Злочини, повязанi з ексцесом необхiдно оборони с умисними, оскільки в конструкцiї ст. 118 та 124 КК України прямо вказано на форму вини при перевищеннi меж необхiдно оборони у виглядi умислу. При прямому умислi винний бажає настання суспiльно небезпечного результату, при непрямому - такий результат с небажаним для посягаючого i не становить мету його дiй, заподiяння шкоди лише свiдомо допускасться. При перевищеннi меж необхiдної оборони шкода заподiюсться посягаючому i нона не є самоцiллю для того, хто захищасться. Ця шкода заподiюсться вимушено, а тому такi дi не можуть бути бажанням того, хто захищасться, тому умисел в таких злочинах с лише непрямим.
Роздiл З
Уявна оборона
Поняття “уявна оборона” тiсно пов’язане з необхiдною обороною. Доприйняття чинного КК України законодавець не вважав за потрiбне видiляти iв окрему норму, вважаючи, що таке видiлення не с необхiдним. Вперше увiтчизнянiй законодавчiй практицi детальний огiис тако оборони викладений у статтi 37 КК України. Вiдмежування уявної (мнимої) оборони вiд необхiдної оборони дає можливiсть правильно визначити характернi для неї ознаки.
Потрiбно вiдрiзняти необхiдну оборону вiд уявної, коли особа, помиляючись вiдносно реальностi посягання i думаючи, що нона захищає охоронюванi правом iнтереси, спричиняс шкоду iншiй особi.
Помилкою у кримiнальному правi прийнято називати неправильне уявлення особи про юридичнi та фактичнi особливостi, обставини i наслiдки вчинюваних нею дiй. Помилки подiляються на двi групи:
1) помилки юридичнi — це неправильне уявлення особи про злочиннiсть чи незлочиннiсть вчинюваних дiй або неправильне уявлення про характер чи мiру покарання за злочин;
2) помилки фактичнi — це неправильне уявлення про фактичнi особливостi чи фактичнi наслiдки своїх дiй.
Виходячи iз ст. 37 КК УкраУни уявною обороною визнаються дiУ, пов iз заподiянням шкоди за таких обставин, коли реального суспiльно небезпечного посягання не було, i особа, неправильно оцiнюючи дiУ потерпiлого, лише помилково припускала наявнiсть такого посягання. Така помилка може виникнути, як вiдповiдь на протиправну поведiнку посягаючого, так i обстановку самого посягання. Вияв дiУ з боку посягаючого особа, яка захищасться, не завжди може сприйняти адекватно. Питання про те, чи насправдi iснували достатнi пiдстави для помилкових висновкiв про наявнiсть
суспiльно небезпечного дiяння мас вирiшуватися залежно вiд обставин конкретнЫ ситуацi виходячи з того, як звичайно сприймала б вiдповiдну ситуацiю iнша особа. Наприклад, С. почув уночi, що хтось ходить по горищi його будинку. Вiн зарядив рушницю, вийшов на подвiря i крикнув там”. Невiдомий зiскочив з горища i сховався за рогом будинку, а потiм кинувся на
С. Останнiй вистрiлив у нього i вбив. Вбитим виявився Ф., неодноразово судимий за крадiжки, збро при ньому не було. Аналiзуючи ситуацiю, треба зазначити, що, якщо i уявити, що Ф. кинувся на С., щоб налякати його чи, щоб уникнути затримання, то i в цьому випадку С. не передбачав i за обставинами справи не повинен був передбачати, що насправдi не вiдбудеться нападу, небезпечного для його життя. А, отже, вiн не може нести вiдповiдальнiсть за вчинений акт уявного захисту, оскiльки, з його боку це сумлiнна поведiнка, викликана поведiнкою потерпiлого.
Необхiдна i уявна оборона характеризуються рядом подiбних ознак. Так, уявна оборона визнасться правомiрною у випадках, коли iснус загроза суспiльно небезпечного посягання. З об’сктивноУ сторони нона виражасться лише в формi активно поведiнки. При уявнiй оборонi суспiльно небезпечне посягання iснус лише в уявi того, хто захищасться. Як при необхiднiй оборонi, так i при уявнiй, особа керусться намiром дати вiдсiч суспiльно небсэпечному посяганню.
В.П. Дiденко пропонус подiлити уянну оборону за суб’сктивними ознаками на два види, а саме:
1). коли особа не усвiдомлювала, що реального посягання немас i виходячи iз загальнЫ обстановки, не повинна була i не могла усвiдомити помилковiсть свого припущення;
2). коли особа не усвiдомлювала, але повинна була i могла усвiдомити помилковiсть свого припущення про наявнiсть посягання.
