Підходи до визначення необхідного та достатнього обсягу прибутку банку (стр. 4 из 6)

Одним із важливих факторів впливу на можливості банку залучати капітал у майбутньому є стабільність дивідендної політики. Для підтримання сталого рівня дивідендних виплат банки останнім часом дедалі більшу частину своїх прибутків спрямовують на виплату дивідендів за акціями. Це пов'язано як з підвищенням вимог з боку акціонерів, так і з тенденцією загального зниження дохідності банківської діяльності.

Перевагами методу внутрішніх джерел поповнення капіталу є: незалежність від кон'юнктури ринку; немає витрат на залучення капіталу зовні- простота застосування, оскільки кошти просто переводяться з одного бухгалтерського рахунку на інший; немає загрози втрати контролю над банком з боку акціонерів. Недоліками цього методу є: - повне оподаткування, оскільки на поповнення капіталу спрямовується чистий прибуток після виплати всіх податків; - виникнення проблем зменшення дивідендів; - повільне нарощування капіталу. Банки повинні планувати свою діяльність щодо поповнення капіталу.

Процес планування має включати такі етапи: розроблення загального фінансового плану діяльності банку; - визначення величини капіталу, потрібної для розширення активних операцій, підвищення їхньої ризикованості (якщо банк проводить агресивну політику), задоволення вимог органів банківського нагляду; визначення величини банківського капіталу, який може бути залучений банком за рахунок нерозподіленого прибутку.

На підставі розглянутого можна зазначити, що прибуток банку є внутрішнім джерелом його розвитку. Тому управління прибутком слід розглядати як важливу складову банківського менеджменту, мета якої полягає вмаксимізації прибутку за допустимого рівня ризиків.

Утім, варто підкреслити, що банківська діяльність -це комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, які залежать від численних факторів. А отже, рівень прибутковості визначається як внутрішніми (ендогенними), так і зовнішніми (екзогенними) факторами. Перші прямо залежать від організації роботи банку, другі - від зовнішніх умов. Цим поділом, на нашу думку, доцільно керуватися, моделюючи фінансово-господарську діяльність та здійснюючи комплексний пошук резервів для підвищення ефективності роботи банку та максимізації його прибутку.

Фактори максимізації банківського прибутку

Внутрішні фактори поділяються на дві підгрупи: соціальні й економічні. До соціальних належать соціальна компетенція менеджерів банку, підвищення кваліфікаційного рівня його працівників, поліпшення умов їхньої праці та життя. Все це забезпечує ефективну роботу персоналу, а отже - більш якісне обслуговування клієнтів. Успішна робота банку суттєво залежить від політики, якою він керується у виборі концепції власного розвитку, від характеру його діяльності, продукту, який він пропонує ринку (видів кредиту, спектра платних послуг тощо). Це так звані внутрішньобанківські економічні фактори, серед яких важливим є оптимальне розміщення банківських коштів у різні види активів. При цьому корисним засобом для одержання максимального прибутку є ретельне зіставлення граничних витрат на залучення коштів із гранично можливими доходами від активних операцій. Останнє означає, що банківські ресурси використовуватимуться ефективніше: зменшуватимуться видатки на формування грошових ресурсів і збільшуватиметься дохідність активів.

Щодо впливу на фінансову стійкість і результативність роботи банку визначальними внутрішніми факторами є концепція його розвитку та внутрішня економічна політика. Вони мають обумовлювати такий розподіл активів і таке формування пасивів, які б забезпечували:

- достатній ступінь надійності, що проявляється в розумному розподілі активів за функціональними групами на умовах строковості;

- достатній ступінь ліквідності, що виражається в управлінні портфелем активів на умовах строковості;

- достатній рівень рентабельності, що проявляється у максимізації прибутків від активних операцій та одночасній мінімізації витрат на залучення банківських ресурсів.

Вирішальне значення для прибутковості банку має забезпечення взаємозв'язку між управлінням активами і управлінням пасивними операціями. При цьому важливо зважати не тільки на загальний обсяг прибутку, а й на структуру його розподілу, особливо на ту частку, яка спрямовується на розширення і вдосконалення операцій та банківських технологій, сучасне комп'ютерне, інформаційно-програмне забезпечення, рекламну та маркетингову діяльність, зниження затрат і підвищення якості обслуговування. Крім того, слід враховувати, що прагнення збільшити прибуток та необхідність вести конкурентну боротьбу в галузі фінансових послуг в умовах перехідної економіки веде до зростання ризиків. їх подоланню сприяє дотримання банком нормативів ліквідності, його спроможність формувати відповідні обов'язкові резерви на випадок можливого дефіциту платіжних ресурсів та резерви власного капіталу для відшкодування невиправданого ризику активних операцій, зокрема для покриття збитків за кредитами.

