Проте все ж таки слід зазначити певну недосконалість новітнього цивільного законодавства України, або, якщо точніше, недостатню увагу законодавця до специфіки використання й захисту саме речових прав, як підгалузі цивільного права.
Аналогія закону, яка заповняє прогалину в правовому регулюванні захисту речових прав шляхом розповсюдження цивільно-правових норм, які регулюють захист власності на зазначені правовідносини, кардинально не може вирішити завдання правового регулювання захисту саме речових прав.
В Цивільному кодексі України, який набирає чинності з 01.01.2004 року, мова йде не лише про зміну системи та структурну побудову підгалузі речового права, про введення нових інститутів, присвячених окремим видам прав на чужі речі тощо, а в першу чергу, про зміну концепції речових прав у новому законодавстві.
Не дивлячись на більш детальне порівняно із попереднім цивільним законодавством врегулювання речових прав слід зазначити, що, наприклад, із остаточного варіанта Цивільного кодексу України були виключені загальні положення про речові права
Як уже зазначалося вище, речово-правові засоби захисту характеризуються тим, що вони направлені безпосередньо на захист права власності як абсолютного суб’єктивного права, забезпечення реалізації правомочностей власника – володіння, користування і розпорядження – по відношенню до належної йому речі.
Дана робота є певним дослідженням із питань правового регулювання речового права в Україні, за результатами якого можна зробити певні висновки:
1) речові права займають особливе місце серед, це один із класичних цивільно-правових інститутів, що має багатовікову історію;
2) захист речових прав сьогодні і в найближчому майбутньому буде проводитись способами і в порядку, передбаченими для захисту права власності.
3) інститут речових прав перебуває у постійному розвитку. Удосконалюються правові норми, що регулюють заставні правовідносини. Прийнятий Цивільний кодекс України більш детально регулює речові відносини, з’являються нові правові елементи цього інституту.
Саме у здатності ефективно виконувати забезпечувальну щодо суб’єктивних цивільних прав учасників цивільних правовідносин функцію і полягає суспільне призначення речових прав.
В окремих випадках договір виявляється недостатньо надійним правовим засобом для задоволення потреб у використанні чужої речі. Адже договір може бути розірваний у будь-який час в односторонньому порядку й користувач чужою річчю вимушений буде припинити таке користування.
Цивільно-правовий інститут речових прав потребує уваги як науковців так і працівників правової сфери нашої держави, оскільки на тлі урізноманітнення видів і форм правових відносин і проблеми вдосконалення цивільного законодавства нашої країни речові права не втрачають своєї актуальності.
Список використаних джерел.
1. Конституція України.
2. Цивільний кодекс України від 18.07.1963 р.
3. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – 854 с.
4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р.
5. Цивільне право: підручник для студентів юридич. вузів та факультетів. – К.: Вентурі., 1997. – 544 с.
6. Земельний кодекс України. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 3-4, ст.27
7. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. Пособие. – К.: А.С.К., 2001, с. 832 с.
8. Постанова верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” // Відомості Верховної Ради (ВВР) 1992, N 35, ст. 517.
9. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. , О.В. Дзера (керівник авт. Кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер. 2002.
10. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 “Про порядок визначення та відшкодування збитків власниками землі та землекористувачами”.
11. Закон України “Про власність” Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 20, ст.249.
12. Гражданское право Украины. Под ред. А.А. Пушкина; В.М. Самойленко Х. 1996.
13. Советское гражданское право. Под ред. Красавчикова О.А. М. 1985.
14. Гражданское право Украины. Учебное пособие в двух частях, (Под ред. В.А. Кройтора, С.А. Слипченко) Харьков: Эспада, 2000 г.
[1]Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – с. 121.
[2] Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. Пособие. – К.: А.С.К., 2001, с. 130
[3] Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. Пособие. – К.: А.С.К., 2001, с. 131
[4]Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249
[5]Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – с. 124.
[6]Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249
[7]Відомості Верховної Ради (ВВР) 1992, N 35, ст. 517
[8] Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. Пособие. – К.: А.С.К., 2001, с. 137.
[9] Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. Пособие. – К.: А.С.К., 2001, с. 137
[10] Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. Пособие. – К.: А.С.К., 2001, с. 136.
[11]Цивільне право: підручник для студентів юридич. вузів та факультетів. – К.: Вентурі., 1997. – с. 117.
[12]Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – с. 686.
[13]Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – с. 126.
[14] Відомості Верховної Ради, 2002, № 3-4, ст.27
[15]Цивільне право: підручник для студентів юридич. вузів та факультетів. – К.: Вентурі., 1997. – с. 399.