Окремi спiрнi питання щодо вiдповiдальностi за дi вчиненi в станi уявно оборони, вирiшуються постановою Пленуму Верховного Суду Укра вiд 26 квiтня 2002 року судову практику у справах про необхiдну оборону Так, в п. 7 вказусться, що при уявнiй оборонi кримiнальна вiдповiдальнiсть за заподiяну шкоду виключаеться лише в тих випадках, коли обстановка, що склалася, давала особi пiдстави вважати, що мало мiсце реальне посягання, i вона не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати помилковостi свого припущення. Питання про те, чи дiйсно було в особи пiдстави для помилкового висновку про наявнiсть суспiльно небезпечного посягання, вирiшусться з урахуванням конкретних обставин справи. Якщо ж особа в обстановцi, що склалася, не усвiДомлювала i не могла усвiдомлюВати помилковостi свого припущення щодо реальностi суспiльно небезпечного посягання, але перевищила межi захисту, який потрiбно було застосувати, и дi мають розцiнюватися як перевищення меж необхiдно оборони. У такому випадку кримiнальна вiдповiдальнiсть можлива лише за стагггями 118 i 124 КК Укра Коли ж особа не усвiдомлювала, але могла усвiдомлювати вiдсутнiсть реального посягання, П дi квалiфiкуються як заподiяння шкоди через необережнiсть.
Висновок
Нагiисання дано роботи дало менi можливiсть прийти до наступних висновкiв:
1. Позицiя, старого законодавства, яка полягала в тому, що захист вiд суспiльно небезпечних посягань € завданням лише правоохоронних органiв, не виправдала себе. В кра щорiчно эростас кiлькiсть злочинiв, злочиннiсть вийшла з-пiд контролю правоохоронних органiв, майже вiдсутнi реальнi гарантiТ безпеки громадян. Тому законодавець повинен був надiлити звичайних громадян правами по боротьбi iз злочиннiстю, надавши гарантй щодо Тх використання. Однiсю з таких важливих гарантiй с право громадян на необхiдну оборону;
2. Видiлення законодавцем перелiку обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, буде правомiрним лише тодi, коли всi цi обставини мають якийсь загальний, притаманний лише м критерiй. Цей критерiй, як видасться, виявлясться в тому, що вчинене особою за певних умов дiяння, зовнiшньо хоч i подiбне до элочину, проте не тiльки не може бути визнано суспiльно небезпечним i протиправним, але, навпаки, с суспiльно корисним i правомiрним, оскiльки сприяс охоронi правопорядку, правильному здiйсненню функцiй державних органiв, iнiыий суспiльно кориснiй дiяльностi;
3. Iнститут необхiдноУ оборони с одним iз найдавнiаiих в теорiУ та практицi кримiнального права. Право на захист життя, здоров’я, майна вiд злочинних посягань виникло поряд iз становлениям держави i права, змiнюючись в процесi розвитку суспiльства. Право на необхiдну оборону можна вважати природнiм правом людини;
4. Виходячи iз рiвностi всiх людей перед законом, норма про необхiдну оборону повинна дiяти для всiх громадян однаково, незалежно вiд того, чи це Ух моральний чи службовий обов’язок. Тому, правом на необхiдну оборону в рiвнiй мiрi володiють як громадяни, так i працiвники мiлiцiУ, iншi службовi особи;
5. Практикою застосування кримiнального законодавства та наукою кримiнального права винайдено два види умов правомiрностi заподiяння шкоди в станi необхiдноi оборони це умови, що стосуються властивостей нападу i умови, що стосуються властивостей захисту. До властивостей нападу вiдноситься те, що напад повинен бути суспiльно небезпечним, наявним та дiйсним. До умов, якi характеризують захист: захист при необхiднiй оборонi визнасться правоМiрним тодi, коли шкода заподiяна нападаючому, а не комусь iншоМу; захист мас бути свосчасним; заподiяна шкода мас бути необхiдною i достатньою для негайного вiдверення чи припинення посягання;
6. Необхiдна оборона i бездiяльнiсть виключають одне одного, оскiльки необхiдна оборона можлива лише в формi активних дiй. Необхiдна оборона неможлива проти суспiльно небезпечних посягань, якi вчиняються шляхом пасивнЫ поведiнки;
7. Стан необхiдно оборони вiдсутнiй при iТ провокацi тобто, коли вчиняються такi дiУ, якi мають мету викликати на себе напад, щоб потiм дати вiдсiч, пiдкреслюючи те, що особа була эмушена оборонятися;
8. При перевищеннi меж необхiдно оборони шкода, яка заподiюсться посягаючому, не с самоцiллю для того, хто захищасться. Ця шкода заподiюсться вимушено, а тому такi дi не можуть бути бажанням того, хто захищасть тому умисел в таких элочинах с лише непрямим;
1. Конституція України. -К 1996. -С.118
2. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. -К., 1997
3. Кримінальний кодекс України.
4.Закон України ''Про прокуратуру" Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 53, ст.793
5. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність". №2135-12 від 18 лютого 1992р.
6. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: підручник. -К., 1999.
7. Шимановський В.В. Законность и обоснованость возбужления уголовного дела.-Л., 1987.
8. Строгович М.С. "Курс советского уголовного процесса"
9. Советский уголовный процесс, под ред. Д.С.Карева, учебник, М., “Юрид.лит.”, 1975