Забезпечити фінансову стабільність та ефективність діяльності банку можна за умови дотримання таких принципів структуризації активів і пасивів:

- конвертування фінансових коштів і цінних паперів, що не приносять доходів, у грошові кошти й високоліквідні прибуткові активи;

- скорочення витрат, не пов'язаних із забезпеченням відтворення обігових коштів, розширення кількості операцій та банківських послуг;

- негайний продаж тих активів, які в даній кон'юнктурній ситуації фінансового ринку виявляються непотрібними чи нерентабельними;

- професіоналізм у проведенні операцій із купівлі-продажу валютних коштів з урахуванням кон'юнктури всіх світових відкритих валютних ринків, а не лише місцевого, як це робиться в Україні;

- блокування переходу частини активів у дебіторську заборгованість та її скорочення шляхом продажу банкам, які здійснюють факторингові операції;

- участь у перерозподілі високоліквідних високообігових активів як у самому банку, так і між банками.

Однак прибутковість діяльності банку залежить не лише від внутрішніх, а й від зовнішніх факторів, які включають такі аспекти:

ринкові - економічні умови господарювання, рівень техніки й технології, реальні доходи населення, довіра суб'єктів господарювання та приватних осіб до банківської системи, демографічні чинники (зростання кількості населення), структура ринку, конкуренція та пропозиція і попит на кредит, потенційна кредитоспроможність позичальників, ціна кредитних ресурсів;

адміністративні - важелі державного регулювання, фінансова, грошово-кредитна та податкова системи, механізм розподілу прибутку тощо.

Серед зовнішніх факторів можна виділити ті, які мають найістотніший вплив на фінансову стійкість банку та його дохідність.

Так, особливе значення для успішної діяльності банку має фаза економічного циклу, в якій перебуває країна. У період кризи загалом знижуються доходи суб'єктів економічної діяльності, відносно і навіть абсолютно скорочуються масштаби прибутку підприємств, у тому числі й банків (унаслідок погіршення структури розміщення активів). Усе це призводить до зниження ліквідності та надійності. Далі у період кризи зростає кількість неплатежів, а отже, й кількість банкрутств банківських установ.

Суттєво впливає на фінансову стійкість і прибутковість також рівень, динаміка та коливання реальних доходів юридичних і фізичних осіб. Від цього, зокрема, залежить стійкість депозитної бази банку. У свою чергу, рівень реальних доходів населення залежить від фази економічного циклу. Крім того, у банківській сфері зростає як міжбанківська конкуренція, так і конкуренція банків із різноманітними фінансово-промисловими групами, корпораціями, інвестиційними фондами та компаніями, страховими і пенсійними фондами, кредитними спілками тощо. Гострота конкурентної боротьби - важливий фактор впливу на прибутковість банківської діяльності. Серйозними макроекономічними чинниками фінансової стабільності є грошово-кредитна і податкова політика, рівень розвитку фінансового ринку, страхової справи та зовнішніх економічних зв'язків; істотно впливає на неї і курс валют.

Фінансова стійкість і рівень прибутковості банків залежать також від загальноекономічної стабільності, що особливо відчутно впливає на діяльність вітчизняних банків. Розглядаючи фінансову стабільність і дохідність банку, слід також враховувати ставлення держави до банківської сфери, принципи державного регулювання банківської діяльності. Одним із найнесприятливіших факторів, які дестабілізують фінансове становище в Україні, є інфляція [47].

Порівнюючи вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на можливості максимізації банківського прибутку, можна зробити висновок, що недостатній ступінь конкуренції на ринку та неминуче у перехідний період підвищення ризику неповернення коштів за багатьма активними операціями вносять корективи у схему формування і розподілу фінансових ресурсів банку. За таких умов підвищену увагу слід приділити механізмові управління банком: прогнозуванню (кон'юнктури кредитного ринку, цін на кредитні ресурси, попиту на кредит), плануванню (заходів щодо зменшення витрат, підвищення якості банківських послуг і конкурентоспроможності банку) та вибору розумної банківської стратегії (оптимізація структури балансу, формування кредитної, інвестиційної політики, моніторинг позичок тощо). Досконале управління банком дасть змогу досягти бажаних результатів у банківській діяльності. Управління прибутком банку здійснюється через систему елементів управління, тісно пов'язаних між собою. В економічній літературі є розробки стосовно окремих складових управління прибутком банку [37; 90; 129; 130; 134; 220].