Смекни!
smekni.com

Українські видання Біблії (стр. 7 из 14)

Також варто мати на увазі, що в той час не існувало добрих перекладів біблійних текстів народними слов’янськими мовами. Відповідно, не було людей, які б могли якісно робити цю справу. Очевидно, певну роль відіграв і суб’єктивний чинник. Іван Федорович, роль якого у виданні Острозької Біблії, була далеко не останньою, належав до своєрідних православно-слов’янських “інтернаціоналістів”. Він не був закорінений у якусь місцеву традицію і вважав себе “громадянином” православно-слов’янського світу. Тому він використовував цю мову в своїх друках.

І все ж мова Острозької Бібліії дещо різнилася від “класичних” текстів старослов’янською мовою. «Острізькі коректори, - цілком справедливо зазначав І.Огієнко, - добре знали, що широке громадянство не розуміє вже старої церковно-слов’янської мови, а тому часто змінювали незрозумілі слова на ясніші, а давні форми на нові. Через це Острізька Біблія поширила до деякої міри нову редакцію церковної мови, трохи наближену до живої».

Дослідник звертає увагу на долю Острозької Біблії, на те, що вона фактично стала канонічною для православних слов’ян, а також отримала визнання серед українських та білоруських греко-католиків. Тому тут є доречним навести міркування сучасного дослідника Острозької Біблії Р.Торконяка: “Острозькі вчені поступали за науковими канонами свого часу і підготували переклад високої якості, який у своїй науковій основі не тільки не поступався кращим перекладам того часу, а був рівноцінним або й перевищував. Ми могли б їхню працю окреслити, як наукову спробу видати з оригіналів виправлене Святе Письмо. Подібну працю в тих часах робила лише римо-католицька церква, яка підготувала Сиксто-Клементинське видання Вульгати. І так як видання Вульгати, видане в 1592 році, стало міродайним для їхньої церкви до найновіших часів, так і Острозька Біблія стала міродайною для всіх слов’ян” [49, 12].

Незважаючи на те, що Острозьку Біблію до друку готували різні фахівці (знавці сакральних мов та біблійних текстів, учені-філологи, майстри друкарської справи), все таки головну роль у її появі відіграв князь Острозький. Саме він виділив зумів зібрати вчених редакторів, запросив до себе друкаря І.Федоровича. За його завданням збиралися біблійні тексти з різних країн. Зрештою, він виділив великі кошти для роботи над Біблією і для її друкування.

В.Острозький виступив у ролі вдумливого, далекоглядного мецената, який з великою користю вклав гроші в потрібну справу. Що спонукало князя це зробити? Мотиви цього вчинку (принаймні, частково) були пояснені в передмові до Біблії, написаній від його імені.

Князь говорив, що відважився на видання Святого Письма, сподіваючись на милосердя Боже, “знаючи, що нелегко людям спастися”, хіба що збереженням його “заповідей з вірою” [49, 13]. Треба мати на увазі, що для людей епохи Середньовіччя питання спасіння, потойбічного життя не було чимось абстракним. Люди того часу глибоко переймалися цією проблемою. З цією метою вони жертвували кошти на церкву, будували храми, фундували монастирі тощо. Для В.Острозького видання Біблії передусім було богоугодною справою.

Це був дещо модернізований погляд на справу спасіння. Так, у період Середньовіччя богоугодною справою вважалося переписування Священного Писання. Князь же переносить цю богоугодність на друкування біблійних книг. Він каже, що перш ніж відійти на той світ, хоче залишити “духовний дар”, видрукуване Святе Письмо, яке дане людям Богом для спасіння.

Водночас князь звертає увагу на справи земні, власне, на міжконфесійну боротьбу, що точилася в той час на українських землях: “…коли я побачив, що Христову Церкву, яка його чесною кров’ю викуплена від клятви закону з усіх сторін топчуть ввороги-противники і її пожирають безпощадні вовки, які прийшли у світ, тоді я згадав слова пророка, які колись вимовив Господь наш Ісус Христос: “Ревність твого дому з’їла мене”. Бо кого з вас, що вірні та побожні не огорнув жах, коли бачите, що древня Христова Церква клониться до упадку, або хто не відчує впокорення і не засмутиться, бачачи, що Богом засаджений виноградник обскубує кожний, хто йде дорогою, тому що знищена його огорожа і на ньому пасеться дикий осел, і його погриз дик польовий. І ніхто не спроможний протистояти його люті через брак духовної зброї, якою є Слово боже. Або в кого серце не сповниться жалощами і хто не заплаче, дивлячись на руїну Христової Церкви і в землю затоптану її хвалу, і бачить, як жорстокі вовки безпощадно граблять і розганяють стадо христоввих овець. Адже нас оточили різні вороги і різнородні нещастя” [49, 13].

