Смекни!
smekni.com

Ефективність правового регулювання і шляхи її підвищення (стр. 4 из 8)

Як додаткові способи правової дії можна назвати застосування заходів примушення (наприклад, покладання юридичної відповідальності за довершене правопорушення). Цей спосіб відноситься до додаткових, по-перше, тому, що є видом обов'язку (юридична відповідальність може розглядатися як обов'язок зазнавати позбавлення, кару, покарання), а, по-друге, цим способом забезпечується належного виконання наданих прав, виконання покладених обов'язків, дотримання встановлених заборон. До додаткових способів відноситься попереджувальна (превентивне) дія норм, що передбачають можливість застосування правового примушення. Зокрема, норми Кримінального кодексу володіють превентивною дією на осіб, схильних до скоєння злочинів.

Із способами правового регулювання (як основними, так і додатковими) взаємодіють неюридичні способи впливу на свідомість, волю, а значить, і поведінка людей в суспільстві. Наприклад, правові акти (нормативні і індивідуальні), інші правові явища володіють інформаційною дією. З їх допомогою до зведення людей доводиться інформація, яку вони можуть використовувати в своїх інтересах. Вони інформують людей про можливості в суспільному житті, про наслідки юридично значущої поведінки, дозволяють передбачати наслідки своєї поведінки і поведінки інших людей в тих сферах життя, які охоплюються правовим регулюванням.

У юридичній літературі і в практиці існує дві юридичні формули, на основі яких виділяються два типи правового регулювання.

Тип правового регулювання – це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів (дозволянь і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового режиму [20, с. 48].

Розрізняють два типи правового регулювання [20, с. 49]: сутність загальнодозвільного режиму виражається принципом: «дозволено все, крім прямо забороненого законом». На цій формулі побудований загальнодозволенний тип правового регулювання. За цим типом в регульованих правом відносинах встановлюються строго і чітко сформульовані заборони. Як правило, об'єм цих заборон невеликий, а об'єм дозволів не визначений: все, що не заборонене. Наприклад, право допускає для членів суспільства будь-які способи множення матеріальних благ, окрім прямо заборонених законом. Даний тип правового регулювання сприяє (або хоч би не перешкоджає) проявам ініціативності, активності, самостійності в рішенні життєвих задач. Він характерний для відносин, що регламентуються галуззю цивільного права. За цим типом регулювання створюються цивільні, «трудові, сімейні, – тип правового регулювання, що ґрунтується на загальній забороні, у рамках якої закон встановлює конкретні дозволи.

Друга формула правового регулювання звучить інакше: заборонено все, окрім прямо дозволеного. Це означає, що учасник правових відносин подібного типу може зробити тільки дії, які прямо дозволені законом, а решта всіх дій заборонена. Цей тип правового регулювання прийнято називати дозвільним. Він властивий тим галузям права, які зв'язані, наприклад, з державним управлінням (адміністративне право). Тут в законі указується точний, строго обмежений об'єм правомочності; все, що виходить за межі компетенції володарюючого суб'єкта, категорично заборонено сприяє (або хоч би не перешкоджає) проявам ініціативності, активності, самостійності в рішенні життєвих задач.

Безумовно, немає галузей права, побудованих лише на одному типі правового регулювання. Так, в цивільне право «вкраплені» елементи дозвільного типу, а в адміністративному праві можна зустріти норми, регулюючі відносини управління за загальнодозволенним типом. Разом з тим достатньо очевидно, що загальнодозволенний тип правового регулювання пов'язаний із закріпленням в праві соціальної свободи, з правом людини на вибирання засобів і способів досягнення поставленої мети. Дозвільний тип правового регулювання є єдиним при застосуванні заходів юридичної відповідальності і ряду інших заходів державного примушення.

Види правового регулювання розрізняють за «обсягом» суспільних відносин, на які воно поширюється, – це нормативне (загальне) та індивідуальне регулювання. Нормативне регулювання – це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин. Тобто обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно не визначеним. Індивідуальне регулювання – це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто індивідуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу, (наприклад, наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту К). Нормативне та індивідуальне регулювання є взаємозалежними: нормативне регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і стабільність регулювання а індивідуальне регулювання покликане забезпечити врахування конкретної обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації [20, с. 207].

