Більшість під правом міжнар правосуд розуміють інститут сучасного мп,що об’єднує группу правових норм,де визначається суб’єкти мп, режим правового статусу,загальні юр права і загальні юр обов’язки суб’єкта мп,види правосуд, види суб’єктів. Перелік норм мп та особливість сфери в якій вони діють дали підставу багатьом вченим(тункін)вважати що норми що стосуються правосуд складають інститут, спільний для всього мп. За стуктурою він поділ на групу норм які визначають зміст міжнар правосуд.також слід виокремити норми які визначають режим правового статусу учасника міжнар відносин.
18. Класифікація суб’єктів міжнародного права. Доктринальні дискусії відносно проблеми суб’єктів міжнародного права
Суб’єкт - це учасник М-відносин, що врегульований нормами МП, який володіє юридичною незалежністю і спроможністю самостійно здійснювати права і обов’язки .
Суб’єкти бувають:
1.Основні = первинні (держава, Нації та народи що борються)
2. похідні = вторинні (МО, Державоподібні утворення)
І .Держава (характер.: населення, територія, суверенна влада).
ІІ Державоподібні утворення (Ватикан не має самостійного статусу)
ІІІ. Нації та народи що борються за суверенність держави.
Ще одне розмежування суб’єктів:
Суб’єкти правостворюючі (держави і міжнародні організації)
Правозастасовуючі (всі суб’єкти МП).
19. Особливості міжнародної правосуб’єктності держави.
Держави як первинні суб'єкти міжнародного права мають загальну міжнародну правосуб'єктність, і вона носить об'єктивний характер, оскільки в міжнародному праві немає спеціальних норм, що визначають обсяг міжнародної правосуб'єктності, але є норма, яка це підтверджує. Держава з позицій філософії видається суб'єктом світового співтовариства як історично визначений, соціально з'ясовний і політично обґрунтований феномен.
З позицій теорії держави і права держава - це особлива організація публічної влади, яка, володіючи спеціальним апаратом керування і примусу, керує суспільством і представляє це суспільство. З позицій міжнародного права держава визначається як спільність, що складається з території і населення, які перебувають під певною політичною владою, і характеризується суверенітетом.
Обсяг міжнародної правосуб'єктності держави визначається її міжнародно-правовим статусом, що залежить від становища держави у міжнародному співтоваристві, а також від її потенційних можливостей. Правовий статус держави, у свою чергу, визначений Статутом ООН -"Декларацією про принципи міжнародного права, 1970 р." і Заключним актом НБСЄ 1975 р. Відповідно до цих документів міжнародна правосуб'єктність держав характеризується, насамперед, їхніми обов'язками з міжнародного права. Про це свідчить аналіз основних принципів сучасного міжнародного права. Так. 8 із 10 основних принципів формулюють обов'язки держав і тільки 2 визначають права (рівноправність і самовизначення націй і суверенна рівність, що також передбачає не тільки право на рівність, але й обов'язок не порушувати право інших держав на рівність.
Поряд із зазначеним, обсяг міжнародної правосуб'єктності держави (якщо підходити до цього питання з позицій теорії права) визначається її правоздатністю і дієздатністю.
Під правоздатністю держави розуміється її спроможність (швидше, властивість) мати права і нести обов'язки з міжнародного права. Згідно з принципом суверенної рівності держав, усі держави мають однакову правоздатність (це пасивна властивість).
Під дієздатністю держави розуміється її здатність самостійно та активно користуватися своїми правами і правомірно набувати їх (це активна властивість), а також сумлінно виконувати свої обов'язки і нести відповідальність перед міжнародним співтовариством. Згідно з ідеєю, закладеною в принципах суверенної рівності і рівноправності держав, обсяг міжнародної дієздатності (а також і деліктоздатності) для держав, як первинних суб'єктів міжнародного права, однаковий. Однак на практиці стосовно дієздатності цього сказати не можна тому, що можливості здійснення своєї міжнародної дієздатності у держав різні. Це розходження обумовлюється політичними, економічними, а часом і воєнними факторами.
20. Особливості міжнародної правосуб’єктності націй та народів.
