2) Літературні;
3) Художні;
4) Художньо-публіцистичні;
5) Літературно-художні;
6) Культурно-просвітницькі;
7) Для розваги, ігор, проведення дозвілля;
8) Навчальні та методичні;
9) Наукові;
10) Науково-популярні;
11) Науково-практичні;
12) Науково-виробничі; 13) Виробничо-практичні; 14) Офіційно-документальні; 15) Релігійні; 16) Рекламні; 17) Інформаційно-довідкові; та інше.
У сучасних умовах багато функцій ЗМІ актуалізуються, і ця тенденція буде продовжена у майбутньому". Видоформуючою ознакою преси є обсяг її тематики. За обсягом тематики можна виділити п'ять видів преси: універсальну, спеціалізовану, вузькоспеціалізовану, професійну і "точкову" [1, 36].
На мою думку, з усіх вищезгаданих думок, щодо типологічних ознак газети, найкращою є типологізація, яка запропонована А. Акоповим, тому що саме вона найбільше підходить до сучасної преси.
Прагнучи систематизувати досить строкате різноманіття типологічних принципів, дослідники розмежовують поняття "типоформуючий фактор" і "типологічна ознака". Так, наприклад, Е. Корнілов визначає тип видання як "історично сформовану сукупність газет або журналів, єдине, стійке утворення, яке формується трьома основними факторами, що відображає і головні родові елементи журналістики: видавець − призначення видання − аудиторія". Сукупність трьох типоформуючих факторів створює типологічні характеристики видання, серед яких найважливішими є: зміст, сфера відображуваної дійсності, програма видання, авторський склад, відділи та рубрики (внутрішня структура), жанри, періодичність, обсяг, тираж, оформлення [9].
І. Лисакова вважає, що кордони типофомуючих і типологічних категорій рухливі: типологічні характеристики зовнішньої структури видання можуть виступати як типоформуючі фактори для внутрішньої структури. Наприклад, обсяг і періодичність впливає на вибір жанру, нерідко визначає тематику, мову та стиль видання. Мабуть, мають рацію ті дослідники, які вважають, що потрібно виділяти декілька рівнів типоформуючих чинників, складових для кожного типу системи взаємопов'язаних властивостей. При такому підході ми будемо мати ієрархію ознак, з'єднаних причинно-наслідковими видами носіння, ступінь жорсткості яких різна в різних виданнях [13, 25].
Є. Ахмадулін, проводячи дослідження типології газет, виділяє в кожній газеті 10 тематичних напрямків проблематики, що займає найбільший обсяг матеріалів газети (виключаючи рекламу). Це питання ідеології і пропаганди; діяльність різних соціальних інститутів; питання технічного і наукового прогресу; проблеми економіки, промисловості та сільського господарства; робота сфери послуг; питання міжнародного життя; висвітлення питань культури, літератури і мистецтва, тісно пов'язаних із завданнями естетичного виховання; фізкультури і спорту і деякі інші теми [11, 26].
Про причини, що ускладнюють побудову єдиної класифікації, яка відображала б усі типологічні нюанси друку, досить ясно сказав А. Бочаров, що працює над проблемами типології журнальної періодики: "Тип видання виступає у діалектичному взаємозв'язку стабільного та динамічного, консервативного і новаторського. В одних випадках журнал прагне зберегти сформований статус за всіма параметрами, в іншому − здійснювати новаторську роботу під впливом змін у суспільній свідомості. Тому кожен журнал (як і газета) − внутрішньо суперечливий організм, що існує в тісній залежності від цього протиборства" [10].
Прикладом комплексного емпірико-типологічного дослідження сучасної газетної періодики служать роботи О. Алексеева. Наприклад, у роботі "Масова комунікація як об'єкт соціологічного дослідження (питання розвитку теорії)" автор вибудовує перелік типоформуючих ознак для друкованого ЗМІ та намагається побудувати емпірично-верифіковану типологію сучасної російської преси [14].
Така різниця у підходах до типологічної класифікації періодичних видань свідчить про недостатню розробленість цієї проблеми. Але життя не стоїть на місці, і я впевнена, що у недалекому майбутньому вчені все ж таки знайдуть спільне вирішення цього питання.
Мету видання газети встановлює її засновник. Надалі її конкретизує головний редактор газети, який визначає редакційну політику, та її генеральний менеджер, який відповідає за економічний менеджмент редакції. Цією головною метою може стати інформаційне обслуговування громадян − читачів газети в межах регіону її розповсюдження. Тоді на перший план серед типологічних особливостей газети виходять її ознаки як інформаційного видання. Така газета грає роль засобу підтримки безперервних контактів між громадянами, формування їх особистої і громадської думки та одночасно їх контактів з владою, державними органами.
