Другий аспект правових відносин подано в дослідженнях P.O. :Халфіної, де під правовідносинами розуміються суспільні відносини, врегульовані нормою права. Складовим цього поняття виступає об'єкт суспільних відносин — правового регулювання, що здійснюється шляхом підкорення поведінки учасників відносин вимогам норм, закріплених в юридичних актах. Змістом цих правовідносин є взаємодія суб'єктів, яка формує взаємні права та обов'язки.
Цей аспект поняття правових відносин розглядають в юридичній літературі як соціологічний , бо основним його пунктом є врахування діяльнісної сутності правових відносин.
Зазначені два аспекти поняття правовідносин дослідники права ще називають як "правовідносини — модель" і "правовідносини— відносини". Зокрема, В.Г. Ткаченко, характеризуючи "правовідносини — модель" як зв'язок суб'єктів, а "правовідносини —відносини" як діяльність суб'єктів, розглядає їх у механізмі правового регулювання. При цьому "правовідносини-модель" виступають як засіб регулювання поведінки, а "правовідносини-відносини" -- результат цього регулювання . Цієї ж точки зору дотримується й С.С. Алексєєв, визначаючи, що юридичні норми передбачають спочатку виникнення правових зв'язків у чистому вигляді, й лише потім ідеологічні відносини матеріалізуються у конкретній, реально здійснюваній поведінці суб'єктів .
Становлять певний інтерес і погляди на цю проблему К.М. Кропачова і B.C. Прохорова. Беручи за основу тезу про те, що соціальне явище можна розглядати на трьох рівнях: інституціональному, атрибутивному та субстанціональному, вони мотивують різні підходи до розуміння правовідносин неоднаковістю завдань, які ставлять перед собою дослідники. Так, визначення правовідносин як зв'язку прав та обов'язків вони відносять до інституційного рівня, бо тут, у першу чергу, підкреслюється юридична сторона зв’язку суб'єктів права, але не розкривається ґенеза цього зв'язку. До атрибутивного рівня належить визначення, дане Ю.К. Толстим. у якому правовідносини є проміжною ланкою між нормою і суспільними відносинами, тобто акцент робиться на дослідження механізму переведення нормативних приписів у сферу їх практичної реалізації. Щодо третього рівня, то тут подається визначення правовідносин як відносин, змістом яких є взаємодія. На цьому рівні головне — результат, й саме на цій стадії відбувається реалізація права, тобто завершується механізм правового регулювання .
Характеристику нормачнвно-лончного і соціального аспектів поняття правовідносин не можна назвати повною без розуміння ще одного. існування Визначених аспектів розуміння явища, що розглядається, пов'язане не тільки з тлумаченням різних етапів механізму правового регулювання, а й з дискусією, що ведеться у теорії правовідносин її суть полягає у запереченні або не запереченні можливості існування правовідносин як рівноправного різновиду суспільних відносин.
Ця проблема була зазначена на початку статті, в характеристиці суспільних відносин. Так, згідно розуміння правовідносин в соціальному аспекті, вони існують поряд з іншими суспільними відносинами (економічними, політичними), як їх певний різновид.
Прихильники нормативно-логічного підходу вважають, що правовідносини як особливі ідеологічні відносини є лише формою. певною стороною Існуючих політичних, економічних й інших суспільних відносин . На їх думку, немає такої діяльності, на яку б мала вплив тільки юридична норма, бо у будь-якому випадку на цю поведінку впливають також інші соціальні норми. Тобто правовідносини — це лише абстракція. Нема правовідносин як рівноправного різновиду суспільних відносин, а є лише правовий спосіб регулювання суспільних відносин. Нормам та правовідносинам у кожній галузі права належать фактичні суспільні відносини, які вивчаються іншими суспільними науками .
У зв'язку з існуванням в теорії права різних поглядів на сутність правовідносин, спробуємо знайти точки їх зближення та перетинання у сфері практичної юриспруденції, і тим самим спробувати зняти проблему термінологічної багатозначності.
Розглянемо декілька ситуацій застосування норм права. Наприклад, під час складання трудової угоди між працівником і власником підприємства (установи, організації) виникають трудові правовідносини, суб'єктами яких виступають зазначені вище особи; формою— відповідні юридичні права і обов'язки сторін по відношенню один до одного; змістом — з одного боку, виконання певної роботи, визначеною угодою, з іншого — забезпечення умов праці, необхідних для виконання цієї роботи. У цьому випадку сутність правовідносин характеризується поєднанням прав та обов'язків суб'єктів цих правовідносин, тобто вони, залишаючись суспільними (трудовими), набирають лише правової форми.
