Інтерв’ю в неформальному середовищі, на нейтральній території використала під час спілкування з головним касиром охтирської автостанції Шимко Іриною Анатоліївною. Бесіда, проведена в неформальній обстановці дала не тільки потрібну інформацію для написання матеріалу «На автовокзалі буде кімната матері та дитини»(див. додаток 4), але й забезпечила додатковою цікавою інформацією, яка в подальшому була використана в матеріалі.
Таким чином, найголовніше вміти не лише використовувати методи збирання інформації, але й поєднувати їх між собою і не забувати про об’єктивність.
Розділ ІІІ.Журналістський твір
3.1 Від задуму до теми
Кожен автор, зважаючи на власні можливості, прагне обрати оптимальний стиль роботи над матеріалом. А творчі процеси, пов'язані з підготовкою текстів, мають закономірні етапи, знання яких дозволить оптимізувати роботу над журналістським твором.
Звичайно, готових рецептів вирішення тих чи тих творчих проблем немає. Журналіст, спираючись на власний досвід, знання та вподобання, визначає для себе певну спеціалізацію, тему, жанр, виробляє не тільки власний стиль роботи, а й індивідуальну манеру написання. Головним критерієм творчості є оригінальність результату, його новизна та актуальність. Саме на це орієнтуються творчі люди.
Методологія створення журналістського твору має чимало складностей. Доволі часто, навіть маючи багатий фактичний матеріал, професіонали годинами не можуть написати перше речення, довго розмірковують над концептуальною ідеєю твору, неодноразово переписують матеріал у пошуках оптимального композиційного рішення. Щоб уникнути цього, необхідно чітко уявляти структуру майбутнього журналістського твору. Структура твору повинна сприяти досягненню мети, заради якої його написано, і відповідати очікуваному процесу читання, напряму читацької думки. Ефективним повідомлення буде лише тоді, коли враховано й те, на основі якого матеріалу його створено і в який спосіб зможе зрозуміти його читач, як оцінить (свідомо чи підсвідомо) доцільність побудови твору. Мета спілкування може обмежуватися завданням викликати в читача певні думки і дії, які з них випливають. Вона може полягати у передачі адресату теоретичних положень та фактичного матеріалу, необхідного для прийняття рішення, виконання будь-яких практичних дій. Над тематикою створення твору у свій час працювало чимало авторів. Зокрема такі видатні дослідники та науковці, як В. Різун, В. Шкляр, М. Феллер, В. Здоровега, В. Аграновський, Д. Прилюк та ін.
Актуальність теми зумовлена підвищенням вимог споживачів інформації до якісного журналістського продукту. Мета статті полягає у ґрунтовному дослідженні методології створення якісного журналістського твору.
Структура твору складається із двох підструктур: комунікативної, яка забезпечує перебіг комунікативного акту, і пізнавальної, яка зображує особливості фрагмента дійсності [22, 5]. Комунікативна і пізнавальна структури взаємодіють між собою.
До складу кожної із цих підструктур входять два складники. У комунікативну – психологічний, що забезпечує активність свідомості читача у процесі читання, і естетичний, що формує загальну позитивну оцінку повідомлення щодо доцільності його форми.
Складовими частинами пізнавальної підструктури є логічна, яка забезпечує доцільний, не суперечний і переконуючий спосіб пізнання фрагмента дійсності, що постає перед читачем, та інформаційна, в якій використовується лише та інформація, що дає можливість створити у свідомості читача зображення дійсності, яку бачить автор [22, 6].
Конструктивні особливості стилю відображають напрям думок автора та підпорядковані очікуваному напряму думки читача. Ці особливості виявляють себе як у структурі, так і в загальних рисах твору.
Методологія створення журналістського твору передбачає такі етапи: задум, тема, концепція, ідея твору [3, 64].
Творчий задум — перший етап творчого процесу письменника як намір, бажання написати твір, він має образно-емоційну форму, це — наче ембріон майбутнього твору.
У журналістиці задум і тема є результатом роботи не тільки одного автора, а й працівників редакції, насамперед її керівництва. Тому визрівання журналістського задуму можна поділити на два головні види: редакційне замовлення і вільне зародження задуму [3, 66]. Незалежно від способу зародження задуму журналіст повинен бути зацікавлений темою. Адже він із задоволенням працюватиме над близькою темою чи задумом.
