Відомство іноземних справ приймаючої держави регулярно публікує список дипломатичного корпусу, акредитованого в даній країні. У державі перебування іноземним дипломатам видаються дипломатичні картки, що підтверджують їх правовий статус, а також спеціальні номерні знаки на автотранспортні засоби.
50. Поняття і джерела консульського права
консульське право — це галузь міжнародного публічного права, що складається з принципів і норм, що регламентують і регулюють офіційні відносини і зв'язки між державами й іншими суб'єктами міжнародного права, здійснювані за допомогою органів зовнішніх зносин.
Основним джерелом консульського права довгий час був міжнародний порядок. З огляду на позитивний результат, що принесла кодификація дипломатичного права, у березні — квітні 1963 року у Відні була скликана міжнародна конференція, у якій взяли участь 92 держави. її метою стало вироблення на основі проекту Комісії ООН з міжнародного права багатосторонньої міжнародної конвенції, що регламентує консульську діяльність держав. У результаті двомісячної роботи була розроблена і прийнята Конвенція про консульські зносини, що складається з 79 статей, що, по суті, торкалася всіх аспектів консульських відносин між державами.
Активну участь у діяльності конференції приймав СРСР, ним був запропонований ряд статей, на основі практики консульських відносин, вироблених між соціалістичними державами. Але ряд положень прийнятої конвенції містив зайві обмеження привілеїв та імунітетів консульської установи та її посадових осіб, обмежуючи, таким чином, суверенні права держав, що не дозволило СРСР приєднатися до цього документа. Такий акт відбувся тільки в 1989 році, хоча вся консульська діяльність СРСР після прийняття Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року будувалася на основі статей цього документа, норми якого для Союзу діяли в якості міжнародного порядку.
Крім багатосторонньої Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року, держави дуже часто практикують укладання двосторонніх консульських конвенцій, у яких обговорюється число консульських установ держав на території одна одної, місце розташування консульських округів, привілеї та імунітети персоналу консульств і т.д. До джерел консульського права належить і внутрішнє законодавство держав, що регулює консульські відносини. У Радянському Союзі таким нормативним актом був Консульський статут СРСР 1976 року, що діяв і в Україні в частині, що не суперечить її Конституції до 1994 року, коли Указом Президента України від 2 квітня 1994 року був введений у дію Консульський статут України.
51. Система органів зовнішніх зносин держави
Кожна де-ва створює систему органів, на які покладає організацію зовнішніх політ.функцій:
1) внутрішньодержавні органи зносин – вони розміщуютьс на території даної держави і реалізують свої ф-ї на території України:
- конституційні органи ЗЗ:
Президент – представляє державу, може укладати МД, вирішує питання про надання громадянства, надання притулку, призначає послів і приймає вірчі і відкличні грамоти від влади дипломатичних представництв, присвоює вищі дипломатичні ранги, може оголошувати стан війни, надзвичайний стан;
Прем’єр – уладає МД, причетний до формування зовнішньої політики або зовнішньополітичного курсу держави;
Глава зовнішньо політичного відомства (міністр зак.справ) – до 19 ст. глава зовнішнього політичного відомства був фактично другою особою в державі, на ньому лежала підртимка авторитету держави на зовнішньополітичній арені. Зараз він дає пропозицію щодо доцільності вступу в МО, встановлення дипломатично-консульських стосунків, причетний до контактів з главами дипломатичних представництв, може укладати договори з питань зовнішньої політики.
- органи загальної компетенції:
Парламент (ВР У) – визначає і затверджує зовнішньо-політичний курс держави, ратифікує МД (Законо України „Про МД України” 2004 року), приймає рішення про введення надзвичайного, воєнного стану;
Уряд (КМУ) – на уряд покладається функція реалізації і забезпечення зовнішньо-політичного курсу держави;
Зовнішньо-політичне відомство (Міністерство закордонних справ) – забезпечує підтримку контактів держави, формує закордонні органи зовнішніх зносин, персонал органів зносин, підтримує тісні контакти з представництвами інших держав;
- органи спеціальної компетенції, органи, які функціонують у вузьких сферах ді-сті (міжнародні відділи, управлінння, департаменти при міністерствах, відомствах, організаціях та установах).
