Смекни!
smekni.com

Українські видання Біблії (стр. 11 из 14)

Таким чином, до середини XIX століття в українському суспільстві визріла конечна потреба перекладу Святого Письма народною мовою. Сталося так, що на цю надзвичайно складну працю першим відважився Пилип Морачевський (інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька, сам родом з Чернігівщини, палкий прихильник української старовини. Закінчивши історико-філологічний факультет Харківського університету, він пробував сили у красному письменстві. Його перша збірка віршів, видана у Полтаві 1864 р., мала цілком промовисту назву — «Мова з України»). Добре володіючи грецькою мовою, він за відносно короткий проміжок часу виконав надзвичайно великий обсяг роботи - переклав тогочасною літературною українською мовою чотири Євангелія Нового Заповіту.

Для розгляду й одержання дозволу на друк автор перекладу надіслав 1860 р. результат своєї праці на дві адреси — Синоду Російської православної церкви до Москви та Академії наук у Петербург. Незабаром з Петербурга надійшла відповідь: переклад Біблії визнавався ученими задовільним і вартим надрукування. Церковна ієрархічна установа відповіла категоричнім «ні». І лише після обнародування царського маніфесту у листопаді 1905 р., де було дозволено друк готовий до складання рукопис Морачевського. 1906 року стали друкувати чотирикнижжя Нового Завіту окремими випусками. Але ініціатори проекту рясно правили мову перекладу, що знизило літературну цінність праці.

3.2 Спроби М. Шашкевича та В. Александрова

Маркіян Шашкевич протягом 1811-1834рр. ретельно працював над Псалмами і євангелієм від Матвія та Марка. Найбільше поета захопили «Давидові псалми», хоча в прикінцевому варіанті інтерпретував їх довільно. «Давидові псалми» в перекладі Шашкевича одержали назву «Русланові псалми». Характерна їхня особливість – вони значно коротші від оригінальних і за своєю композицією скоріше нагадують сонети: наприкінці кожного псалму подається своєрідний ключ до розуміння викладених попереду думок. І ще одна відмінність його перекладу «Псалмів»: прагнучи наблизити їх зміст до простого галицького читача, низці сюжетів перекладач надав виразно національного характеру.

За життя Маркіяна Шашкевича спроби його перекладів Святого письма тогочасною галицькою мовою не побачив світ.

Хочу згадати про ще одну маловідому спробу перекласти Святе Письмо рідною мовою, здійснену українським письменником і фольклористом Володимиром Александровим. За фахом він був військовим лікарем, за чином – генералом, а в душі – українським патріотом. Це й спонукало його у віці 53 роки засісти за вивченням староєврейської мови, аби з оригінальних текстів створити україномовну версію біблійної історії. Свій намір йому вдалося реалізувати лише частково. 1877 р. у кількості 20 примірників вийшла друком його «Книга Іова, на малоруську мову переложена». Цей автор також написав кілька віршових переказів біблійних легенд.

3.3 Біблія П. Куліша

Давню мрію українців про власний переклад Біблії найповніше вдалося реалізувати Пантелеймону Кулішу. Клопітка праця цього діяча з біблійними текстами, що в цілому тривала тридцять років, була сповнена багатьма драматичними колізіями.

Задум приступити до перекладу Святого Письма в Куліша визрів у роки його державної служби чиновником з особливих доручень царського уряду у Варшаві (1864-1867). Маючи безпосередню причетність до заснування у Львові літературного журналу «Правда», він спочатку публікує там перші частини своїх перекладів — Книгу Іова, Псалтир. 1869 р. як додаток до цього журналу виходить п'ятикнижжя Мойсея, що мало таку загальну назву: «Святе Письмо, або вся Біблія Старого і Нового Завіту русько-українською мовою переложена. Частина І. П'ять книг Мусієвих».

Знайомство у Відні з галичанином Іваном Пулюєм, який багато в чому поділяв погляди Куліша, прискорило перекладацьку працю, оскільки після попередньої домовленості з Британським Закордонним Біблійним товариством вимальовувалася перспектива видати офіційним шляхом повний текст Біблії для українців як Галичини, так і Росії. Найперше йшлося про повний переклад Нового Заповіту. Пулюй, який добре знав грецьку, суттєво допоміг Кулішеві, в якого більше часу стало для виправлення перекладеного українською мовою і вивірення з церковнослов'янським, російським, польським, сербським і латинськими текстами.

Підготовлені до друку всі чотири Євангелія було передано до Біблійного товариства 1871 р. через його представника у Відні Мілярда. З хвилюванням очікуючи результату експертизи, Куліш не сподівався на негативну відповідь. На жаль, вона виявилася саме такою. Головний рецензент перекладу відомий віденський славіст Франц Міклошевич виніс суворий вердикт: переклад досить віддалений від грецького оригіналу і не може бути прийнятий до друку під патронатом цієї організації. За сприянням брата дружини Василя Бєлозерського Куліш все ж відважується друкувати свій переклад. Побачило воно світ з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка у Львові і мало таку назву «Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською переклали П. А. Куліш і Д-р І. Пулюй». Обсяг цього видання – 464 сторінки [5, 5].

