Шлях, обраний Україною, важкий і тернистий, на ньому неминуче виникнення різного роду помилок і протиріч. Проведені в країні реформи привели до настільки швидкої зміни і відновлення суспільних відносин, що законодавство, покликане регулювати діяльність суб'єктів права, не справляється зі своїми функціями. Відносини ці регулюються в даний час, по-перше, законодавством України, а по-друге, невідміненим законодавством Союзу РСР, що діє в частині, що не суперечить нормативним актам України. Необхідність застосування актів СРСР викликана тимчасовою відсутністю найважливіших норм українського права, що регулює конкретні відносини.
Мало констатувати, що стан вітчизняної правової системи в даний час, поряд з безліччю недосконалих і суперечливих актів, характеризується наявністю правового вакууму. Його треба продумано, систематично заповнювати. Ліквідувати “порожнечу”, тобто сукупність ще не прийнятих законів, що повинні будуть регламентувати неурегульовані раніше суспільні відносини, можна тільки методом законотворчості. Законотворчості реального, позитивного, що не визнає ніяких політичних амбіцій, що служить вищої мети — процвітанню Української держави і її народу.
Висновок
На підставі всього вищевикладеного можна укласти, що держава впродовж практично всіх історичних епох знаходилися в центрі уваги учених і філософів.
Думки про державу переосмислювались від античності і до наших днів, постійно змінюючись та вдосконалюючись. В курсовому дослідженні ми з’ясували основні принципи правової держави:
-Принцип здійснення справжнього народовладдя;
-Принцип розподілу влади;
-Принцип верховенство права і зв'язаність державної влади правовими розпорядженнями.
-Принцип верховенства закону, згідно якому саме закон володіє вищою юридичною силою в системі інших правових актів і забезпечує неприпустимість довільного втручання держави в життя громадянського суспільства, тобто втручання, не заснованого на положеннях закону.
-Принцип взаємної відповідальністі держави і особи;
-Принцип незалежності правосуддя;
У представленні більшості, держава є якимсь безжалісним деспотом, що довит і губить людей. Держава — це чудовисько, той звір Левіафан, як називав його Гоббс, що поглинає людей цілком, без залишку. Для нас, держава — це несправедливі війни, що ведуть до підпорядкування, поневоленню слабких і невеликих національностей великими і могутніми націями. Нарешті, держава — це організація економічно сильних для придушення й експлуатації економічно слабких. Проте людство завжди прагнуло до побудови держави.
Список використаної літератури
1.Артамонов С.Д. “Правова держава: від Монтеск'є до наших днів”, Вісник АН СРСР, 1990;
2.Бакунин М.А. “Про Маккиавели”, журнал “Питання філософії”, 1990;
3.Бонар Андре “Грецька цивілізація”, пров. із французького О.В. Волкова, т. 2, “Від Антигони до Сократа”, вид. “Мистецтво”, Москва, 1992;
4.Кистяковский Б.А. “Держава правова і соціалістична”, журнал “Питання філософії”, 1990;
5.Нерсесянц В.С. “Продовження історії: від соціалізму до цивілізму”, журнал “Питання філософії”, 1993;
6.Нерсесянц В.С. “Правова держава: історія і сучасність”, журнал Питання філософії”, 1989р.
7.Політологія. Енциклопедичний словник. вид. Московського Комерційного університету, 1993.
8.Рассел Б. “Історія західної філософії”, вид. “МІФ”, Москва, 1993, тт. 1-2.
9.Філософський словник. “Радянська енциклопедія”, Москва, 1993.
10.Черниловский З.Н. “Правова держава: історичний досвід”, журнал “Радянська держава і право”, 1989.
11.Тихомиров Ю.А. Держава: розвиток теорії і суспільна практика Правознавство. – 1999. - №3