— принцип загальної поваги прав людини;
Аналіз міжнародних актів дозволяє виділити такі основні положення принципу поваги прав людини:визнання гідності;кожна держава зобов'язана сприяти шляхом спільних і самостійних дій загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод;права людини повинні охоронятися владою закону;держава зобов'язана шанувати і забезпечувати всім, хто знаходиться в межах її юрисдикції, особам права і свободи, визнані міжнародним правом;кожна людина несе обов'язки стосовно інших людей і того суспільства і держави, до яких вона належить;держава зобов'язана прийняти законодавчі й інші заходи, необхідні для забезпечення міжнародно визнаних прав людини;держава зобов'язана гарантувати будь-якій особі, права якої порушені, ефективні засоби правового захисту;держава зобов'язана забезпечити право людини знати свої права і поступати відповідно до них.
— принцип самовизначення народів і націй;
Всі народи мають право вільно визначати без утручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана шанувати це право відповідно до Статуту ООН
— принцип співробітництва;
Принцип міжнародного співробітництва зобов'язує держави співробітничати одна з одною незалежно від розходжень їх політичних, економічних і соціальних систем. Основними напрямками співробітництва є:підтримка миру і безпеки;загальна повага прав людини;здійснення міжнародних відносин в економічній, соціальній, культурній, технічній і торговій галузях відповідно до принципів суверенної рівності і невтручання;співробітництво з ООН і вживання заходів, передбачених її Статутом;сприяння економічному зростанню у всьому світі.
— принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань.
Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань виник у формі міжнародно-правового звичаю pacta sunt servanda (лат. — угоди треба дотримуватися) на ранніх стадіях розвитку державності, а в даний час знаходить висвітлення в численних двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угодах.
Загал принципи це керівні правила поведінки що виникають як результат суспільної практикиє юридично закріпленими в основах мп.
15. Правовий зміст і характеристика основних принципів міжнародного права. Взаємозв'язок і взаємодія принципів.
Основні принципи є основою і системоутворюючим фактором міжнародної нормативної
системи. Більшість основних принципів мають юридичну обов'язковість на рівні норм jus cogens.
Але є і такі принципи міжнародного права, від яких держави відступають в своїх міжнародних
договорах, не порушуючи міжнародного права.
Суб'єкти міжнародного права можуть відступити від взятих міжнародних зобов'язань
шляхом укладення нового міжнародного договору, на випадок докорінної зміни обставин (rebus
sic stantibus), чи утворення імперативної норми, якій суперечить відповідне міжнародне
зобов'язання.
Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань є принциповою вимогою
сучасного міжнародного права. Проте, як свідчить практика застосування загальних принципів
міжнародного права до держави, яка порушила принцип незастосування сили, може бути
призупинена дія принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань. Отже
обов'язковість принципу добросовісного виконання міжнародного зобов'язання не значить, що
він є нормою jus cogens.
Не можна вважати принцип самовизначення народів імперативним, адже юридично не
встановлено суб'єкту його застосування. На сьогодні в міжнародному праві немає визначеного
поняття "народ".
Такі основні принципи міжнародного права як невтручання у внутрішні справи, не
застосування сили чи загрози силою, мирного вирішення міжнародних спорів, поваги прав
людини і основних свобод тощо є імперативними нормами. Вони не допускають взаємної
домовленості щодо відступу від зобов'язань за ними.
Отже всі основні принципи сучасного міжнародного права є юридично обов'язковими і
підлягають безумовному виконанню. В системі самих принципів виділяють принципи jus cogens,
тобто такі норми, які не допускають взаємної відмови від виконання обов'язків, і такі, які
допускають по домовленості заміну одних зобов'язань іншими як і зміни у відповідних правах.Основні принципи є основою і системоутворюючим фактором міжнародної нормативної
системи.
16. Теорії співвідношення міжнародного та національного права. Концепція примата міжнародного права
Проблема співвідношення міжнародного й внутрішньодержавного права в силу своєї важливості завжди залучала до себе підвищена увага юристів-міжнародників.
Слід зазначити, що міжнародне право й внутрішньодержавне право - це дві самостійні системи права, що перебувають у взаємозв'язку й взаємодії. Об'єктивно не існує примата однієї системи права над іншою, оскільки вони регулюють різні види соціальних відносин. Однак у зв'язку з тим що норми міжнародного права мають на меті забезпечити загальний мир і безпеку, захистити права й основні волі людини, сприяти плідному співробітництву держав у різних областях, тобто закріплюють і забезпечують досягнення вищих цінностей людства, держави можуть у своєму конституційному й поточному законодавстві проголосити визнання верховенства норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права. Робиться це не в силу об'єктивно властивого верховенства системи міжнародного права над внутрішньодержавним, а з метою свідомого об'єднання потенціалу двох систем права в справі досягнення й охорони вищих цінностей людської цивілізації.
