Планування структури активних операцій банку здійснюється на основі аналізу динаміки і якості структури активних операцій банку, що склалася в попередніх періодах. Перш за все, проводиться аналіз якості структури активних операцій за такими напрямами:
- визначення частки позикових операцій (орієнтовно має не перевищувати 55-80% усіх активних операцій);
- визначення частки ліквідних цінних паперів. Ця частка має забезпечувати маневреність активних операцій банку за потреби терміново розплачуватися за своїми поточними зобов'язаннями (наприклад, несподівані великі клієнтські платежі);
- визначення частки недохідних активів (залишки на кореспондентських рахунках банку і в касі, кошти в розрахунках, основні засоби і нематеріальні активи). Звісно, треба прагнути до мінімізації їхньої частки, але оскільки основні засоби і нематеріальні активи необхідні для діяльності будь-якого банку, то їх обсяг має бути обмежений принаймні обсягом власних коштів, а залишок на кореспондентському рахунку має відповідати середньому обсягу щоденних платежів.
Крім цього, слід досліджувати активні операції за видами валют, у яких вони здійснюються, оцінити збалансованість структури залучених ресурсів і активних операцій в розрізі різних валют. Потрібно також детальніше дослідження структури позикових операцій за видами (позики, надані юридичним особам, фізичним особам, міжбанківські кредити).
За наслідками аналізу керівництво банку має визначити якісну структуру активних операцій, до якої банк повинен прагнути наступного року. Пропоновані орієнтири мають бути, звичайно, узгоджені зі стратегічними завданнями, з тим, на яких фінансових ринках і з якою інтенсивністю планує банк працювати в майбутньому.
Після того, як заплановано структуру активних операцій, складається прогноз середніх процентних ставок за цими операціями. Його розробляють на основі порівняння чинних ставок, прогнозів підрозділу маркетингу і орієнтирів процентної політики, що визначає правління банку. Такий прогноз потрібно представити за тими ж статтями активів, за якими планувалося їхню структуру. Прибутковість інтегральних показників розраховується як середньозважена за структурою операцій прибутковість окремих елементів. Таким чином, розрахунок середньозваженої прибутковості активів (SDohАК) здійснюється за формулою:
SDohAK=i=1naiЧdiчi=1nai,
де а,-— частка активної операціїi-го виду;
di- прибутковістьi-ї операції;
і - номер операції;
n - число видів активних операцій.
Далі розраховують планові процентні доходи. Розрахунок відбувається на основі запланованої структури активних операцій, прогнозу процентних ставок за ними і обсягу запланованих активних операцій:
DPr=VAi=1naiЧdi,
де DРr - процентні доходи;
VА - обсяг активів;
ai- частка активу i-го виду в загальному обсязі активів;
dі - прибутковість активівi-го виду.
Визначення допустимого обсягу процентних витрат банку відбувається виходячи з оцінюваних на попередньому етапі процентних доходів банку і достатнього прибутку за формулою:
DopVPr=DPr-PD,
де DopVРr - допустимий обсяг процентних витрат;
DPr - планові процентні доходи;
РD - достатній прибуток.
Такий підхід дозволяє оцінити обсяг процентних витрат банку, що забезпечить маржу за процентними операціями на рінні, потрібному для отримання запланованого відповідно до програм розвитку та кошторису прибутку банку.
На наступному етапі (планування пасивних операцій) необхідно відповісти на питання: чи можливо за таку платню залучити достатню для забезпечення запланованих обсягів діяльності кількість ресурсів?
Планування структури пасивних операцій банку і процентних витрат банку здійснюється аналогічно плануванню структури активних операцій і їх прибутковості. Аналіз структури пасивних операцій проводиться відповідно до таких критеріїв:
- залучені ресурси банку мають формуватися перш за все за рахунок залишків на поточних рахунках клієнтів, оскільки саме вони найменш схильні до впливу кон'юнктури фінансового ринку (тимчасово вільні ресурси клієнт може на свій вибір розміщувати в банку на депозиті чи на фондовому ринку, а для поточних розрахунків завжди резервуватиме кошти на своєму поточному рахунку). Бажано, щоб частка залишків на поточних рахунках клієнтів становила не менше ніж 30% від усіх залучених ресурсів банку;
- оскільки ринок міжбанківських кредитів (особливо короткострокових)є найризикованішим з погляду зміни процентних ставок на ньому, то рекомендується мати не більш ніж 20% серед усіх залучених ресурсів банку;
-в аналізі і побудові еталонної структури залучених ресурсів наступногороку слід урахувати частку операцій, пов'язаних із розміщенням ціннихпаперів банку (векселів і депозитних сертифікатів, якщо такі є).
