Мир Знаний

Кредитна система України та її розвиток (стр. 4 из 8)

Національний банк України (НБУ) було створено в 1991 р. відповідно до Закону України “ Про банки і банківську діяльність ” та Статуту Національного банку України на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР і її обласних управлінь. Його становлення проходило у важких умовах перехідного періоду на тлі зруйнування зв’язків у народному господарстві, великого дефіциту держбюджету.

Згідно з чинним законодавством Національний банк України є центральним банком держави, який стоїть на першому рівні банківської системи і виконує резервні функції (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Загальна структура банківської системи України

Він у своїй діяльності підзвітний лише Верховній Раді України і має право законодавчої ініціативи. НБУ проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці; він є емісійним центром; організатором міжбанківських розрахунків; координатором діяльності банківської системи в цілому; НБУ визначає курс грошової одиниці України відносно інших валют. Він же створює державну скарбницю та забезпечує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали й золотовалютні запаси.

Для забезпечення належного виконання цих функцій, на мій погляд, необхідно більш чітке врегулювання взаємовідносин НБУ з органами влади, насамперед виконавчої, визначення його місця в системі органів влади, тобто створення гарантій незалежності Національного банку України у здійсненні його функцій.

Незалежність грошово-кредитної політики центрального банку забезпечує розв’язання трьох основних питань: довіри до грошово-кредитної політики, ефективності досягнення центральним банком цілей його діяльності, встановлення грошової стабільності. Ці проблеми мають певний взаємозв'язок. Незалежність центрального банку дає змогу здійснювати незалежну грошово-кредитну політику, що підвищує рівень довіри до неї населення та суб’єктів господарювання, а це, в свою чергу, впливає на її ефективність.

Проблема довіри до грошово-кредитної політики центрального банку особливо важлива для економічної системи України, тому що має могутній психологічний аспект впливу рішень НБУ на економічну поведінку учасників ринку. Цей аспект недостатньо враховується на практиці, хоч від нього багато в чому залежать успішність та ефективність заходів НБУ.

Успішність реалізації заходів, спрямованих на становлення та розвиток ефективної грошово-кредитної системи й досягнення макроекономічної стабілізації в У країні, значною мірою визначається статусом Національного банку як незалежного органу, що виконує загальнодержавні завдання захисту Національної валюти та забезпечення функціонування кредитної системи. Але на практиці самостійність НБУ щодо проведення грошово-кредитної політики було істотно обмежено тиском з боку парламенту та уряду. Їхня непослідовна економічна політика негативно впливає на стан як банківської, так і грошово-кредитної системи в цілому. У цих умовах особливе значення матиме прийняття Закону “ Про Національний банк України ”, який чітко визначатиме функції НБУ, регламентуватиме його відносини із законодавчою та виконавчою владою.

Ключовим моментом відносної незалежності центрального банку від виконавчої влади є перебудова його відносин з бюджетом. Це також було враховано при підготовці проекту Закону “ Про Національний банк України ”. Принципове значення має чітке розмежування державних фінансів та банківської системи, тобто обмеження можливості уряду користуватися коштами НБУ для покриття дефіциту бюджету як у формі надання кредитних ліній, так і в формі придбання державних цінних паперів на первинному ринку.

Головними завданнями Національного банку України при проведенні грошово-кредитної політики є створення умов фінансової стабілізації в державі із забезпеченням стабільності національної грошової одиниці та підтримка макроекономічної стабілізації через зниження темпів інфляції.

Також одним з основних напрямків діяльності Національного банку є здійснення контролю за функціонуванням банківської системи і виконання ним функцій кредитора останньої інстанції. Це зумовлено необхідністю підтримки стабільності банківської системи, оскільки довіра до національної грошової одиниці передбачає наявність стійких і ефективно працюючих кредитно-банківських інститутів. Однак зараз НБУ і комерційні банки перебувають у стані прихованого протистояння. Як відомо, Національний банк – прихильник політики більш жорстких регулюючих і наглядових вимог до комерційних банків, останні ж. навпаки, виступають за послаблення їх. Обидві сторони аргументують свої вимоги недосконалістю законодавчої бази. При цьому вони трактують норми Закону “ Про банки і банківську діяльність” та інших законодавчих актів кожен по-своєму.

Стратегічне завдання НБУ в перехідний період – замінити практику прямого розподілу кредитних ресурсів грошово-кредитним регулюванням з використанням ринкових інструментів – передбачає реформування організаційно-управлінських структур, їхню адаптацію як на верхньому, так і на нижньому “ поверхах ” банківської системи до роботи в режимі реального ринку. У перспективі, на мою думку, необхідне послаблення резервних вимог з боку НБУ, але за жорсткого регулювання ним основних напрямків діяльності комерційних банків: накопичення власного капіталу та зміни його структури, посилення гарантійних вимог, постійного відслідковування кредитного портфеля з позицій його структури і забезпеченості.

Таким чином проблеми ринкової трансформації економіки в Україні мають безпосередній вплив на діяльність банків як ключової ланки інфраструктури фінансового ринку, а з іншого боку , банки своїми діями також впливають на стан національної економіки. Незважаючи на серйозні труднощі, в Україні все-таки вдалося створити дворівневу банківську, на чолі якої став Національний банк. Однак повноцінне виконання НБУ своїх базових функцій неможливе без забезпечення його повної самостійності щодо прийняття рішень та реалізації грошово-кредитної політики.

2.2 Комерційні банки як основа кредитної діяльності

Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

— фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестуються;

— випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

— купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;

— видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

— касове виконання державного бюджету;

— придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

— купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

— купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

— довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

— надання консультативних та інших послуг, пов'язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

Комерційним банкам в Україні забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування. Їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

За формою власності комерційні банки поділяються на державні, кооперативні і колективні.

В Україні функціонують два банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки — це банки з колективною формою власності.

Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки).

Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84% загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшість комерційних банків — це акціонерні товариства відкритого типу (59%). Найбільшим акціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25% загальної кількості) є Промінвестбанк.