Про переслідування “Христової Церкви” автор говорить досить абстрактно. Але, в принципі, не так то вже й складно розшифрувати те, про що тут йдеться. Під “Христовою Церквою”, звісно, розумілося православ’я, яке в той час на українських землях переживало кризу й здавало свої позиції католикам та протестантам. Саме католики й протестанти алегорично іменувалися “жорстокими вовками”.

Звісно, мотиви, що змусили князя звернутися до видання Острозької Біблії подані з доволі суб’єктивної позиції. І це зрозуміло. Хоча можна не сумніватися, що мотиви особистого спасіння, яке він сподівався отримати завдяки здійсненню богоугодних справ, у т.ч. й друку Біблії, а також намагання зміцнити позиції православної церкви, покровителем якої в Речі Посполитій він офіційно вважався, стояли на першому місці.

Однак певну роль міг відіграти в цій справі й “магнатський гонор”. Князю важливо було зробити таку справу, завдяки якій про нього б заговорили, зріс його престиж та й завдяки якій він би залишив про себе пам’ять нащадкам. Про це (хай навіть дещо завуальовано) йдеться в передмові.

До того ж перед очима В.Острозького був яскравий приклад. Десь у 1553 р. покровитель реформаторів-кальвіністів у Великому князівстві Литовському Миколай Радзивіл у Бресті заснував протестантську громаду, а також своєрідний культурний осередок кальвіністів. Тут були зібрані їхні вчені-богослови, а також почала функціонувати друкарня. Власне, подібний осередок (але вже православний) був створений В.Острозьким у середині 70-их рр. ХVІ ст. в Острозі. Головною справою берестейського кальвіністського осередку була підготовка до друку повного тексту Біблії польською мовою. На цю справу пішло близько 6 років. Зрештою в 1563 р. Брестська (чи Радзивілівська) Біблія побачила світ [42, 148]. На видання цієї книги були витрачені величезні кошти. Й видана вона була відносно великим накладом.

Князі Острозькі й Раздивіли знаходилися в родинних стосунках. Тому закономірно, що В.Острозький не хотів відставати від своїх родичів. І це могло бути одним із чинників, які призвели до того, що він все таки створив у Острозі гурток вчених, які працювали над укладенням Біблії старослов’янською мовою.

Ймовірно, після випуску в світ Острозької Біблії в І.Федоровича виникли певні непорозуміння з князем В.Острозьким. Тому друкар повернувся до Львова. Із собою узяв чимало неповних примірників, які додруковував і продавав у цьому місті. Після смерті, яка сталася орієнтовно в кінці 1583 р., Федорович залишив 120 повних Біблій і 80 неповних. Все це перейшло його наступникам. У 1588 р. друкарню Федоровича та 40 недодрукованих Біблій викупив віленський друкар Кузьма Мамонич. Ці Біблії додруковувалися вже у Вільно. Таким чином постала Віленська Біблія.

Цікавою була подальша доля Острозької Біблії. Її примірники знайшли поширення на землях православно-слов’янського ареалу, а також в інших країнах. Дещо перероблене видання цієї книги планував здійснити київський митрополит Петро Могила. У 1638-1639 рр. над її текстом працював колектив учених ченців на чолі із Сильвестром Косівим. У цей же час П.Могила доручив ченцю-граверу Іллі виготовити близько 500 ілюстрацій для майбутнього видання Біблії. Багато з них були зроблені в першій половині 40-их рр. ХVІІ ст. На жаль, обставини не дали змоги здійснити це ілюстроване перевидання Острозької Біблії. У 1647 р. П.Могила помер. Потім настали часи хмельниччини й “руїни”. Гравер Ілля, вирішивши, що видання Біблії не буде здійснене, припинив виготовлення ілюстрацій. До нас дійшло близько 130 його гравюр на біблійні теми.

Незадовго після цього перевидання Острозької Біблії було здійснене в Москві, де існували більш сприятливі умови для цього. Сталося це в 1663 р. за царя Олексія Михайловича. Біблія була передрукована з невеликими виправленнями у правописі, щоб наблизити її текст до російського варіанту старослов’янської мови. Це видання отримало назву “пєрвопєчатной” Біблії. Насправді, ж така назва затемнює суть справи.

У передмові до цього видання говорилося про “незадовільність” тексту Острозької Біблії. Але водночас вказувалося, що виправлення тексту вимагає часу, умілих редакторів і т.п. У той час в Московському царстві не було людей, які б могли здійснювати редагування біблійних текстів. З часом таких спеціалістів почали запрошуувати з України.

Цікаво ввідзначити, що видання “пєрвопєчатной” Біблії було здійснено без благословення тодішнього московського патріарха Никона. Зроблено це було за наполяганням царя, а також згодою митрополитів та єпископів.