Смекни!
smekni.com

Ефективність правового регулювання і шляхи її підвищення (стр. 3 из 8)

Механізм правового регулювання складають елементи, обов'язкові на окремих його стадіях (рис. 1.4.) [22, с. 136].


Рис. 1.3. Основні риси механізму правового регулювання

Рис. 1.4. Елементи механізму правового регулювання

На думку експертів кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні суспільних відносин. Розглянемо коротко кожний з елементів.

1. Норма права – це споконвічний елемент і нормативна основа механізму правового регулювання. Норма права являє собою загальне обов'язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб'єкта як можливий варіант поведінки – суб'єктивні юридичні права, так і необхідний варіант поведінки – суб'єктивні юридичні обов'язки. Специфічне завдання норми права в механізмі правового регулювання полягає в тому, щоб [24, с. 331]:

а) визначити загальне коло людей, на які вона поширює свою дію;

б) встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб'єкта), а також об'єкти правовідносин;

в) визначити обставини, в яких особа повинна керуватися даним правилом поведінки;

г) розкрити саме правило поведінки вказівкою на права і обов'язки учасників відносин, що регулюються, характер їх зв'язку між собою, а також державно-примусові заході, що застосовуються до осіб у разі невиконання ними юридичних обов'язків. Норма права набуває зовнішнього вираження в нормативно-правовому акті, який забезпечує її дійовість. Нормативно-правові акти обслуговують нормативну основу механізму правового регулювання. Чіткість і ефективність механізму правового регулювання залежать від правильного тлумачення норм права.

2. Правовідносини в механізмі правового регулювання. Правовідносини в механізмі правового регулювання – це засіб «переведення» загальних розпоряджень юридичних норм у площину суб'єктивних прав і обов'язків для даних суб'єктів.

Правовідносини в механізмі правового регулювання виконують такі функції:

а) визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права у цей момент;

б) закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть додержуватися особи;

в) служать умовою для можливого приведення в дію спеціальних юридичних засобів (прокуратурою, судом, міліцією) з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності.

3. Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків – це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, пов’язана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов'язків. Можливі два результати реагування на правове регулювання:

– активний – вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у виборах органів влади);

– пасивний – утримування від заборонених дій (наприклад, не завдавати шкоди довкіллю).

Акти безпосередньої реалізації у формах використання наданих нормами права можливостей посідають особливе місце у механізмі правового регулювання, тому що являють собою його кінцеву мету.

4. Акти застосування норм права. У процесі правового регулювання можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка полягає у виданні державно-владного акта – акта застосування норм права, який забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин. Акти застосування норм права мають форму рішень, розпоряджень, наказів, вироків тощо. У них персоніфікуються загальні права і обов'язки, а також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції. Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання використовуються в таких випадках:

1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і обов'язків здійснюється органами держави, посадовими особами, а не учасниками відносин. Так, нормами про порядок надання відпусток робітникам і службовцям передбачається, що відпустка конкретній особі надається згідно з наказом адміністрації;

2) коли суб'єкти відносин, що регулюються, поводяться протиправно: порушують права, не виконують обов'язки. У цьому разі актом застосування норм права індивідуалізується юридична відповідальність, передбачена нормами права за їх порушення, тобто встановлюється персональна відповідальність правопорушників.

У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав і обов'язків завершують правове регулювання.

Таким чином розглянуті найважливіші елементи правового регулювання, до них належать сфера, межи і механізм правового регулювання. З’ясовано, що сфера правового регулювання – це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів Межі правового регулювання – межі владно-вольового впливу держави в особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Особливість правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм і використовується в розкритті взаємодії різних елементів правової системи. Кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні суспільних відносин.

1.3 Методи, засоби і типи правового регулювання

Структура правового регулювання характеризується певними методами та заходами регулювання.

Методи правового регулювання – це конкретні заходи юридичного впливу, що характеризують використання в тій чи іншій сфері суспільних відносин певного комплексу юридичних прийомів впливу. Методи субстанціональні, невід'ємні від правової матерії. Вони виражають зміст того чи іншого юридичного режиму регулювання [21, с. 202].

Розглядаючи методи правового регулювання треба зазначити деякі методи, які визначають головне в правовому статусі суб'єктів, в їх юридичних позиціях (табл. 1.1).


Таблиця 1.1. Первинні методи правового регулювання

Централізоване імперативне регулювання (метод субординації) Децентралізоване, диспозитивне регулювання (метод координації)
Регулювання зверху донизу виконується на владно-імперативних засадах, юридична енергія надходить тільки зверху, від державних органів. Положення суб’єктів характеризується відношеннями субординації. Правове регулювання також визначається і внизу, на його процес впливає активність всіх учасників правових відносин, їх правомірні дії також виступають як індивідуальне джерело юридичної енергії. Положення суб'єктів характеризується відношеннями координації, наданням конститутивного юридичного значення їх поведінці.

Щодо конкретних суспільних відносин, правове регулювання здійснюється за допомогою таких прийомів або заходів (табл. 1.2). Наведені засоби так чи інакше пов'язані з суб'єктивними правами. Засоби правового регулювання (дозвіл, зобов’язання, заборона) з найбільшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку. Так, дозвіл суб'єкту певної поведінки буде реальним лише за наявності обов'язків інших суб'єктів задовольняти потреби, які в цьому зв'язку виникли в уповноваженого суб'єкта.

Таблиця 1.2. Головні прийоми (заходи) правового регулювання

№п/п Назва Сутність
1 Дозвіл Надання суб'єкту права на здійснення певних дій. Ключовий елемент правового регулювання, який визначає правовий засіб, що забезпечує соціальну свободу і активність людини. З юридичного боку дозволи знаходять вираз у суб'єктивних правах на особисту активну поведінку. Юридичні дозволи виражаються в законах, в інших нормативних актах. Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього засобу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих або інших благ.
2 Зобов’язання Юридичне закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах. Наприклад, покладення обов'язку забезпечення обвинуваченому права на захист, обов’язок своєчасного виконання договірних зобов'язань.
3 Заборона Юридична необхідність утримуватись від певної поведінки. Необхідний, важливий засіб забезпечення організованості суспільних відносин, охорони прав і законних інтересів громадян, громадських організацій, суспільства у цілому, створення «бар'єра» для небажаної, соціальне шкідливої поведінки. Для юридичних заборон характерна фіксуюча функція і тому з юридичного боку заборони знаходять вираз у юридичних зобов'язаннях пасивного змісту. Заборони в праві несуть заряд юридичної відповідальності – кримінальної, адміністративної, цивільної. Як приклади заборони можуть бути положення норм права про заборону пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими.

При дозволянні суб'єктивне право утворює зміст даного способу правового регулювання. При зобов'язувані та забороні право вимоги належить іншим особам. Його призначення – забезпечити виконання активного (зобов'язування) або пасивного (заборони) юридичного обов'язку. Способи правового регулювання (дозволяння, зобов'язування, заборона) з більшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку один з одним. Дозволяння особі певної поведінки буде реальним за наявності обов'язку в інших осіб задовольнити потреби, що виникли у цьому зв'язку в правомочної особи.

Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобов'язуванню, забороні) відповідають три різновиди норм права: такий, що дозволяє (надає правомочностей); такий, що зобов'язує; такий, що забороняє, а також три форми реалізації права: використання, виконання, додержання. Другий і третій способи мають певне сходство – і той і інший припускають покладання обов'язків, але якщо в одному випадку обов'язку носять позитивний, активний характер, то в іншому – пасивний. Всі три способи зумовлено функціями має рацію [21, с. 205].