При доборі та інструктажі понятих слід враховувати, що перевірка показань на місці вимагає від них особливої уваги, щоб вони могли не просто засвідчити факт провадження слідчої дії та її результат, а вникнути в хід події і свідомо засвідчити, а при необхідності підтвердити, як саме відбувалася дія, чи слідувала дана особа на місце перевірки самостійно або її привели, сама розповідала про деталі обстановки або підтверджувала правильність сказаного іншими і т. под.
1.4. Фіксація перевірки показань на місці
Перевірка показань — суцільна слідча дія, яка потребує ретельного керівництва нею, організації і управління її процесом. Тому слідчому не слід самому здійснювати фіксацію перевірки показань. Для цього треба запрошувати фахівців, особливо якщо передбачається відеозапис, кінозйомка або фотозйомка.
Слідчий ще при складанні плану і рекогносцировці позначає «опорні точки», з яких буде здійснюватися фіксація. Вибір ракурсу має при цьому велике значення. Щоб показати, що той, кого перевіряють, сам веде групу по маршруту, слід вибрати бокову точку зйомки, причому з двох боків: з боку конвоюючого і з боку особи, що перевіряється. Не рекомендується знімати маршрут групи ззаду, треба вибирати точку зйомки декілька попереду, з боку знімати рух панорамним способом, пропускаючи групу, що рухається. Пошук особою, що перевіряється, окремих предметів слід знімати вузловою і детальною зйомкою, а ознаки предметів — круп-номасштабно.
Для фіксації окремих етапів перевірки показань на місці доцільно використовувати фото-, кінозйомку або відеозапис. При цьому прагнення практичних працівників запам'ятати саме той момент, коли особа, що перевіряється, вказує на щось, є зайвим. Доказове значення мають не відображені на фотографії жести даної особи, а фактичне перебування її на тому самому місці, біля того самого об'єкта, на які вона показувала на допиті перед провадженням перевірки показань на місці.
Показання декількох осіб, що вказують на одні й ті самі місця і об'єкти, перевіряються окремо. Кінофіксацію, відеозапис і фотозйомку рекомендується проводити з тих самих точок для того, щоб наочніше показати, чи дійсно вказувалися ті самі об'єкти. Так, якщо при пішохідному русі по маршруту особа, що дає показання, рухається попереду групи, точку зйомки слід вибирати збоку від маршруту руху. У разі якщо в ході перевірки показань виявляють і вилучають сліди та інші речові докази, цей процес докладно фіксують крупним планом.
Для фіксації показань особи на місці застосовується також складання планів і схем.
У протоколі перевірки показань на місці слід відобразити такі основні моменти: 1) порядок проходження на місце перевірки; зміст показань, що перевіряються; відомості про те, чи підтверджує особа, що перевіряється, ці показання або змінює їх, у чому саме і чому; 2) зміст дій по уточненню показань та їх результати; 3) пояснення особи, що перевіряється, якщо результати не підтверджують раніше даних нею показань.
2. ПРОВАДЖЕННЯ ЗМІШАНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ ДЛЯ ОДЕРЖАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ІЗ СКЛАДНИХ (СИСТЕМНИХ)
Складні джерела інформації характеризуються комплексним використанням двох простих джерел, що утворюють систему «люди - речі». Тому як засоби вилучення інформації використовують: а) прийоми і методи, характерні як для вербальних, так і для нонвербальних слідчих дій; б) прийоми і наукові методи пізнання, властиві тільки групам змішаних слідчих дій, до яких належать слідчий експеримент і судова експертиза.
2. СЛІДЧИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ
2.1. Поняття, сутність і види слідчого експерименту
Експеримент — це цілеспрямована діяльність, основу якої становить дослідне відтворення в спеціально створених умовах явища, що пізнається, події, речі. Відтворення дозволяє поставити досліджуваний об'єкт за волею людини в штучні умови і тим самим виключити вплив причин, що важко спостерігаються, на кінцеві результати досліду. Експеримент дає можливість вичле-нувати з існуючого різноманіття причинних зв'язків конкретну залежність або закономірність і досліджувати її в «чистому» вигляді.
У фундаментальних науках об'єктами експериментального дослідження є сама природа, її закономірності і прояви, а в прикладних—творіння рук людини, її взаємостосунки і взаємодії між людьми, їх вчинки і дії в різних сферах дійсності, зокрема при вчиненні злочинів, сутність і існування котрих необхідно довести при розслідуванні.
Слідчий експеримент — це досудова слідча або судова дія, що проводиться для перевірки і одержання доказів шляхом цілеспрямованого впливу на об'єкти, що пізнаються, або їх копії в ході постановки спеціальних дослідів.
