23. Питання про міжнародну правосуб’єктність індивідів. Формування міжнародного статусу фізичних осіб.
Питання про міжнародну правосуб'єктність фізичної особи (індивіда) у міжнародно-правовій літературі протягом тривалого часу було і є дотепер предметом гострих дискусій, особливо у другій половині нашого століття, що викликано не тільки теоретичними, але й у більшості випадків політичними (ідеологічними) мотивами. сучасне міжнародне право виробляє все більше правових приписів (стандартів), спрямованих на регулювання (забезпечення) правового статусу громадянина в державі. Ці стандарти покликані добиватись загальної поваги до людини, її життя, недоторканності, гідності тощо, тобто всього того, що утворює статус людини і громадянина. Але, на нашу думку, це не надає людині статуту суб'єкта міжнародного права.
24. Поняття, юридична природа і значення міжнародно-правового визнання. Теорії визнання. Форми і засоби міжнародно-правового визнання.
З проблемою міжнародної правосуб'єктності тісно пов'язані питання визнання.
Визнання — це односторонній добровільний акт держави, у якому вона:
а) прямо чи побічно заявляє або про те, що розглядає іншу державу як суб'єкт міжнародного права і має намір підтримувати з нею офіційні відносини, або
б) про те, що вважає владу, що затвердилася не конституційним шляхом у державі або на частині її території, достатньо ефективною, щоб виступати в міждержавних відносинах у якості представника цієї держави або населення відповідної території.
У сучасній доктрині міжнародного права існує дві теорії визнання:
— конститутивна;
— декларативна.
У міжнародному праві існують такі форми визнання:
— de facto;
— de jure;
— ad hoc.
Визнання de facto — це визнання офіційне, але не повне. Воно означає вираження непевності в тому, що дана держава або уряд достатньо довговічні або життєздатні.
Визнання de jure — повне, остаточне визнання, що означає встановлення між суб'єктами міжнародного права міжнародних відносин у повному обсязі і у всіх галузях міжнародного спілкування.
Зустрічаються випадки, коли держави, уряди вступають в офіційний контакт одна з одною вимушено, для розв'язання яких-небудь конкретних питань, але водночас не бажають визнавати одна одну. У цьому випадку говорять про визнання ad hoc (у даній ситуації, у конкретній справі).
25. Визнання держав у сучасному міжнародному праві: юридична природа, критерії , доктрини
Визнання держав
Нові держави утворюються в наслідок:
- об'єднання однієї держави з іншою,
- відокремленням частини або частин держави, які утворюють нові держави,
- поділ держави на декілька самостійних держав з припиненням існування попередньої.
В міжнародному праві існують дві теорії визнання держав - конститутивна і
декларативна.
Конститутивна теорія: “політичний акт визнання є попередньою умовою існування
юридичних прав нової держави”. Саме акт визнання іншими державами створює нову державу,
породжує і забезпечує її міжнародну правосуб'єктність. Визнання нової держави, яка додержує
умов державності, має бути правовим обов'язком. Таке визнання може мати виключно правові
наслідки.
Декларативна теорія: “визнання є лише декларацією, що констатує існуючий факт
виникнення нового суб'єкта міжнародного права. Держава здобуває міжнародну
правосуб'єктність внаслідок юридичного факту утворення, незалежно від визнання.”
Арбітражна комісія, створена Міжнародною Конференцією по Югославії в 1991 р.,
проголосила, що «існування або зникнення держави є питанням факту», «результати визнання
іншими державами є суто декларативними».
Визнання нових держав пов’язують з наявністю певних елементів державності:
- населення,
- території,
- політичної організації влади.
Європейське Співтовариство ухвалило Декларацію «Керівні принципи визнання нових
держав у Східній Європі і Радянському Союзі», в якій міститься перелік вимог до держав, які
визнаються.
Визнання держав забезпечує стабільні політичні й економічні стосунки і ефективне
здійснення прав, що випливають із прав і обов'язків міжнародної правосуб'єктності.
26. Визнання уряду у сучасному міжнародному праві: юридична природа, критерії , доктрини.
Визнання урядів
Значення і правові наслідки визнання нового уряду відрізняються від визнання нової держави. Визнання уряду надає йому можливість репрезентувати державу в міжнародних відносинах.