Мету видання газети можуть видозмінити, перетворивши її перш за все в орган управління суспільством або якоїсь його частиною, його інститутом, визначеною організацією, установою. Це негайно позначається на програмі діяльності редакції і типологічної характеристики видання − його системі публікацій, жанровій системі та ін.
Інший типологічний вигляд у газетних видань, створених їхніми засновниками з головною метою отримання прибутку. У них інша система типів публікацій, тематика матеріалів, їх ілюстрування та подача. Масові газети, бульварні, розважальні і тим більше рекламні та еротичні видання з їхнім специфічним змістом і оформленням матеріалів.
Рекламна періодика складає особливу групу таких видань. До її складу входять як столичні, так і невеликі регіональні − обласні та міські видання. Їхні типологічні особливості принципово відрізняються за всіма параметрами від особливостей звичайних інформаційних газет.
Мета видання газети втілюється в її концепції. Під концепцією розуміють вираз задуму засновника газети, ідеї, яку він прагне реалізувати, приймаючи рішення про заснування нового видання. Концепція газети відповідає на запитання: "якою вона має бути?". Це впливає не тільки на визначення типу газети, всіх її особливостей, а й на програму діяльності її редакції, на вибір читацької аудиторії видання. Концепція газети є основою розробки її моделі − як змістовно-тематичної, так і композиційної та графічної.
Мета видання газети, її концепція та особливості її аудиторії взаємопов'язані, впливають один на одного. Відповідно з цим частина газет набуває універсального характеру, вони орієнтуються на всю аудиторію, всі її частини. Газета при цьому займає так звану вертикальну інформаційну нішу певного сегмента ринку періодичних видань. Так, "Субота Плюс" або "МІГ" читають тисячі людей, які представляють майже всі соціальні групи суспільства. Але ще більше газетних видань, кожне з яких займає так звану горизонтальну інформаційну нішу, орієнтовано на спеціальну аудиторію − вікову, статеву чи професійну [2].
Дослідник Вальтер Гагеманн залежно від мети видання виділяє в сучасній журналістиці такі головні типи газет: газета думок; інформаційна газета; газета як засіб здобування максимальних прибутків [15].
У науковій типології сучасної преси розроблено три типологічні моделі. Перша модель має чотири ознаки типізації видань: загальнозначущі; соціальні; професійно-галузеві; національно-територіальні. Друга модель має п'ять: цільове призначення, відображає сферу діяльності; родова приналежність; характер аудиторії; характер викладу. Третя − шість це: адміністративно-територіальний поділ; цільове призначення; вік читачів; національно-мовні особливості; періодичність та час виходу. Як бачимо, в представлених наборах немає єдиних підстав типізації.
Отже, на успіх діяльності газетної редакції впливають не тільки економічно-правові засади, а й типологічні особливості газети. Дослідники типології ЗМІ вважають, що найважливішими чинниками, що визначають типологічні особливості газети, є, по-перше, мета видання та її концепція і, по-друге, її читацька аудиторія. Типологічні ознаки − це властивості, показники, складові внутрішні структури типу як моделі. На типологічний вигляд газети впливають соціальні характеристики її читацької аудиторії. Спеціалізація газетної періодики охоплює широке коло різних професій і спеціальностей, які представляють весь спектр діяльності громадян − газета прекрасно адаптується до навколишньої її дійсності, намагається знайти спільну мову з будь-якою аудиторією, що робить її "найкомпроміснішим" з усіх видів ЗМІ. Серед дослідників типології друку існувало два основних підходи при виділенні головної типоформуючої ознаки: характер аудиторії видання, його цільове призначення. Різні твердження, зокрема А. Бачарова, А. Акопова, щодо типологічних ознак газети детально розглянулися у цьому розділі.
Прагнучи систематизувати досить строкате різноманіття типологічних принципів, дослідники розмежовують поняття "типоформуючий фактор" і "типологічна ознака".Е. Корнілов визначає тип видання як "історично сформовану сукупність газет або журналів, єдине, стійке утворення, яке формується трьома основними факторами, що відображає і головні родові елементи журналістики: видавець − призначення видання − аудиторія".І. Лисакова вважає, що типологічні характеристики зовнішньої структури видання можуть виступати як типоформуючі фактори для внутрішньої структури. Є. Ахмадулін виділяє в кожній газеті 10 тематичних напрямків проблематики, що займає найбільший обсяг матеріалів газети (виключаючи рекламу). Про причини, що ускладнюють побудову єдиної класифікації, яка відображала б усі типологічні нюанси друку, досить ясно сказав А. Бочаров: "…Тому кожен журнал (як і газета) − внутрішньо суперечливий організм, що існує в тісній залежності від цього протиборства". Така різниця у підходах до типологічної класифікації періодичних видань свідчить про недостатню розробленість цієї проблеми. Існує три типологічні моделі: