Найбільш поширеною є зміна обстановки у житті конкретної людини, що свідчить про втрату цією особою суспільної небезпечності.
Зміну обстановки розуміють при цьому вузько: вона стосується умов життя та діяльності особи, яку момент скоєння нею злочину, так і після цього, наприклад, перебування особи на час розслідування чи розгляду справи судом у армії, в іншому трудовому колективі або колективі учнів, усунення з посади тощо.
Указаний вид звільнення від кримінальної відповідальності - факультативний. Отож це є право, а не обов'язок суду. При цьому суд зважає також на характер скоєного злочину, тяжкість завданої шкоди, час, який минув із моменту вчинення злочину, а також важливість обставин, що свідчать про зміну обставин і усунення суспільної небезпечності діяння чи особи, що його вчинила. Звільнення від кримінальної відповідальності є остаточним і безумовним, тобто не залежить від подальшої поведінки особи, що звільняється.
ж.Перебіг строків давності – правова підстава звільнення від кримінальної відповідальності. Зупинка та перебігу строків давності: кримінально – правове значення.
Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок того, що сплинув значний проміжок часу. Береться до уваги також презумпція про втрату повністю або частково суспільної небезпечності особою, що тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення. З погляду загальної та спеціальної пре-венцій, для виправлення правопорушника кримінальна відповідальність може бути ефективною лише в тому разі, якщо притягнення до неї відбувається невдовзі після вчинення злочину. Покарання, призначене після того, як сплинув тривалий термін, є актом, несумісним із принципом гуманізму, набуває рис помсти з боку держави. Доцільність звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності з погляду кримінального процесу та криміналістики пояснюється тим, що внаслідок свого негативного впливу на докази тривалий проміжок часу від моменту вчинення злочину істотно перешкоджає, а інколи й унеможливлює успішне розкриття та розслідування злочину, об'єктивний розгляд кримінальної справи у суді.
Звільнення від кримінальної відповідальності за цією статтею здійснюється не тому, що вчинене не містить ознак злочину, а тому що через тривалий проміжок часу справа, зазвичай, має значно менший суспільний резонанс і це суттєво відбивається на досягненні мети покарання. Чим менший цей строк, тим ефективніше реалізується ідея невідворотності покарання, досягаються цілі загального та спеціального запобігання. Навпаки, значний час послаблює виховне та запобіжне значення покарання, а в деяких випадках робить застосування його недоцільним і таким, що суперечить принципу гуманізму. Особа, котра в минулому вчинила злочин, може виправитися, тому з часом розслідування справи правильний розгляд її судом стає ускладненим, а інколи навіть неможливим.
Існування давності притягнення до кримінальної відповідальності М. Таганцевобґрунтовував, з одного боку, непотрібністю та безцільністю призначення в таких випадках покарання, аз другого - процесуальними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кримінальне переслідування перетворюється на даремну трату зусиль держави.
Під давністю притягнення до кримінальної відповідальності розуміють закінчення вказаних у кримінальному законі строків після вчинення злочину, внаслідок чого .особа, що його вчинила, звільняється від кримінальної відповідальності.
Для застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності необхідна наявність таких передбачених законом умов:
• сплив встановлених ст. 49 КК строків;
• відсутність обставин, які порушують їх перебіг;
• згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підставою.
Законом передбачено два види строків давності:
1) диференційований, тривалість якого залежить від тяжкості вчиненого злочину;
2) загальнийдля всіх злочинів 15-річний строк для осіб, які переховуються від слідства чи суду.
Тривалість строків давності за чинним кримінальним законодавством, на відміну від КК 1960 р., переважно залежить не від строку покарання, передбаченого законом за вчинений злочин, а від класифікації злочинів, передбачених ст. 12 КК.
Згідно зі ст. 49 КК особа, що скоїла злочин, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину та до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження чи позбавлення волі;
3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
При вчиненні кількох злочинів різної тяжкості строки давності для кожного з них визначаються на загальних підставах і можуть бути різними за тривалістю.