Значний внесок у розробку наукових основ слідчого експерименту зробили Л.Е. Ароцкер, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, О.В. Ду-лов та ін. Однак практичне вирішення цієї проблеми законодавцем здійснено неоднаково: в одних пострадянських республіках передбачений слідчий експеримент, в інших — відтворення обстановки , і обставин події. Варто зазначити, що ці слідчі дії розрізняються за джерелами і методами одержання інформації.
Слідчий експеримент відрізняється від близьких йому слідчих дій за джерелом і методами одержання інформації. Так, при огляді джерелом інформації є матеріальні відображення, що зберегли подію злочину і в слідчому експерименті джерело інформації становить складну систему «люди <-» речі». Інформація про подію зло- , чину, що міститься в цих джерелах, використовується одночасно в одному пізнавальному процесі. Різними є й методи проведення слідчого експерименту і огляду. В першому випадку докази перевіряють і одержують за допомогою дослідних дій, у другому — досліди не проводяться.
Від перевірки показань на місці слідчий експеримент відрізняється сутністю і суб'єктом. Перевірка проводиться особою, яка безпосередньо сприймала подію. Суб'єкт розкриває уявний спосіб шляхом демонстрації (показу) його на реальних предметах матеріальної обстановки на тому ж місці. При слідчому експерименті, навпаки, дослідні дії складають його сутність і служать методом одержання і перевірки інформації. Експеримент може бути проведений і у відсутності особи, чиї показання перевіряються, причому в деяких випадках провадження його на тому ж місці, де відбувала- , ся досліджувана подія, не є обов'язковим.
Слідчий експеримент відрізняється також від допиту особи на місці, де відбувалася подія, що перевіряється. Допит без допитуваного неможливий, тоді як слідчий експеримент може проводитися за відсутності джерела інформації, якщо ця інформація зафіксована в матеріалах справи, наприклад, експеримент на встановлення механізму утворення слідів, можливості проникнення через отвір.
Таким чином, слідчий експеримент відрізняється від усіх інших слідчих дій за істотними ознаками: завданням і метою слідчої дії, джерелом інформації, методами вилучення інформації, місцем провадження слідчої дії.
У криміналістичній літературі розрізняють такі види слідчого
експерименту: а) для встановлення можливості вчинення певних
дій; б) для перевірки можливості сприймати органами чуттів яви
ща, події, об'єкти; в) для встановлення механізму утворення слідів
(механічних, електричних, теплових і т. ін.).
2.2. Організаційні і тактичні принципи провадження слідчого експерименту.
Слідчий експеримент проводиться з дотриманням розроблених криміналістикою організаційних і тактичних положень, які допустимо називати загальними організаційно-тактичними принципами. Серед останніх особливе значення мають принципи кримінально-процесуального і морально-етичного характеру, а саме:
— дослідні дії проводяться у точній відповідності з принципами дотримання законності;
— застосування експериментального методу в ході слідчої дії (крім судової експертизи) не допускає зміни і знищення речового доказу;
— експериментальний метод не повинен завдавати фізичнихстраждань, принижувати честь і гідність особи; він має бути безпечним для життя;
— технічні засоби здійснення експериментального методу повинні бути науково обгрунтованими і відповідати морально-етичним вимогам.
Крім того, при організації і проведенні слідчого експерименту необхідно керуватися спеціальними вимогами (положеннями), які можна назвати окремими принципами. До них належать такі: 1) провадження дослідів здійснюється в таких же або максимально наближених до них умовах обстановки, місця і часу; 2) для дослідів використовуються ті ж або такі ж об'єкти; 3) кількаразове повторення дослідів; 4) зміна умов проведення дослідів.
Провадження дослідів у максимально наближених умовах з використанням тих же або таких же об'єктів не повинно приводити до втрати речових доказів, заподіяння великих матеріальних збитків і настання протиправних наслідків; звідси експеримент на тому ж місці проводиться лише у випадках, коли він неможливий в іншому місці. Наприклад, експерименти на можливість чути, бачити майже завжди проводяться на тому ж місці, оскільки важко, а іноді і не можна штучно відтворити обстановку, в якій спостерігалася подія, що перевіряється.
Поняття «такий же об'єкт (предмет)» означає, що він повинен мати зовнішню форму і розміри, що збігаються або схожі. Що ж до інших фізичних ознак предмета, то відображення їх у натуральній моделі залежить від цілей експерименту і властивостей дійсного об'єкта, що перевіряються. Так, для встановлення можливості вилучення конкретного предмета через отвір у стіні не має значення, із якого матеріалу буде виготовлена модель стіни. Важливо, щоб отвір був у натуральний розмір і повторював форму предмета. Для дослідів із трупом людини досить використовувати звичайний манекен, але коли перевіряється, наприклад, можливість переміщення трупа певною особою, то вага манекена повинна відповідати вазі конкретної людини.