Ні бойкот перекладацької праці явними і прихованими недругами, ні пожежа на хуторі Мотронівка, під час якої згоріло немало рукописного матеріалу, ні заборона поширювати це видання на території Російської імперії не спинило запалу Куліша будь-що сповна реалізувати задумане. Після численних переробок і доповнень, після 14 років листування з Біблійним товариством останнє таки погодилося 1885 р. купити переклад Нового Завіту. Видання це побачило світ у Відні 1887 р., а потім повторене було через 5 років.

Богослужебні книги неодноразово перекладав П. Куліш, який мав досвід перекладу художніх творів Байрона, Міллера, Шекспіра. Ще в 1857 р. він видав "Проповеди на малороссийском языке" В.Гречулевича. У листі до В.Тарновського 8 травня 1856 р. він занотував: "Є у нас надруковані по-нашому проповіді Гречулевича, тільки плохенька мова та ще й по польському слабізованню. Так я сю книжку гарненько виправив... Якби надрукувати її вдруге та пустити по країні, то велике б з того добро було народу християнському... І в наших церквах зрозуміли б миряни, що панотець глаголе" [30, 74].

А в листі до О.Барвінського 18/30 травня 1869 р П. Куліш радив упорядникові підручника з української літератури, що в читанку треба взяти з Біблії і з Іова. а також деякі псалми. "Псалтир уже печатається, - писав він, - це найвагоміша річ у нашій словесності до читанки" [30,197]

І.Пулюй переклав "Четвероєвангеліє" (Відень, 1871), Новий завіт (Львів, 1880), Старий завіт (Відень, 1903), а також Псалтир - українською мовою. В. Тарновському (меншому) Куліш розповідав у листі від 20 квітня 1872 р.: "...Видав я у Львові віршований український переклад книги Йова, потім видав у Львові ж таки знов віршований переклад цілого Псалтиря, далі напечатав у Відні чотирма книжечками чотирьох євангелістів, та маю рукописну всю Біблію Старого і Нового завіту, зовсім готову для печатання... то поїду за границю печатати Святе Письмо все разом. Переклад книги Йова і Псалтиря наготовлено для сього прозою" [30,205]. 15 липня в листі до І.Пулюя: "Новий завіт перекладений українською мовою оддав я Драгоманову через те, щоб не гаяти часу і не втрачатись на його печатання". А в примітці додав: "Згадайте, скільки я нидів у Відні, втрачався, щоб напечатати 4 євангеліста. Хто з моїх плечей бере таку вагу..." [30,226].

П.Куліш ділився своїми думками про переклади біблійних книг з багатьма адресатами, розповідав про труднощі в цій роботі. Так у листі до С.Носа 4 січня 1895 р. він повідомляє, що вдруге заходився перекладати святу Біблію, що вона держить його на світі, як чарка оковитої чи добрі ліки. Ще тільки IV книгу Мойсееву описав до гл.ХХШ, та й не знаю, чи побачу коли Апокаліпсового аміня. Ще ж мушу почитувати і заграничних біблістів, - писав Куліш до цього ж адресата... - Коли б Господь сподобив підперти рідну мову Біблією, цей переклад і мені самому наука» [30, 297]. Незадовго до своєї смерті він писав М.Павликові: "У Біблії дійшов уже до пророка Ісаії, котрий мало не все писав віршованою мовою. Так і я перекладаю, завдаючи доброї екзерциції рідній мові. Половину цього коханця Христового вже перевіршував", - розповідав письменник.

Він скаржився В.Тарновському (меншому), що йому вже бракує снаги до завершення "Староруського перекладу Святого Письма" і хоч трудиться над ним день у день, та мучиться думкою, що покине недокінчену "спасенну працю". "Найтрудніша П частина, да ще така, що я один зорудую нею, сете, що в первобутній Біблії написано не прозою, а віршуванням. Оце ж я вже поперевіршовував нашою рідною мовою все, що віршовано в Старому заповіті, а також набереться в ньому ціла четвертина» [30,301]

П. Куліш помер 1879 р., не завершивши своєї багаторічної праці. Дружина письменника Ганна Барвінок передала незавершену працю чоловіка на зберігання поміщику Тарновському. Незабаром помер і він, але Тарновський встиг домовитись із І. Нечуєм-Левицьким про закінчення перекладу.

Британське Закордонне товариство після неодноразових переговорів з І. Пулієм прийняло до видання під своїм патронатом увесь текст рукопису. Наприкінці 1903 р. у Відні давноочікувана книга побачила світ. На твердій обкладинці її було витіснено українські слова: «Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Переклад П. О. Куліша, І. С. Левицького і І. Пулюя. Відень, 1903». Проте в умовах дії Емського антиукраїнського цензурного циркуляру жоден примірник не можна було офіційно ввезти до Росії.

Найголовнішим недоліком Кулішевого перекладу було те, що він здійснював свій переклад Старого і Нового Завіту місцями не дослівно, а довільно, що спричиняло значні відхилення від оригіналу (що для канонічного тексту вважається неприпустимим). Таким чином, на початку ХХ століття перед українським суспільством складалася об’єктивні передумови необхідності другого повного перекладу Святого Письма українською мовою.