Чинним КК, на відміну від попереднього, встановлено правила обчислення строків давності. Початок обчислення-день учинення злочину, кінець - набрання вироком законної сили. Тож будь-які процесуальні дії з притягнення особи до кримінальної відповідальності не припиняють сплив строків давності. Обчислення їх проводиться аждо набрання вироком суду законної сили в порядку, передбаченому ст. 401 КПК України.
Днем вчинення злочину вважається той, упродовж якого винний здійснив діяння, що належить до об'єктивної сторони складу злочину, незалежно від того, є цей склад формальним або матеріальним. Наприклад, при вчиненні такого злочину з матеріальним складом, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, днем вчинення злочину вважається день спричинення смертельного ураження, а не день юридичних наслідків злочину, що може настати через значний проміжок часу після вчинення діяння.
Певну складність для визначення дня вчинення злочину має питання обчислення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення триваючих і продовжуваних злочинів. Давність кримінального переслідування необхідно обчислювати від моменту фактичного припинення триваючих злочинів, які характеризуються безпосереднім здійсненням злочинного діяння із власної волі винного (наприклад, при службовій недбалості - добровільне виконання винним тих обов'язків, якими раніше він нехтував, заява із зізнанням тощо) чи всупереч волі винного (затримання органами влади, порушення,кримінальної справи та ін.).
Що стосується продовжуваних злочинів, які характеризуються багаторазовістю вчинених винних діянь, строк давності їх обчислюється з моменту вчинення останнього злочинного діяння, і з тих, які складають продовжуваний злочин (наприклад, останній випадок безпідставного одержання пенсії у зв'язку з поданням підробленого документа з метою викрадення).
Отож при вчиненні триваючих злочинів сплив строку давності починається з моменту фактичного, а не юридичного закінчення злочину.
При вчиненні кримінальне караного готування чи замаху на злочин за відсутності добровільної відмови від вчинення злочину строк давності починає спливати з моменту припинення попередньої злочинної діяльності. Для співучасників злочину строк давності обчислюється з дня вчинення злочинного діяння виконавцем.
Строк давності обчислюється календарними роками (при зупиненні строку - також місяцями та днями) і закінчується через передбачену ст. 49 КК кількість років у 00.00 годин останнього дня відповідного року. Наприклад, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочин середньої тяжкості, вчинений 1 вересня 2004 р., закінчиться в 00.00 годин
1 вересня 2009 р.
У зв'язку з прийняттям чинного КК, що вніс зміни до кримінального закону, при обчисленні строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, він застосовується в бік пом'якшення за конкретний злочин. Якщо ж новий закон посилює покарання, строк давності обчислюється зважаючи на закон, який діяв на час вчинення злочину чи приймався (змінювався) після вчинення злочину до набрання чинності нового КК України.
Перебіг строків давності виключає кримінальну відповідальність за умови, що сплив строку давності не був порушений. Беручи до уваги соціальне призначення цього інституту кримінального права, законодавець передбачає випадки, в яких перебіг давності зупиняється в разі ухилення винної особи від слідства чи суду[41] та переривається, якщо до спливу передбаченого законом строку особа вчинила новий злочин[42] .
Під ухиленням від слідства та судуслід розуміти будь-які умисні дії, що їх здійснює особа, щоб уникнути кримінальної відповідальності за вчинене діяння, яке ставить органи досудового слідства чи суд перед необхідністю організувати спеціальні заходи розшуку на території нашої країни, зарубіжних країн або якоїсь обмеженої місцевості. Такою, що ухиляється від відповідальності, можна визнавати особу, яка втікла після затримання, порушила підписку про невиїзд або, здогадавшись, що буде притягнута до кримінальної відповідальності, переховується, перейшла на нелегальне становище й утруднила виклик її органами слідства чи судом. Отож особою, котра ухиляється від слідства чи суду вважається й та, що поки не є обвинуваченою чи підозрюваною у вчиненні злочину, але викликана для допиту та не з'явилася до слідчого або в суд у зв'язку із вчиненим нею злочином.