Судовий збір повертається в інших випадках, встановлених законом.
2. Сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається у разі:
1) внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством. Кошти на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертаються у розмірі зайво внесеної суми;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі;
4) закриття провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ст. 205 ЦПК);
5) залишення заяви без розгляду, якщо заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності (п.1 ст. 207 ЦПК), або заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п.2 ст. 207 ЦПК), або провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк (п.8 ст. 207 ЦПК).
3. Питання про повернення судового збору або витрат на інформаційно-технічне забезпечення вирішується ухвалою суду. Коментована стаття не вимагає подання клопотання чи заяви особою, яка зацікавлена у поверненні збору або витрат і містить імперативне правило, адресоване суду. Враховуючи наведене, суд повинен вирішувати питання про повернення збору або витрат з власної ініціативи. Це питання вирішується одночасно з відкриттям провадження у справі або під час постановлення відповідних ухвал у випадках, передбачених у ч.1 або ч.2 коментованої статті.
З огляду на те, що в коментованій статті чітко йдеться про ухвалу, вирішення питання про повернення збору та витрат рішенням суду не допускається.
Стаття 84. Витрати на правову допомогу
1. Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
2. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
1. Витрати на правову допомогу – це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у зв‘язку із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, котрі беруть участь у справі.
Про поняття правової допомоги, адвоката та фахівця у галузі права див. коментар до ст. ст. 12, 56 ЦПК.
Коментована стаття передбачає можливість надання стороні безоплатної правової допомоги, тобто допомоги, яка не оплачується стороною. Якщо правова допомога надається оплатно, але вона оплачується на стороною, а будь-якою іншою особою (наприклад, за рахунок благодійної організації, адвокатського об‘єднання, зацікавленою особою), незалежно від її участі у справі, така правова допомога вважатиметься наданою стороні безоплатно, а отже до судових витрат не включається.
2. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною і особою, яка надає правову допомогу.
Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1.10.1999 р. єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обгрунтованим за розміром.
При визначенні обгрунтованого розміру гонорару, беруться до уваги наступні фактори:
1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;
2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;
3) необхідність виїзду у відрядження;
4) важливість доручення для клієнта;
5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;
6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;
7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;
8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;
9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Жодний з цих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.
Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі, тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Відповідно до ст. 34 Правил адвокатської етики, адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо обов'язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо): порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.
За аналогією, вищезазначені положення Правил адвокатської етики можна поширити й на інших фахівців у галузі права.
Таким чином, до складу витрат, пов‘язаних із оплатою правовою допомогою, включаються витрати на оплату праці адвоката або іншого фахівця у галузі права (гонорар), а також відшкодування витрат, зумовлених наданням правової допомоги (наприклад, витрати у зв‘язку із відрядженнями, нотаріальним посвідченням документів, перекладом; витрати, пов‘язані із виконанням процесуальних дій по справі (наприклад, збір доказів, копіювання документів). Усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв‘язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним. Тому до складу витрат, пов‘язаних із наданням правової допомоги не включаються витрати на придбання комп‘ютерної техніки, інформаційно-пошукових систем та баз даних по законодавству, спеціальної юридичної літератури.
3. Склад та розмір витрат, пов‘язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов‘язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам – наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу.
До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати. В постанові від 01.10.2002р. по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Стягнення ж суми в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат, чинним законодавством не передбачено.[30] Не зважаючи на дату цього рішення, його мотиви і на даний час залишаються визначальними.
Якщо умовами договору з адвокатом передбачено сплату авансу і частини гонорару, наприклад, після постановлення рішення та набрання ним законної сили, то до складу витрат, пов‘язаних із оплатою правової допомоги у справі включаються лише фактично сплачена сума авансу та інші фактично понесені до постановлення рішення витрати. Сума гонорару, який буде сплачено в майбутньому, відшкодуванню не підлягає, оскільки ці платежі ще не проведені, а отже не призвели до витрат сторони. Тому визначаючи умови оплати гонорару, адвокатам слід звертати увагу клієнтів, що з метою повного відшкодування витрат та правову допомогу, в їх інтересах сплатити всю суму гонорару авансом.
Витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги і її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат, якщо адвокат в судових засіданнях участі не брав.
Відповідно до ч.2 коментованої статті граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Вказівка законодавця на обмеження розміру компенсації витрат на правову допомогу законом свідчить, що ці витрати не будуть відшкодовуватися у повному розмірі, якщо вони перевищуватимуть певну суму.
Оскільки закону, про який йдеться у ч.2 коментованої статті на даний час не має, розмір такої компенсації з урахуванням обставин конкретної справи повинен визначити суд. При визначені розміру компенсації, суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката по конкретній справі, адресований клієнту.