Закордонні органи зносин, ці органи розміщуються на території іноземних держав і реалізують свої ф-ї на відповідній території:
1) постійно діючі закордонні органи:
- посольства – кожна де-ва може мати на території держави лише одне посольство;
- консульські установи – суто функціональні органи, діяльність кожної консульської установи обмежуються якоюсь конкретною частиною (консульський округ). Історично склалась система консульських установ: генеральні консульства; консульства; віце-консульство; консульські агенства. Кожна держава може мати необмежену кількість консульських установ в будь-якій комбінації.
- торгові представництва – сприяє розвитку і зміцненню торгово-економічних стосунків;
- постійні представництва при міжнародних організаціях;
2) тимчасові органи:
- спеціальні місії – на міжнародних конференціях, нарадах;
- місії „adhock” – для спеціальних випадків.
52. Призначення консулів. Консульський патент і екзекватура. Консульський округ
Глави консульських установ звичайно призначаються главою відомства закордонних справ, проте може бути й інший порядок. Консулу, при його призначенні, видається спеціальний документ -консульський патент, що засвідчує його повноваження і містить дані про консула, його клас, консульський округ, в який направляється консул, і місце розташування консульства. Для виконання консулом своїх обов'язків у країні перебування він повинен дістати згоду компетентних органів цієї країни. Ця згода називається екзекватурою. Зазвичай, екзекватура видається міністерством закордонних справ. Екзекватура може бути у вигляді окремого документа або у вигляді напису на консульському патенті.
Як правило, консул вступає у виконання своїх обов'язків з моменту одержання екзекватури. Припинення виконання обов'язків консула настає у випадках: його відкликання, оголошення його persona non grata, виходу території консульського округу з-під суверенітету країни перебування, закриття консульства, початку воєнних дій між державою направлення і державою перебування консула.
Консульський округ – частина території, на яку розповсюджується дія консульства. Його визначаж акредитуюча держава і власті країни перебування дають тільки згоду. Мета консульства: сприяння розвитку торгових, економічних стосунків між державами і забезпечення захисту інтересів громадян. У разі розірвання дипломатичних стосунків консульські сосунки зберігаються.
53. Імунітети та привілеї дипломатичного представництва
Дипломатичні привілеї та імунітети поділ. на:
1) привілеї та імунітети дипломатичного представництва (закріплюються за державною установою):
- недоторканність приміщення дипломатичного представництва (ст. 1 Віденської Конвенції про дипломатичні зносини визначає, що є приміщенням) – без згоди посла ніхто не має права ввійти на територію посольства;
- недоторканність майна дипломатичного представництва – майно є недоторканним, воно не підлягає огляду, не може бути описане, реквізоване, конфісковане, не може бути предметом застави;
- недоторканність архівів – документи, архіви, будь-які папери є недоторканними, якщо вони мають символ посольства;
- фіскальні привілеї – приміщення дипломатичного представництва звільняється від всіх податків, крім сплати комунальних послуг;
- митні привілеї – грузи, багажі, які мають симвло посольства не підлягають митному огляду і проходять через митний кордон без перешкодно;
- право розміщувати на території приміщення символіку держави, а на автомобілі посла державний прапор.
2) особисті привілеї та імунітети (закріплюються за працівниками дипломатичних представництв) розповсюджуються на квотованих дипломатів (які мають дипломатичну картку або візу і ці привілеї розповсюджуються на членів їх сім’ї, якщо вони проживають разом із дипломатичним агентом), розповсюджуються на працівників адміністративно-технічного персоналу на час виконання ними їх службових функцій і тільки на громадян акредитуючої держави:
- недоторканність особи дипломатичного агента ( не може бути затриманий, заарештований, обмежений в свободі пересування);
- недоторканність президенції або дипломатичного приміщення;
- митні привілеї – особистий багаж дипломатичного агента не підлягає огляду митними органами і проходить повз митний кордон без перешкод, але якщо в властей країни перебування є серйозні причини вважати, що він провозить щось не пов’язане із своєю ді-стю, тоді йому пропонують показати свій багаж, при відмові він мусить зробити це в присутності консула і якщо підозри підтверджуються, то особа визнається особою „nongrata”;