Після цього аналогічно прогнозу прибутковості активних інструментів складаєтьсяпрогноз середніх процентних ставок за пасивними операціями. При цьому будують його на рівні окремих інструментів (депозити юридичних осіб у гривнях, депозити населення у валюті і т. ін.), а середню вартість ресурсів розраховують як середньозважену за структурою операцій вартість окремих їх видів.
Таким чином, розрахунок середньозваженої вартості ресурсів (SVRes) здійснюється за формулою:
SVRes=i=1npiЧνiчi=1npi,
де рі - частка пасивів і-го вигляду;
νi- вартість пасивів i-го виду;
i - номер операції;
n — число видів активних операцій.
Визначення допустимого обсягу залучених ресурсів здійснюється на основі одержаного на попередніх етапах показника середньозваженої вартості ресурсів і допустимого обсягу процентних витрат банку, адже середньозважену вартість ресурсів можна розрахувати також як відношення процентних витрат банку до середнього обсягу залучених ресурсів, тобто можна записати таке співвідношення:
SVRes=DopRPrчVP
де SVRes - середньозважена вартість залучених ресурсів;
DopRPr - допустимі процентні витрати;
VР - допустимий обсяг залучених ресурсів.
Звідси одержуємо рівність для визначення обсягу залучених ресурсів, на які може розраховувати банк у разі обмеження рівня його процентних витрат величиною DорУVРr, визначеною на четвертому етапі фінансового планування:
P=VPrчSVRes
Необхідним та важливим етапом планування є порівняння розрахункового і планового обсягів власних коштів, балансування одержаних планових показників. Контрольною цифрою є обсяг власних коштів. З одного боку, цей показник визначається на основі установок зборів акціонерів і експертних оцінок (другий етап планування), позначимо цей показник через VК, а з другого - після проведених розрахунків його можна визначити на основі балансового рівняння: Активи = Власні засоби + Залучені ресурси. Відповідний результат позначимо через VKR(VKR=VA-VP)
Порівнюючи розрахунковий і плановий обсяги власних коштів, можна визначити, чи не потребує варіант плану більше власних коштів, ніж є в розпорядженні банку. Якщо виявляється, що VKR > VК, то варіант плану неприйнятний і треба переглянути проведені розрахунки.
При цьому коригуванню підлягають або заплановані структури активних і пасивних операцій та планові процентні ставки за ними, або, якщо це неможливо з погляду реальності планованих показників, плани банку відносно його достатнього прибутку. Друге означає, що передбачені стратегічним планом програми розвитку банку нездійсненні на даному етапі його розвитку і необхідно скоротити витрати з прибутку, інакше банк закінчить рік із збитками. Нижню межу достатнього прибутку банку при ітераційних розрахунках задає розмір його необхідного прибутку. Якщо за результатами розрахунків виходить, що банк не в змозі заробити навіть необхідний прибуток, то слід скоротити витрати банку (заробітну платню, витрати на канцелярські товари, оплату різних послуг тощо).
Після отримання збалансованих планових показників діяльності банку можна будувати плановий баланс та план доходів і видатків банку за прийнятими стандартами.
Отриманий баланс аналізується з позицій ліквідності, рівня прибутку, диверсифікації портфеля активів і залучених коштів. Так, рівень прибутковості (Прибуток/Активи) слід не лише порівнювати зі стандартами, а й коригувати на рівень інфляції.
Також слід збалансовувати структуру операцій банку залежно від стану банківської системи, ступеня конкуренції, рівня розвитку технологій у конкретному банку. Тож можна діяти так: розвивати традиційні послуги, що приноситимуть «левову» частку прибутку, чи виходити на нові види комісійних доходів, займаючи нові ніші в банківській сфері.
Таким чином, управління прибутком банку полягає в отриманні відповідей на три найважливіші питання, які визначають можливість і перспективність подальшого розвитку банку: яким є нинішнє становище банку; яким має бути становище банку у майбутньому; яким чином бажане становище буде досягнуте.
Банк має постійно здійснювати планування прибутку, використовуючи дані майбутніх періодів, контроль за дотриманням планів та швидко, своєчасно реагувати на факти, що сигналізують про порушення запланованого. Саме це дозволить банку ефективно функціонувати на ринку банківських послуг.
Прогнозування фінансових результатів діяльності банків
У сфері банківського менеджменту в межах різних методів прогнозування доводиться аналізувати показники діяльності комерційних банків. Специфіка концептуальних моделей управління банківськими ресурсами зумовлює важливість результатів прогнозування для повсякденної практичної діяльності [86].
Можна виділити два підходи до вирішення завдань фінансово-економічного прогнозування.