Закінчуєтьсякримінальна відповідальність з моменту припинення відбування покарання.
б.Підстави кримінальної відповідальності.
У класичній школі кримінального права вчення про підстави кримінальної відповідальності базується на філософському вченні про підстави соціальної відповідальності людини за свої вчинки. Відповідно до цього вчення, до відповідальності варто притягати тільки тоді, коли в суб'єкта була воля вибору поведінки, тобто він міг діяти згідно з вимогами закону, але ігнорував цю можливість. Ця дилема співзвучна одному з основних питань філософії - питанню свободи волі, щодо якого можна виділити три основні теорії.
Фаталістична- припускає жорсткий уплив обставин на вчинки людини, і відсутність будь-якої волі вибору.
Індетерміністична теорія[6], припускає абсолютну свободу волі, що не залежить від зовнішніх умов і обставин. Підставою відповідальності в такому разі буде зла воля злочинця.
Детерміністична теорія[7]ґрунтується на причиновій зумовленості свідомості та волі людини. Підставою відповідальності в теорії Ф. Знгельса є усвідомлення злочинцем своїх дій.
Підставою кримінальної відповідальності більшість вчених визнає наявність у вчиненому складу злочину[8].
Підставою притягнення особи до кримінальної відповідальності може бути також його вина, що містить відповідність вчиненому складу злочину, однак не обмежується цим. На думку А. Сахарова, підставою кримінальної відповідальності є склад злочину й особа. А за Б. Ники-форовим - вина та винність.
Підставою кримінальної відповідальності може бути й учинення злочину[9]. У літературі досить чітко прослідковуєтьсядумка про злочин як діяння, що відповідає ознакам конкретного складу злочину. Однак пряме тлумачення закону не ототожнює ці поняття.
Стаття 2 КК вказує, що підставою кримінальної відповідальностіє вчинення особою суспільне небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом.
Більшість учених також дійшли висновку, що підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні ознак конкретного складу злочину, передбаченого чинним кримінальним законодавством.
Цікавий такий факт, джерелом цієї теорії є класична школа кримінального права. Ще на початку XIX століття німецький криміналіст А. Фейєрбахобґрунтував у теорії та зміг переконати законодавців закріпити в чинному законі положення, що діяння є злочином, якщо воно відповідне складу злочину. Це положення повторювалося в багатьох законодавствах континентальної системи права, що особливо були наближені до німецької школи права.
Виходячи з цього, можна визначити дві підстави кримінальної відповідальності:
• фактична - це вчинення особою в об'єктивній реальності суспільно небезпечного діяння;
• юридична - це передбаченість діяння КК.
Тобто склад злочину, так званим, з'єднувальним "містком" між реальним діянням і нормою закону.
Також можна виділити матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності:
• матеріальна - це вчинення злочину;
• процесуальна - це обвинувальний вирок суду.
в.Форми реалізації кримінальної відповідальності.
Форми реалізації кримінальної відповідальності:
· призначення покарання;
· звільнення від покарання (ст. 74);
· звільнення від відбування покарання (статті 75, 84).
Призначення покарання.Суд призначає покарання:
−у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Ця вимога означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковано дії винного;
−відповідно до положень Загальної частини КК. Це означає, що суд повинен керуватися положеннями, що передбачені в Загальній частині КК і належать як до злочину й умов відповідальності за нього, так і до покарання, його мети, видів, умов їх призначення тощо. Наприклад, призначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен зважати на ступінь здійснення злочинного наміру та причини, унаслідок яких злочин не було доведено до кінця[10] . Суд зобов'язаний керуватися й іншими положеннями Загальної частини КК, зокрема йому надані широкі можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання відповідно до статей 44 і 74 КК;
−зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого злочину особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Ступінь тяжкості злочину визначається характером конкретного злочину. Ось чому суд повинен зважати на цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто цінність об'єкта злочину.
Звільнення від покарання. Відповідно до ч. 4 ст. 74 КК, особа, яка вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що, беручи до уваги бездоганну поведінку та сумлінне ставлення до праці, цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпечною. Таке звільнення особи від покарання можливе при констатації судом того, що вона вже не є суспільне небезпечною, тож до неї недоцільно застосовувати кримінальне покарання. Оцінка судом особи винного відіграє тут вирішальну роль.
Для визнання особи такою, що вже не вважається суспільне небезпечною, необхідно констатувати, що після вчинення злочину вона поводилася бездоганно та сумлінно ставилася до праці. Це має спостерігатися протягом порівняно тривалого часу. Тільки в такому разі можна говорити про формування в особи стійких позитивних навичок і установок, які б свідчили про її виправлення та недоцільність відбування покарання При цьому суд зважає на три обов'язкові обставини:
1) особа вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості;
2) особа після вчинення злочину поводилася бездоганно та сумлінно ставилася до праці;
3) на час розгляду справи в суді особу не можна вважати суспільне небезпечною.
Звільнення від відбування покарання(статті 75, 84 КК) Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується судом до особи, якій призначено як покарання виправні роботи чи службове обмеження для військовослужбовців, обмеження або позбавлення волі на строк до п'яти років[11] . Неповнолітній може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням лише в разі засудження його до позбавлення волі[12] .
При цьому беруть до уваги тяжкість злочину, особу винного й інші обставини справи, що свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання..
У такому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років[13] , а неповнолітньому - від одного до двох років[14]. Цей строк обчислюється від дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75 КК. .У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання - штраф, позбавлення права обіймати певні посади чи провадити певну діяльність і позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов'язки:
1) публічно чи в іншій формі вибачитися перед потерпілим;
2) не виїздити за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;
3) повідомляти орган кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи чи навчання;
4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінальчо-виконавчсї системи;
5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії чи захворювання, небезпечного для здоров'я інших осіб.
2. Інститути звільнення від кримінальної відповідальності:
а.Поняття та значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному праві.
Кримінальне законодавство 2001 р., яке загалом уже характеризувалось як новий крок у напрямку демократизації, гуманізації, звуження меж кримінальної репресії, виділило інститут звільнення від кримінального покарання в окремий розділ Загальної частини Кримінального кодексу, розмістивши його перед розділами, які визначають поняття, систему, види покарання та порядок його призначення. Така структури-зація не випадкова, а має глибокі теоретичні та практичні підвалини. Вона повинна націлювати практичних працівників на якнайширше (звичайно, в межах розумного) його застосування при вирішенні питання про кримінальну відповідальність. Одночасно в Особливій частині КК України розширено кількість спеціальних випадків звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів.