Щоквартальний журнал "The Edinburgh Review" був заснований в столиці Шотландії в жовтні 1802 р. як орган партії вигов, і серед його засновників були Френсис Джеффрі, Сидні Сміт, Генрі Броугхем. Видавцем журналу виступив книговидавець Арчібальд Констебл, який одним з перших став платити високі гонорари авторам. Головним редактором цього видання протягом 27 років залишався Френсис Джеффрі, критик і есеїст, що поклав почало плеяді редакторів всевладдя в англійській журналістиці XIX ст
"The Edinburgh Review" став надзвичайно впливовим виданням, а багато його статей політичного і літературно-критичного характеру сприймалися як "істина в останній інстанції". Помірний консерватизм цього видання сподобався публіці, а його літературні думки робили вирішальний вплив і на письменників, і на читачів.
Предметом дослідження є аналіз розвитку європейської журналістиці.
Об’єктом дослідження виступає історія становлення європейської журналістиці.
Завданням дослідження є опис створення та розвитку європейської журналістики с моменту виникнення.
Ускладнення економічного і політичного життя Європи в кінці XVI – початку XVII ст., розширення торгівельних і культурних контактів між європейськими країнами вимагали створення нової системи обміну інформацією. Налагоджені морські і сухопутні комунікації, інтенсивне використання річкових систем, будівництво каналів створили умови для відносно швидкої передачі новин з одного регіону в іншій. У XVI–XVII ст. у багатьох країнах Європи з'явилися державні поштові служби, що прискорили процес обміну інформацією.
Необхідність здобуття оперативної інформації, як в господарської області, так і в політичній привела до того, що в крупних торгівельних і політичних центрах в кінці XVI ст стали з'являтися інформаційні листки, що повідомляли про проведення ярмарків, про кон'юнктуру цін, про прибуття товарів в порт, а також рукописні газети, покликані вгамувати "інформаційний голод".
Попередниками перших газет стали венеціанські рукописні газети, що з'явилися в цьому найбільшому економічному і фінансовому центрі Європи в другій половині XVI ст Слово "газета", що увійшло до більшості європейських мов, походить від назви старовинної дрібної венеціанської монети (gazzetta), яку читачі платили за даний інформаційний листок.
Венеціанські газети були листами, складеними удвічі і заповнені від руки з чотирьох сторін. Інформація, поміщена в них, не була підписана і містила новини про різні події, що відбувалися в Італії (виключаючи саму Венецію) і за її межами. Короткі новинні блоки (в основному військові або політичні) були розділені абзацами, де як своєрідний "заголовок" виступали назва міста (країни) і дата події, що відбувалася. Венеціанські рукописні газети називалися "аввизи" (avvisi – від італ. "avviso" – повідомлення, сповіщення), і найраніший комплект, що дійшов до нас, датується 1566 р.
Періодичність рукописних газет була щотижневою. Не збереглося достатніх відомостей про перших журналістів, що створювали венеціанські avvisi. Є свідоцтва про те, що у Венеції існував цех професійних збирачів новин – "аввизатори" ("avvisatori" – від італ. "вісник, що приносить новини"), проте в кінці XVI початку XVII ст. цю професію важко було віднести до розряду престижних.
Рукописні венеціанські газети мали досить широке ходіння по Італії і Європі і сприяли появі аналогічних видань в Германії, де італійський досвід використовували представники аугсбургського банкірського будинку Фуггеров. Фінансова імперія Фуггеров, що мала інтереси в багатьох країнах Європи і кредитувала європейських монархів, володіла добре розгалуженою мережею торгівельних агентів в промислових центрах Європи. Торгівельні агенти служили кореспондентами, збираючи для Фуггеров інформацію ділового, політичного і загального характеру. Ці повідомлення, певним чином скомпоновані і акуратно переписані, стали "газетами" банкірського будинку Фуггеров ("Fuggerzeitungen") і мали ходіння в Європі між 1568 і 1605 рр.
Рукописні газети Фуггеров не продавалися вільно, а поставлялися лише вибраному кругу одержувачів, в який входили члени сім'ї Фуггеров, а також клієнти банкірського будинку. Замкнутий характер поширення фуггеровских "газет" не дозволяє вважати їх прямими попередниками перших європейських газет, оскільки однією з характерних ознак газети є вільний доступ до її здобуття. Проте сам феномен довгостроковості їх існування, поза сумнівом, заслуговує на увагу.
Окрім рукописних газет, в інформаційному потоці XVI–XVII ст. широке ходіння мали друкарські памфлети, "книги новин", "листки новин", "газети-листівки", "реляції", "історії" і "балади новин" – друкарські брошури невеликого формату і невеликого об'єму, оперативно відкликаючі на різні події як усередині країни, так і за кордоном і перші газети, що багато в чому нагадували.
