Одним із припущень може бути визнання об'єктом правових відносин. Таке твердження видається теоретично необґрунтованим тому, що правовідносини с лише юридичною формою суспільного зв'язку та засобом здійснення процесу правового регулювання. Самі ж відносини між людьми можуть бути політичного, економічного, духовного змісту. Застосування категорії правових відносин дозволяє конкретизувати той чи інший тип соціального зв'язку, наблизити його до конкретних життєвих обставин. Лише на індивідуальному рівні виявляється вся багатогранність реальності суспільного життя, а відповідно, і ті його сторони, на які спрямовується діяльність юристів. Це. наприклад, можуть бути окремі стани, дії, почуття людини, її свідомість, обсяг суб'єктивних прав і обов'язків, потреби й інтереси, що мають бути представлені, задоволені або захищені. Водночас індивідуально-конкретний рівень аналізу дозволяє виділити і так звані вторинні об'єкти, під якими розуміють духовні та матеріальні блага, що стали об'єктами відносин між людьми і на використання, зміну або збереження яких спрямовується енергія людського організму.
Чи може об'єктом може бути норма права, її зміст або система правових актів, законодавство? Вважаємо, що так. По-перше, у тому розумінні, що юристи можуть готувати проекти нормативних актів, давати висновки щодо їхнього змісту, структури, відповідності вимогам соціального розвитку. По-друге, що у ході вирішення конкретної юридичної справи робота юриста передбачає спрямування своєї енергії та інтелектуального потенціалу на виявлення та аналіз конструкції правової норми, здійснення її конкретизації, тлумачення та можливе моделювання розвитку подій, що характерно для роботи юрисконсульта.
Об'єктом юридичної діяльності може бути також стан суспільних відносин стосовно їхньої відповідності формі, у якій вони мають функціонувати або, іншими словами, стосовно правомірності. Індивідуальні моделі поведінки співвідносяться з типовими стосовно виявлення рис тотожності або відмінності. За результатами вивчення стану, виявлення відхилень від типової моделі об'єктом можуть стати ті чи інші сторони суспільного зв'язку: зміст (права і обов'язки); форма (дія, без дія); власне об'єкт міжособистісного зв'язку (вторинні об'єкти).
До речі, під об'єктом діяльності ми розуміємо те, на що вона спрямовується. Але ж таке спрямування може бути теоретичним. Сучасний стан розвитку українського суспільства вимагає суттєвих змін у правовій надбудові державності, а також правовій свідомості громадян.[4,c.50-60]
Теорія держави і права як галузь правових знань, що базується на досягненнях філософії, соціології, політології та інших суспільних та правничих наук, є методологічним підґрунтям для становлення та розвитку всіх дисциплін юридичного циклу. Саме тому розвиток уявлень стосовно основних категорій науки держави та права відповідає запитам сьогодення і є актуальним.
Правовідносини як наукова категорія є загальним фундаментальним поняттям, що застосовується 1) усіх галузях права і стоїть на одному рівні з такими поняттями, як правова норма, правова свідомість тощо. Про це свідчить й існування в теорії права цілого напрямку, вихідною ідеєю якого є трактування права як відповідних правовідносин, разом з нормами права, або як окремого самостійного явища. Витоки цієї ідеї сягають в історію вітчизняної дореволюційної юридичної науки, що розвивалася протягом становлення теорії права радянської доби, та має численних послідовників серед сучасних дослідників права. Та, на жаль, ця ідея так і не сформувалася в струнку систему понять, які б слугували методологічним підґрунтям розвитку теорії права .
Правові відносини, як і інші ланки правової системи, — це явище соціальне, яке за своїм походженням та сутністю є елементом цілісного суспільного організму. Тому його дослідження має проходити через філософський аналіз соціальної основи суспільних відносин.
Суспільні відносини — одна з найбільш універсальних філософських категорій з високим ступенем абстрактності та змістової ємності. Це обумовлює інтенсивність її використання та велику різноманітність підходів до її дослідження. Зокрема. О.В. Дроздов виділяє суспільні відносини як вищий й найскладніший тип відносин, і наводить ознаки, що відрізняють ці відносини від інших форм зв'язку в природі. На його думку, це такий особливий вид зв'язку та взаємодії, який виступає як зв'язок між суб'єктом і об'єктом. Цим обумовлюється активний характер суспільних відносин, пов'язаний з виникненням у людини самосвідомості, і є процесом досягнення визначеної мети, вміщує в собі оцінювальний момент й має нормативний характер. Особливістю суспільних відносин є також різноманітність, опосередкованість, динамічність.
