даються двома рівними частками по 50% кожна з інтервалом у півроку. Практично цей фонд утворений головним чином для країн колишнього СРСР, що переживають величезні труднощі в умовах переходу до ринкової економіки і не спроможних поки виконувати звичайні жорсткі вимоги МВФ.
Одержання країнами членами МВФ коштів із спеціальних фондів - це доповнення до їхніх кредитних часток. Використання країною ресурсів спеціальних фондів може збільшувати запас, що знаходиться в розпорядженні МВФ, її національної валюти понад кумулятивні межі, встановлені для одержання кредитних долей.
Крім функціонуючих нині чотирьох спеціальних фондів МВФ періодично створює тимчасові кредитні фонди з метою рішення гострих проблем міжнародних валютних відносин. До тимчасових спеціальних фондів відносяться:
1) Нафтовий фонд в обсязі 6,9 млрд. СДР, або 8 млрд. долл. (1974-1976р.). надавав кредити країнам-членам МВФ для покриття додаткових витрат, викликаних збільшенням вартості імпорту нафти і нафтопродуктів. Країни, що розвиваються, кількісно переважали серед одержувачів кредитів, але їхня частка була невелика (1/3) у порівнянні з розвиненими державами. Умови надання кредитів із нафтового фонду були жорсткі: порівняно високі процентні ставки (не менше 7,2% річних); обов'язкове виконання рекомендацій МВФ при проведенні національної енергетичної і валютної політики. Внаслідок цього доступ країн, що розвиваються, до ресурсів нафтового фонду був обмежений: за рахунок його кредитів вони покрили лише 1/3 додаткових витрат на імпорт нафти, що подорожчала;