Питання визнання уряду виникає лише в тому випадку, коли уряд здобуває владу іншим,
аніж визначено в національному законодавстві, шляхом. В міжнародному праві існують такі
доктрини щодо визнання урядів:
1. Доктрина законності: уряд, який приходить до влади в країні, є законним не в зв'язку з
керуванням у країні де-факто, а в зв'язку з тим, чи відповідає його з’ява встановленому в такій
державі правопорядку та конституційним нормам.
2. Доктрина Тобару: невизнання урядів, які прийшли до влади шляхом державного
перевороту, доки такий уряд не буде визнаний населенням своєї країни.
3. Доктрина Естрада: визнання нового уряду не потребує особливого акту з боку інших
країн. Із виникненням нового уряду перед учасниками світового співтовариства повстає лише
питання щодо вступу з таким урядом у дипломатичні зносини.
4. Доктрина «ефективного контролю»: ефективний контроль нового уряду над
територією держави є основною вимогою у вирішенні проблеми його визнання.
В міжнародному праві також існує питання щодо визнання урядів у вигнанні. Таке
визнання може бути лише в двох випадках:
1. Коли керівники уряду або кабінети в повному складі тимчасово покинули національну
територію внаслідок кризи.
2. Коли одночасно з існуючим законним урядом держави формується новий уряд на тій
же державній території або за кордоном. Означені новоутворення за певних обставин можуть
бути визнані як уряди в майбутньому, але під час існування законного уряду, який здійснює
ефективний контроль на всій території або більшої її частини, такі дії є втручанням у внутрішні
справи держави.
27. Поняття юридична природа і значення правонаступництва. Об’єкти правонаступництва. Види правонаступництва.
Під міжнародним правонаступництвом розуміється перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права (правопопередника) до іншого (правонаступника) внаслідок виникнення або припинення існування держави або зміни її території.
Правонаступництво виникає:
— при розпаді федерації;
— при інших територіальних змінах (розпаді держави на дві і більше держави, злитті держав або входженні території однієї держави до складу іншої);
— при соціальних революціях;
— при розпаді колоніальної системи. Об'єктами правонаступництва можуть бути:
— територія;
— договори;
— державна власність;
— державні архіви;
— державні борги;
— членство в міжнародних організаціях. Існують такі види правонаступництва:
— повне — універсальне — коли до правонаступника переходять усі права й обов'язки право попередника (наприклад, Україна є повним правонаступником УРСР);
— неповне (часткове) — коли до правонаступника переходить частина прав і обов'язків або тільки права чи обов'язки (наприклад, Україна є частковим правонаступником СРСР з питань ядерної зброї);
— відсутність правонаступництва (tabula rasa — чиста дошка) — коли новий суб'єкт міжнародного права відмовляється від усіх прав і обов'язків право попередника, у тому числі не зв'язує себе його зобов'язаннями по міжнародних договорах.
28. Правонаступництво держав щодо державної власності. Віденська Конвенція про правонаступництво державної власності, державних архівів і державних боргів від08.04.1983 р.
Правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів
Віденською конвенцією 1983 року встановлені правила правонаступництва стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів.
Відповідно до Конвенції державна власність — це майно, а також права й інтереси, що на момент правонаступництва належали відповідно до внутрішнього права держави-попередниці, цій державі.
Державні архіви являють собою сукупність документів будь-яких давнини і роду, зроблених або набутих державою-попередницею у ході її діяльності, що належать державі на момент правонаступництва відповідно до її внутрішнього права, і такі, що зберігаються під її контролем у якості архівів для різноманітних цілей.
Під державним боргом розуміється будь-яке фінансове зобов'язання держави стосовно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права.
Перехід власності, архівів і боргів при правонаступ-ництві регулюється угодами між державою-попередницею і державою-спадкоємницею. При відсутності таких угод діють наступні правила:
а) При передачі частини території держави іншій державі до правонаступника переходять:
— усе нерухоме майно, що знаходиться на відповідній території, а також рухоме майно, пов'язане з діяльністю держави на даній території;
— частина архівів, що стосується відповідної території і необхідна для її нормального управління;
— державний борг (у справедливій долі).
б) При створенні нової незалежної держави на території держави-попередниці до держави-правонаступниці переходять: