(Кодекс доповнено статтею 7'згідно з Указом ПВР № 862-08 від 21.07.72, із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1898-08 від 23.07.73. № 2718-08 від 17.06.74, № 4571-10 від 12.01.83, № 6591-10 від 29.02.84, № 4392-11 від 31.07.87, № 4452-11 від 21.08.87, № 5723-11 від 14.04.88, № 7373-11 від 14.04.89, № 647-12 від 18.01.91; Законами № 1564-12 від 18.09.91, № 2468-12 від 17.06.92, № 2935-12 від 26.01.93, № 3351-12 від 30.06.93. № 3582-12 від 11.11.93, № 3888-12 від 28.01.94, № 3890-12 від 28.01.94, № 137/94 від 27.07.94, № 246/94-ВР від 15.11.94, № 64/95-ВР від 15.02.95, № 282/95-ВР від 11.07.95, № 79/96-ВР від 06.03.96. № 388/96-ВР від 02.10.96, № 530/96-ВР від 20.11.96, № 44/97-ВР від 05.02.97, № 210/98-ВР від 24.03.98)
Стаття 8. Вчинення злочину умисно
Злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Стаття 9. Вчинення злочину з необережності
Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Стаття 10. Відповідальність неповнолітніх
Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років.
Особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство (статті 93—98), посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття 190'), умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я (статті 101—104, 106 частина 1 та 1894), зґвалтування (стаття 117), крадіжку (статті 81,86', 140,223 і 2292), грабіж (статті 82, 86', 141, 223 і 2292), розбій (статті 86, 86', 142, 223 частина 2 і 2292 частина 3), злісне або особливо злісне хуліганство (стаття 206 частини 2 і 3), пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафто-продуктопроводів при обтяжуючих обставинах (стаття 78' частини 2 і 3), умисне знищення або пошкодження державного, колективного майна чи
індивідуального майна громадян, що спричинило тяжкі наслідки (статті 89 частини 2 і 3 та 145 частина 2), а також за умисне вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда (стаття 78).
До особи, яка вчинила у віці до вісімнадцяти років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.
(Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 27.06.61, від 17.08.66, № 2368-07 від 12.12.69, № 3130-08 від 14.10.74, № 1848-09 від 23.03.77, № 647-12 від 18.01.91; Законами № 2468-12 від 17.06.92, № 3787-12 від 23.12.93, № 246/94-ВР від 15.11.94, № 388/96-ВР від 02.10.96)
Стаття 11. Примусові заходи виховного характеру До осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років або суспільне небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, суд може застосувати такі примусові заходи виховного характеру:
1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
2) застереження;
3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання;
4) покладання на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються спеціальними положеннями.
Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому громадського вихователя в порядку, передбаченому відповідним Положенням.
(Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 284-07 від 26.08.67, № 1848-09 від 23.03.77; в редакції Закону № 3787-12 від 23.12.93)
Стаття 12. Неосудність
Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру.
Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню.
Стаття 13. Примусові заходи медичного характеру До осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку або під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, судом може бути застосовано такі примусові заходи медичного характеру, що здійснюються лікувальними закладами органів охорони здоров'я:
1) поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом;
2) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом;
3) поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом.
Суд, визнавши необхідним призначити примусовий захід медичного характеру, обирає його вид залежно від душевного захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого нею діяння.
Поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння потребує тримання в лікарні і лікування в примусовому порядку.
Поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який вчинив суспільне небезпечне діяння, не зв'язане з посяганням на життя громадян, і за психічним станом не являє загрози для оточуючих, але потребує тримання в лікарні і лікування в умовах посиленого нагляду.
Поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння являє особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання в лікарні і лікування в умовах суворого нагляду.
Осіб, поміщених у психіатричні лікарні з посиленим або суворим наглядом, тримають в умовах, що виключають можливість вчинення ними нового суспільне небезпечного діяння.
Якщо не буде визнано необхідним застосування до душевнохворого примусових заходів медичного характеру, а так само в разі припинення застосування таких заходів суд може передати його на піклування родичам чи опікунам при обов'язковому лікарському нагляді.
(Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5397-11 від 10.02.88)
Стаття 14. Відповідальність за злочин, вчинений в стані сп'яніння
Особа, яка вчинила злочин в стані сп'яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності.
Суд, незалежно від призначеного кримінального покарання, може направити на примусове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений на грунті алкоголізму чи наркоманії. Примусове лікування цих осіб провадиться, залежно від міри кримінального покарання, відповідно у місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах.
Припинення примусового лікування провадиться судом у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.
В разі вчинення злочину особою, яка зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами і ставить у зв'язку з цим себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, суд, поряд з застосуванням за вчинений злочин покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, може за клопотанням членів її сім'ї, профспілкової чи іншої громадської організації, прокурора, органу опіки і піклування або лікувальної установи визнати її обмежено дієздатною. Над цією особою встановлюється піклування в порядку, передбаченому Кодексом про шлюб та сім'ю України.
(Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1879-08 від 03.07.73, № 2281-09 від 01.07.77, № 4452-11 від 21.08.87; Законом № 2468-12 від 17.06.92)
Стаття 15. Необхідна оборона