Інший приклад. У кримінальному судочинстві під час проведення такої слідчої дії як допит свідка виникають правовідносини, суб'єктами яких є слідчий і свідок. Між ними виникають взаємні права та обов'язки. Зміст таких правовідносин — теж діяльність, але на відміну від попереднього випадку, вона має суто юридичний характер. Правове забарвлення останніх має не лише окрему сторону суспільних відносин, а поглинає всі відносини цілком. Тобто розглядаються суто правові суспільні відносини, яким більше підходить визначення "суспільних відносин, урегульованих правом".
Нормативно-логічний аспект правовідносин характеризує відносини, змістом яких є суспільні реалії, які складаються не тільки з правової діяльності. Такі відносини складаються під час реалізації норм цивільного, трудового, земельного права.
Інший аспект (соціологічний) відображає правовідносини, змістом яких є правова діяльність і які належать до кримінально-процесуального, адміністративно-процесуального, цивільно-процесуального права.
На наявність цих двох видів правовідносин справедливо вказує Л.С. Явич і називає перші первинними, бо вони опосередковують фактично існуючі відносини економічного, політичного й іншого порядку, а другі — вторинними, бо вони існують лише як правові відносини. Останні, за змістом, було б доцільніше називати "похідними". Первинні правовідносини оформлюються державою за допомогою законодавчої та судової практики, їх безпосередній зміст складає лише формальну сторону фактичних відносин. Вторинні правовідносини також складаються законами державної Влади, але крім того містять у собі віддзеркалення дійсності й таким чином поєднують зміст і предмет регулювання .
Певний інтерес має погляд на проблему форми та змісту правовідносин Ю.І. Грєвцова та Л.С. Явича. Якщо раніше ми характезували фактичні суспільні відносини як зміст, а їх юридичне вираження як форму, то вони пропонують досліджувати правові суспільні відносини як відносно самостійне реальне явище, що має свій змісті форму .
З цього боку, якщо формою первинних залишаються юридичні права та обов'язки, їх зміст розглядається як діяльність, але не будь-яка, а лише юридична її сторона, зазначена у правовій нормі. Проте розуміння форми та змісту вторинних правовідносин не змінюється. Тобто це юридичні права і обов'язки та юридична діяльність.
У світлі викладених вище аспектів, первинні І вторинні правовідносини характеризують також соціологічний напрям, бо в них присутня юридична діяльність. Разом з тим існують правові норми, які визначають правосуб'єктність суб'єктів права, компетенцію і структуру органів влади та управління і т.п. Саме під час реалізації цих норм права виникають правовідносини як зв'язок між суб'єктами, суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, тобто — правовідносини-зв'язок.
Ці правові відносини мають на увазі ті дослідники, що розглядають нормативно-логічний і соціологічний аспекти розуміння правовідносин як етапи у механізмі правового регулювання. Так. згідно з С.С. Алексєєвим. на основі правових норм складаються різноманітні загальні правові зв'язки, які опосередковують правосуб’єктність, громадянство, загальний дозвіл або заборону, конституційні права та обов'язки. Лише на цій основі виникають та функціонують різноманітні конкретні правовідносини (правовідносини у соціологічному їх розумінні) .
Саме ці конкретні правовідносини характеризують третій аспект розуміння правовідносин, який є порівняно новим й істотно відрізняється від попередніх. Він має психологічний відтінок, бо приділяє певну увагу індивідуально-психологічним чинникам людської поведінки. Зокрема, К.М. Гарагапин і О.В. Погодін, досліджуючи це явище, визначають його форму як зовнішній прояв правовідносин, як визначення їх на поверхні суспільної практики як певну дію або бездіяльність. Виходячи з такого розуміння форми, змістом цього явища є процес взаємодії комплексу об'єктивних та суб'єктивних факторів: суб'єктів правовідносин; суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, юридичних свобод та процедури їх виконання, благ матеріального і духовного характеру; юридичних фактів й фактичних підстав; форм та засобів отримання бажаних благ; рівня інтелектуально-емоційно-вольового засвоєння елементів правовідносин; культурно-морального рівня поведінки суб'єктів; інтелектуального й емоційного сприйняття й оцінки як власної поведінки, так і поведінки протилежної сторони . На їх думку, формою правовідносин є діяльність, змістом — процес взаємодії соціально-психологічного і предметно— юридичного чинників. Якщо форма відкрита й доступна під час першого сприйняття, то зміст, приховано від погляду неозброєного теоретичним аналізом і синтезом.