Смекни!
smekni.com

Роль ведучого в реалізації авторського задуму на Запорізькому телебаченні (стр. 9 из 9)

Головна мета ведучого – встановити контакт, але зробити це дуже тонко, так, щоб аудиторія прийняла цей контакт не як навіювання чи нав’язування певної думки, а як дружню, невимушену розмову. Своєю працею він реалізує авторський задум, допомагає глядачеві правильно сприйняти і зрозуміти інформаціє, яка подається з телевізійного екрану. Саме через постать телевізійного ведучого автор розмовляє з глядачами.

Список використаних джерел

1. Азарин В. От замысла до экрана. – М.: Аспект-Пресс, 1995. – 267 с.

2. Андронников И. Слово экранное и сказанное. – М.: Луч, 1984. – 163 с.

3. Асмолов А. Психология личности. – М.: Высшая школа, 1990. – 235 с.

4. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. – М.: Миг, 1986. – 186 с.

5. Беляев И. Спектакль без актера: записки режиссера документальных фильмов. – М.: Высшая школа, 1982. – 164 с.

6. Беспамятнова Г. К проблеме имиджа человека на экране. – Воронеж: Весть, 1999. – 156 с.

7. Богомолова Н. Социальная психология печати, радио и телевидения. – М.: Высшая школа, 1991. – 156 с.

8. Борецкий Р., Кузнецов Г. Журналист ТВ: за кадром и в кадре. – М.: Миг, 1990. – 186 с.

9. Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПб.: Лига, 1997. – 205 с.

10. Вакурова Н., Московкин Л. Типология жанров современной экранной продукции. – М.: Ин-т современного искусства, 1997. – 156 с.

11. Васильева Л. Делаем новости. – М.:Аспект-Пресс, 2002. – 190 с.

12. Вильчек В. Под знаком ТВ. – М.: Искусство, 1987. – 187 с.

13. Герриг Р. Зимбардо Ф. Психология жизни. – СПб.: Лига, 2004. – 439 с.

14. Голдовская М. Человек крупным планом. – М.: Луч, 1981. – 201 с.

15. Гоян В. Ведучий телепрограми: Методичні рекомендації. – К.: Медіа, 2002. – 183 с.

16. Гуревич П. Приключения имиджа: типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. – М.: Высшая школа, 1991. – 189 с.

17. Додонов Б. В мире эмоций. – К.: Весна, 1987. – 178 с.

18. Єлісовенко Ю. Техніка екранного мовлення. – К.: Прапор, 2002. – 257 с.

19. Ершов П. Режиссура как практическая психология. – М.: Встреча, 1972. – 145 с.

20. Засорина Т., Федосова Н. Профессия – журналист. – Ростов н/Д: Феникс, 1999. – 320 с.

21. Каган М. Мир общения. Проблема межсубъективных отношений. – М.: Политииздат, 1988. – 141 с.

22. Ким М. Технология создания журналистского произведения. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001. – 320 с.

23. Князев А. Основы тележурналистики и телерепортажа. – Бишкек: КРСУ, 2001. – 160 с.

24. Коновроцкий П. Личность и майстерство журналиста-ведущего как важный фактор телевизионной программы. – М.: Высшая школа, 1993. – 208 с.

25. Копылова Р. Кинематограф плюс телевидение. – М.: Миг, 1977. – 167 с.

26. Копылова Р. Контакт: Заметки о телевизионности. – М.: Искусство,

1974. – 173 с.

27. Корконосенко С. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Знание, СПбИВЭСЭП, 2000. – 146 с.

28. Краткий словарь литературоведческих терминов // Под общ. ред. С.Тураева. – М.: Высшая школа, 1988. – 168 с.

29. Кузнецов Г. Телевизионный журналист. – М.: МГУ, 1980. – 185 с.

30. Кузнецов Г., Цвик В., Юровский А. и др. Телевизионная журналистика. – М.: Высшая школа, 2002. – 304 с.

31. Лазутина Г. Основы творческой деятельности журналиста. – М.: Аспект-Пресс, 2001. – 240 с.

32. Льюис Б. Диктор телевидения. – М.: Встреча, 1973. – 234 с.

33. Маклюэн М. телевидение: робкий гигант // Телевидение вчера, сегодня, завтра. – М.: Высшая школа, 1987. – 132 с.

34. Маккой К. Вещание без помех. – М.: Мир, 2000. – 207 с.

35. Матвеева Л., Аникеева Т., Мочалова Ю. Психология телевизионной коммуникации. – М.: Аспекст-Пресс, 2000. – 225 с.

36. Матвеева Л. Модель комунікативного акта в телевизионном общении // Психологический журнал. – 2000. – № 2. – С.18 – 23.

37. Муратов С. Диалог: телевизионное общение в кадре и за кадром. – М.: Высшая школа, 1983. – 112 с.

38. Муратов С. Нравственные принципы тележурналистики. – М.: Миг, 1994. – 217 с.

39. Муратов С. Телевизионное общение в кадре и за кадром. – М.: Высшая школа, 2003. – 163 с.

40. Ожегов С. Словарь русского языка. – М.: Мысль, 1968. – 367 с.

41. Отт У. Телевизионное знакомство. – М.: Миг, 1992. – 174 с.

42. Петренко В., Пронина Е. Человек на телеэкране Опыт психосемантического исследования // Психологический журнал. – 1986. – № 3. – С. 27 – 32.

43. Прилюк Д. Теорія і практика журналістської творчості: проблеми майстерності. – К.: Промінь, 1973. – 284 с.

44. Прохоров Е. Искусство публицистики. – М.: Высшая школа, 1984. – 286 с.

45. Рикер П. Конфликт интерпретаций. – М.: Высшая школа, 2002. – 149 с.

46. Саппак В. Телевидение и мы. – М.: Искусство, 1963. – 173 с.

47. Саруханов В. Азбука телевидения. Теледраматургия. Телевизионная режисура. – М.: Высшая школа, 1994. – 198 с.

48. Станиславский К. Работа актера над собой. – М.: Высшая школа, 2002. – 190 с.

49. Тлумачний словник української мови // За ред. В. Калашника. – Х.: Прапор, 2004. – 992 с.

50. Фэнг И. Теленовости: секреты журналистского майстерства. – М.: Миг, 1993. – 190 с.

51. Цвик В. Журналист с микрофоном. – М.: ДИДМНЭПУ, 2000. – 112 с.

52. Щербатюк Т. Екраннна природа одного з діалогічних жанрів. – К.: Веселка, 1995. – 231 с.