Персонаж торговця "історіями" (furfante che vende istorie) зустрічається в п'єсі Пьетро Аретіно "La Cortigiana" ("Комедія про придворні вдачі", або "Придворне життя"), написаній в 1534 році. Цікавий перелік подій, що займав італійців на початку тридцятих років шістнадцятого століття: окупація майже всієї Угорщини турками, розграбування Риму в травні 1527 року іспанцями, майбутній Уселенський собор, церковна реформа в Англії, почата Генріхом VIII, облога флоренції принцом Оранським в 1529 році. Як видно з приведеного списку, оперативністю вказані новини не відрізнялися, а критерієм їх відбору служила значущість того, що стався.
Не дивлячись на схожість, три основні моменти відрізняють ці брошури від перших газет: 1) подібного роду друкарська продукція зазвичай присвячувалася лише одному події; 2) дані видання не були періодичними; 3) частенько акцент робився на ілюстративний ряд, як, наприклад, в "баладах новин" або в "газетах-репродукціях". "Книги новин" не зникли з появою перших газет, а продовжували існувати впродовж всього XVII століття.
Роком народження європейської газетної періодики вважається 1609 р. (хоча деякі дослідники називають 1605 р.). Місцем її появи стала Німеччина. Газета, що починалася словами "Relation: Aller Furnemmen", була надрукована в січні 1609 р. в місті Страсбурзі, і в ній були поміщені новини з Кельна, Антверпена, Риму, Венеції, Відня і Праги. Редактором-видавцем цього тижневика став друкар Іоганн Каролюс, що раніше займався складанням рукописних листків новин.
У тому ж 1609 р. в Аугсбурге з'явилася "Avisa Relation oder Zeitung" – інша щотижнева газета, яку видавав Лука Шульте. Італійське слово "avviso", що проникло в німецький друк, свідчить про генетичний зв'язок між першими німецькими щотижневими газетами і їх венеціанськими прообразами. Формат німецьких видань і форма подачі новин також нагадують венеціанські avvisi.
Перші друкарські газети не мали чітко позначеної назви. Місце видання і прізвище редактора-видавця зазвичай не вказувалися. Розташування новинного матеріалу залежало не від міри важливості самої описуваної події, а від дня вступу даної інформації. Самі новини практично не коментувалися і подавалися без всяких рубрик, політичні події перемежалися з далеко не завжди достовірними сенсаціями.
Починаючи з 1609 р. щотижневі періодичні друкарські видання стали швидко поширюватися по всій Європі: у 1610 р. друкарський тижневик "Ordinari Wohenzeitung" почав видаватися в Базелі, в 1615 р. до Базеля приєдналися Франкфурт-на-Майне і Відень. У 1616 р. газета з'являється в Гамбурзі, в 1617 – в Берліні, в 1618 – в Амстердамі, в 1620 – в Антверпені, Магдебурге, Нюрнберзі, Ростоке, Брауншвейге, Кельне.
Що стосується Кельна, то в цьому місті, починаючи з 1588 р. (а може бути, і раніше), Міхель фон Айтцинг видавав двічі в рік підбірку політичних і військових подій за півріччя під назвою "Relatio Historica" ("Історичний вісник") і продавав своє видання осінню і весною на франкфуртських книжкових ярмарках. У 1594 р. в Кельне з'явилося ще одне видання, що освітлювало події за минуле півріччя. "Mercurius Gallo Belgicus" ("Галло-бельгийський Меркурій") виходив на латині і був відомий далеко за межами Німеччини.
До 1630 р. щотижневі газети з'явилися вже в 30 містах Європи. Швидке поширення друкарських періодичних видань, а в період з 1609 по 1700 рр. лише в Германії фахівці зафіксували ходіння близько 200 газет, пояснювалося збільшеним рівнем друкарської справи, зростанням міст і збільшенням попиту на різну інформацію з боку міського населення, основним споживачем даного типа друкарської продукції.
Проте процес появи перших газет у ряді країн стримувався строгими цензурними порядками, що регулювали появу друкарської продукції. Повсюдне введення інституту попередньої цензури, що з'явилася майже відразу після винаходу книгодрукування, стало реакцією держави на непідконтрольне поширення ідей, думок і інформації.
Вже в 1502 р. в Іспанії був ухвалений закон, згідно якому всі друкарські видання повинні були проходить попередню цензуру. Цензорські функції покладалися на державні і церковні структури. Вормський едикт 1521 р., направлений проти Лютера, передбачав введення попередньої цензури в Германії.
Реакцією католицької церкви на перемогу Реформації стала поява в Римі в 1559 р. першого "Індексу заборонених книг", що видається Ватиканом і що вводить цензуру на видання, що циркулювали на території країн католицького світу. Причому "Індекс заборонених книг" переслідував не лише за написання, видання і поширення заборонених книг, але і за їх читання і зберігання. Не випадково Джон Мільтон в своїй знаменитою "Ареопагитіке" порівнював папську цензуру з "таємним чудовиськом" Апокаліпсису.