Таким чином, правове регулювання потребує конкретні заходи юридичного впливу, до таких відносять первинні методи правового регулювання, це централізоване імперативне регулювання (метод субординації) і децентралізоване, диспозитивне регулювання (метод координації). При цьому головні прийоми (заходи) правового регулювання це дозвіл, зобов’язання і заборона. Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобов'язуванню, забороні) відповідають три різновиди норм права. Юридична практика і теорія розрізняють також види правового регулювання – це нормативне (загальне) та індивідуальне регулювання.

2. Ознаки ефективного правового регулювання. Стан і можливості вдосконалення правового регулювання в Україні

2.1 Критерії ефективного правового регулювання

Ефективність правового регулювання визначається відповідністю кінцевого результату правового регулювання цілям, поставленим законодавцем в правовій нормі. Юридичні норми дієві тоді, коли вони відповідають об'єктивним умовам і закономірностям розвитку суспільства, в якому вони функціонують, коли їх зміст відповідає суспільній свідомості населення, в першу чергу принципам моральності і рівню правосвідомості, і коли норми даної галузі права діють погоджено з нормами має рацію інших його галузей.

Наведемо експертні думки стосовно ознак ефективного правового регулювання.

Рабинович П.М. виділяє кілька критеріїв виміру дієвості правового регулювання, а саме [15, с. 158]:

- цінність правового регулювання;

- економність правового регулювання;

- ефективність правового регулювання.

За Рабинович П.М. критерієм оцінки цінності правового регулювання є його реальна позитивна (корисна) значимість для функціонування та розвитку окремої особи, соціальних груп чи суспільства в цілому. Це дає можливість виділити за суб'єктним критерієм особисту, групову, загальносоціальну цінність правового регулювання [15, с. 159].

Ряд авторів вважає, що соціальна цінність є причиною ефективності, але повною мірою вона не може гарантувати високий ступінь ефективності, для цього потрібні певні умови (адекватність правового регулювання різним видам інтересів; досконалість законодавства та правозастосовчої діяльності; рівень правової культури суспільства та окремої особи; стан законності тощо).

Під умовами ефективності розуміють певні обставини, які, з одного боку, сприяють найбільшій реалізації цінності права, що дає можливість задовольнити інтереси суб'єктів, а з іншого – це супутні фактори, які мають значення для дії індивідів по досягненні цієї цінності та по її використанні [12, с. 19].

Критерієм оцінки економності правового регулювання за Рабиновичем П.М. є сукупність витрат, що мають місце в процесі досягнення мети правового регулювання (предметно-речових, грошових, кадрових, часових, фізично-людських ресурсів та ін.) [15, с. 160].

Термін «ефективність» означає результат, наслідок того чи іншого явища [18, с. 3].

В юридичній літературі висловлюється точка зору, що критерієм ефективності правових норм є міра досягнення цілей, поставлених перед ними. Цілі правового регулювання передбачають закріплення існуючих суспільних відносин, які потребують такого закріплення, стимулювання і розвиток тих відносин, які на даний момент відповідають вимогам суспільства та створення умов для розвитку і закріплення нових суспільних відносин [18, с. 4].

Кисель О.М. ціль розуміє як ідеальну, відображену в свідомості модель цінності [4, с. 29]. Це дає підставу стверджувати, що критерієм ефективності є ступінь досягнення відповідних цінностей.

Цілі правового регулювання класифікують за певними критеріями: за значимістю (головні та другорядні), за часом (перспективні та найближчі), за результатами (кінцеві та безпосередні).

Цілі правового регулювання стосуються не тільки окремих суб'єктів, а й забезпечують закріплення та стимулювання розвитку суспільних відносин, створюють умови для виникнення нових суспільних відносин, запобігають виникненню суспільно шкідливих відносин.

Досягнення цілей правового регулювання здійснюється за допомогою певних засобів, що є шляхами юридичного впливу на поведінку суб'єктів. Ці засоби є різними за своєю природою та функціональним призначенням.

Дія правових норм у процесі досягнення цілей може мати різний характер, а саме [4, с. 31]:

1)інформаційний, ідеологічний, загальновиховний;

2)реалізація норм права через дотримання, виконання і використання – безпосередня реалізація права;

3)це державно-владна діяльність компетентних органів по забезпеченню впровадження правових норм – так звана правозастосовча реалізація.

Таким чином, в одних випадках ефективність норми забезпечується лише за рахунок її власної дії, в інших – у результаті дії системи: норма плюс її застосування.