Правосуб'єктність націй, що борються, як і правосуб'єктність держав, носить об'єктивний характер, тобто існує незалежно від чиєї-небудь волі. Нація ~ це історична спільність людей, які мешкають на певній території і володіють єдністю політичних, економічних, соціально-культурних укладів життя і спільністю мови. Політико-юридичною основою міжнародної правосуб'єктності націй слугує національний суверенітет. Проте на цій основі мають самостійний міжнародний статус лише ті нації і народності, що ще не мають власної державності і котрі ще не реалізували право на самовизначення у формі створення суверенної держави або у формі добровільного входження до складу якоїсь держави. У процесі боротьби за незалежність нація або народ вступає в правовідносини, об'єктом цих відносин слугують головним чином питання утворення суверенної держави. виділяються права націй:вступати у відносини з державами і міжнародними організаціями;направляти офіційних представників для ведення переговорів із державами і для їхньої участі в роботі міжнародних організацій і міжнародних конференцій;брати участь у створенні міжнародно-правових норм і самостійно реалізовувати чинні норми;застосовувати в будь-якій формі опір проти метрополії, користуватися в процесі боротьби міжнародно-правовим захистом і одержувати необхідну допомогу від держав, міжнародних організацій, а також від інших націй і народностей, що борються.
Для того щоб нація могла бути визнана суб'єктом міжнародного права, вона повинна відповідати певним умовам:
повинна знати і вказувати територію, на якій вона припускає організацію своєї держави;
повинна мати в наявності військові формування;
повинна мати політичний центр або організацію, визнану в якості такої, що повинна мати тісний зв'язок із населенням країни і якій будуть підпорядковуватися зазначені військові формування;
повинна бути визнана певним чином міжнародними структурами.
Розрізняють права, котрими уже володіє нація (вони витікають із національного суверенітету), і права, за володіння якими вона бореться (витікають із державного суверенітету). Після реалізації свого права на самовизначення і створення національної держави нація як суб'єкт міжнародного права припиняє своє існування і починає функціонувати на міжнародній арені в якості держави.
Таким чином, суверенітет нації, що бореться за національне визволення, характеризується тим, що він не залежить від визнання її суб'єктом міжнародного права з боку інших держав; права такої нації охороняються міжнародним правом; нація від свого імені вправі застосовувати примусові заходи проти порушників її суверенітету
21. Особливості міжнародної правосуб’єктності державо подібних утворень.
Як уже відзначалося, міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій є їхньою невід'ємною властивістю, закріпленою у Віденській конвенції про право договорів за участю міжнародних організацій (1986 p.).У загально-юридичному плані ця правосуб'єктність є сукупністю таких компонентів, як правоздатність, дієздатність, деліктоздатність і правотворча здатність.
Як бачимо, ці компоненти властиві і правосуб'єктності інших суб'єктів міжнародного права, і насамперед державам. Проте на відміну від них, міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій має одну важливу відмінність - це спеціальна (особлива!) правосуб'єктність. її особливість полягає в тому, що вона визначається тими специфічними функціями, для виконання яких створюється та або інша міжнародна організація. Ці функції визначаються творцями міжнародної організації і зафіксовані в установчому акті (статуті, положенні). Ці функції визначають обсяг правочинностей організації, межі її міжнародної правосуб'єктності, за які організація виходити не має права.
Разом із тим з метою виконання своїх функцій і діючи в межах обсягу своєї правосуб'єктності. міжнародна організація може:
- укладати міжнародні договори з державами та іншими міжнародними організаціями з питань своєї компетенції;
- брати участь, хоча й своєрідно, у визнанні нових держав і урядів: шляхом прийому їх до організації (визнання, з погляду сучасного міжнародного права, - це прерогатива держав);
- мати певний імунітеті привілеї, які визначаються спеціальними угодами і національним законодавством держав, що вступили в угоду з міжнародною організацією:
- володіти правом назабезпечення дотримання норм міжнародного права, використовуючи при цьому такі засоби, як контроль, притягнення до відповідальності і застосування санкцій;
- нести міжнародно-правову відповідальність.
22. Особливості міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій
Межд.правосубъектность орг-и носит специальный характер и определяется ее функциями. Как и другие субъекты, орг-я обязана выполнять нормы межд.права и несет ответственность за их нарушение. Правосубъектность орг-и включает право заключать межд.договоры с гос-ми и другими межд.орг-ми, например, о статусе своих помещений, об иммунитетах, о взаимодействии с родственными орг-зми. В Венской конвенции о праве договоров с участием орг-й 1986г. говорится: «Правосубъектность межд.орг-и заключать договоры регулируется правилами этой орг-и.». Орг-и участвуют в признании гос-в и правительств. Юридически это прерогатива гос-в. Но прием в орг-ю – прямой путь к признанию и порой имеет даже-большее значение, чем признание со стороны отдельных гос-в. Орг-и обычно создаются при помощи межд.договоров. Ликвидируются орг-и также по соглашению членов. В связи с ликвидацией орг-и возникоет вопрос о правоприемстве. ( Лига Наций – ООН (1946г.)).