Питання взаємозв'язку і взаємодії, а також питання співвідношення міжнародного права і внутрішньодержавного права найбільш рельєфно вимальовуються при розгляді ряду теорій у цій сфері. Виникнення цих теорій мало місце в різні, і дуже віддалені, часи, але основний їхній розвиток і оформлення характеризуються кінцем XIX століття і майже протягом усього XX століття.
Моністична теорія (основоположники - німецькі послідовники Гегеля: Цорн. Лассон, Кауфман, Венцель) розвивала концепцію примату національного права над міжнародним. Зокрема це виявляється при поширенні влади держави на її громадян і об'єкти при їхньому перебуванні у просторах із міжнародним правовим режимом (наприклад, в Антарктиці, у відкритому морі, у космосі та ін.)
Гегель вважав міжнародне право за право, створене державами. І це правильно, але він звідси робив висновок про те, що в цьому, створеному державами, праві домінують ідеї національного права і, отже, звідси - примат національного права. Тому і прихильники цієї теорії розглядали міжнародне право як зовнішньодержавне право, яке створюють держави і, отже, вони ж можуть його і скасовувати.
Дуалістична теорія (основоположники - німець Тріпель, англієць Фіцморіс, італієць Анцилотті та ін.) обґрунтовувала концепцію самостійного розвитку двох систем, оскільки вони діють у різних сферах і в них різні об'єкти, суб'єкти і джерела правового регулювання. Це підкреслює суверенітет держави. Разом із тим, ця теорія недооцінює можливості зв'язку і взаємодії двох правових систем і їхнього взаємовпливу. Як. наприклад, можна заперечити, що принцип рівноправності і самовизначення народів, проголошений у Декреті Радянської влади "Про мир" (1917 р.) і закріплений потім у Конституції СРСР, не вплинув на його формування в Статуті ООН, або що права людини, сформульовані в Пактах про права людини, не трансформувалися в національних законодавствах більшості країн.
Теорія примату міжнародного права (основоположник - австрієць Ганс Кельзен, підтримували її також французи Ж. Ссель, Ш. Руссо) виросла з дуалістичної і, являючи собою поєднання двох систем (моністичної і дуалістичної), розвиває концепцію верховенства міжнародного права над внутрішньодержавним. Однак на початку XX століття ця теорія у своїй основі виходила з визнання права війни, територішіьних захоплень, колоній і проголошувала міжнародне право як вищий правопорядок, заснований на праві сили. В умовах розвитку тенденції світового співтовариства до миру, співробітництва, безпеки від ядерної зброї, ця теорія, що розглядає міжнародне право як міжнародний гарант світового правопорядку, виглядає більш обгрунтованою. Однак критики теорії примату міжнародного права стверджували, що при приматі міжнародного права сфера дії суверенної влади держав залежить від міжнародного права, але при ньому замовчували, що ця залежність с добровільним волевиявленням держав і служить великим цілям миру і співробітництва.Міжнародна практика, що склалася, визнає, що відповідно до міжнародного права у випадку розбіжності міжнародного зобов'язання і національного права держава не може в якості виправдання невиконання зобов'язання посилатися на своє право. Ця практика свідчить про масштаби дії примату міжнародного права над національним.
17. Розвиток сучасного міжнародного права і тенденції розвитку інституту міжнародної правосуб’єктності
сучасне(остаточне припинення гегемоній одноєї держави, як убло в класичний період, створення ліги націй, встановлення версальської системи, централізація міжнар правосуб’єктності навколо суверених держав і початок формування нової універсальної міжнар спільноти,віднесення війни до виняткового випадку прамово мірної дії держав, ведення у сферу міжнар-пр регулювання національних меншин, становлення судочинства на постійній основі. )
Інститут міжнародної правосубєктності є одним із головних у системі мп.фельман висловив думку про те що цей інститут є головною галуззю сучасного мп.левін вважав правосуд. Як галузь правового становища держав як суб’єктів мп. Але це не визнали. Також було запропоновано включити право міжнар організацій до права міжнародної правосуб’єктності. До галузі міжнар правосуд. Належали інститут визнання ті інститут правонаступництва та ін.