Логічним продовженням характеристики суспільних відносин є їх розгляд в іншій площині, а саме у зв'язку між ними і суспільством. Цей зв'язок розкривається через аналіз співвідношення суспільних відносин з такими соціальними явищами, як діяльність, її продукти, результати і суспільні потреби людини. Він визначається як об'єктивна й стійка структура суспільних зв'язків, що формуються (складаються, змінюються) відповідно до видів та предметів людської діяльності і проявляються у формі людських інтересів .
Наведене визначення розкриває суспільні відносини як один з видів суспільних зв'язків, до яких відносять особисті, індивідуальні, одиничні (окремі) зв'язки (дружні, сімейні) та зв'язки, що будуються на особистісних (психологічних) стосунках типу симпатії. антипатії , і виявляються в людській діяльності, репрезентуються в безпосередній єдності з нею. Але це не самі суспільні відносини, а їх прояв, конкретно-чуттєве вираження, форма, в якій вони виступають на поверхні суспільного життя. Відмінність між ними в тому, що суспільні відносини не одиничні й випадкові, а соціально-типові, безособові людські зв'язки, які виникають на підставі соціальне значущої діяльності .
Різні дослідники по-різному визначають основні ознаки суспільних відносин. Звідси не однакове ставлення до підстав їх класифікації. Автор наведеного раніше визначення суспільних відносин через зв'язок із суспільством виділяє правові відносини разом з економічними, політичними, естетичними, релігійними — як різновид суспільних відносин, бо вони пов’язані і особливим різновидом діяльності, з певним соціальним предметом і проявляються через особливі суспільні інтереси . О.В. Дроздов теж розглядає правовідносини як різновид суспільних відносин.
Протилежної точки зору дотримуються Ю.Г. Ткаченко та Р.В. Раскатов, які підставою ствердження стосовно відсутності правових відносин як різновиду суспільних відносин вважають відсутність правової діяльності як різновиду суспільної діяльності.
Більш детальніше означене питання буде розглянуто нижче. В юридичній науці, як і в філософії та соціології, правові відносини є одним з найбільш складних і багатоаспектних явищ. До їх вивчення зверталось чимало дослідників. Та незважаючи на це. їх проблемність не зменшується, бо не існує єдиного розуміння сутності правовідносин як у теорії права, так і в галузевих правових науках. Більше того, кожен із дослідників намагається дати своє визначення цього явища, яке певною мірою відрізнялось би від попередніх, що призвело до існування різноманіття поглядів на поставлену проблему.
В теорії можна виділити три точки зору на поняття правовідносини. В їх основі лежить визначення форми та змісту правовідносин як складного філософського та соціально-правового явища.
Прихильники першої точки зору розуміють їх як зв'язок між правами та обов'язками суб'єктів. Цей підхід називають норматив¬но-логічним . Зокрема. С.Ф. Кечекьян розглядає правовідносини як особливі ідеологічні відносини, що виникають унаслідок впливу норм права на поведінку людей, що пов'язують права однієї особи з кореспондуючими їм обов'язками іншої особи . Таким чином, правовідносини він розуміє як зв'язок прав і обов'язків особи, форму суспільних відносин. На його думку, вони як особливі ідеологічні відносини не співпадають з фактичними суспільними, а останні, після того, як наберуть правової форми, не стають правовими.
У цілому схожа з попередньою точка зору Ю.К. Толстого, який розуміє правовідносини як особливі ідеологічні відносини, що виникають в разі наступу передбачених правовою нормою юридичних фактів, як відносини, через які норма права регулює фактичні суспільні відносини. В цьому розумінні юридичні права і обов'язки виступають змістом правовідносин, а самі вовни розуміються як проміжна ланка між фактичними суспільними відносинами і нормою права, і можуть існувати тоді, коли фактичних відносин немає.
Як вже зазначалося, всі наведені дефініції об'єднує розуміння правовідносин як зв'язку суб'єктивних прав і юридичних обов’язків. Крім того, вони є формою або змістом суспільних відносин. Тобто правові відносини, які набувають юридичних ознак, не перестають бути суспільними (економічними, політичними тощо). Цю ідею повністю підгримують й сучасні соціологи права, які вважають, що реалізація прав і обов'язків суб'єкта правовідносин має деяке правове значення, але по суті є не правовими, а фактично суспільними відносинами .