Тема виникає із задуму як процес його глибшого осмислення. Як влучно зазначав В. Здоровега, тема літературного твору – це певне коло життєвих явищ і пов'язаних з ними проблем [3, 68]. Тема має бути ретельно продумана та сформульована.
Концепція є своєрідною версією можливого тлумачення фактів. В. Шкляр дає таке визначення концепції: “Концепція – загальний задум журналіста, його система поглядів на ті чи інші явища або ж спосіб розгляду і розуміння їх” [23, 9].
Ситуація, факт, явище чи деталь дійсності являють собою об'єкт аналізу, оцінки, і цей процес дослідження є композиційною основою. Композиційна побудова журналістського твору передбачає чітку структурну організацію. В окремих жанрах публіцистики, як, наприклад, в есе чи нарисі, матеріал будується за допомогою засобів асоціативної композиції: різні плани розповіді, епізоди, авторські ремарки. В інформаційних та аналітичних жанрах, де основними функціональними цілями публікації є або повідомлення, або аналіз, жорстке структурування матеріалу – творча необхідність. Обумовлено це також і особливостями читацького сприйняття: краще і легше читаються ті матеріали, які мають чітку структурну організацію, оскільки дозволяють орієнтуватись у тексті, дають змогу повернутися до вже прочитаного.
Нарешті, ідея журналістського твору. Ідея – це головна думка. Способи її вираження залежать від природи твору. Так, у художньому творі вона випливає із системи образів, тобто з самого твору. Ідея наукового твору виражається у формі висновку, визначення тощо. Ідея публіцистичного твору формується логічно чітко і недвозначно [3, 72].
Задуми, теми та ідеї і визначають концепцію та структуру матеріалів. В матеріалах були схожі теми, але абсолютно різні теми та ідеї. Наприклад, в матеріалах « Ми проти, та хто нас запитує» «Чергові освітянські зміни, як на них реагують охтирчани» теми схожі: ухвалення нових законопроектів. Але задуми та ідеї різняться. Так у першому матеріалі задум показати ставлення до чергових змін, у другому – висвітлити всі можливі проблеми та переваги після змін. Ідея першого матеріалу – показати справжню позицію місцевих жителів щодо місцевих виборів. Ідея другого - дати читачам власними зусиллями зрозуміти переваги та недоліки змін.
Отже, правильно визначивши задум, тему ідею та інші складові журналістського твору, можна написати хороший якісний матеріал, який буде цікавий читачам.
3.2 Зміст і форма – елементи журналістського твору.
Теоретики і практики журналістики широко оперують такими поняттями, як зміст і форма. Ці категорії дістали в науковій літературі чітке витлумачення. Так, зміст журналістського твору (тексту) визначається як "певним чином упорядкована сукупність елементів і процесів", що його утворюють і "характеризують його глибинні зв'язки, основні риси і тенденції" [24, 86-87].
А форма тлумачиться як "спосіб об'єктивного існування і вираження змісту" [25].
Зміст і форма - це досить місткі, ємні, внутрішньо насичені, багатопланові категорії. До них не можна підходити спрощено, прямолінійно, обмежуючи їх лише якоюсь із їх сторін. Зміст журналістського тексту не вичерпують життєві явища і факти. Зібрані й осмислені, вони відтворюються автором відповідно до його задуму, обумовленої ним теми, досліджуваної проблеми, ідейної позиції і принципової концепції. Отже, не лише відібрана журналістом інформація (різноманітні відомості, факти, свідчення, докази, документи), але й задум, тема, проблема, ідея, концепція твору виступають як складові його змісту. Те ж саме відбувається і з формою. Її елементами - на рівні конкретного тексту - є мова і стиль, жанрова структура, сюжет, композиція, архітектоніка, мелодія, ритм, тон викладу тощо [26].
Кожна із означених категорій - це відповідним чином функціонуюча система тих компонентів, з яких вона вичинюється. То не є механічний набір утворюючих її елементів, а їх тісна, органічна, активна взаємодія, Це означає, що елементи змісту, так само як і елементи форми, перебувають у постійній взаємо проникній спряженості один з одним. Вони можуть взаємозбагачуватися, підпорядковуватися, доповнювати, переходити один в одного, обумовлювати один одного. Це той стан теми, скажімо, органічно випливає із задуму, проблема узгоджується з темою, ідейно-тематичні засади виступу обумовлюються концепцією, тобто системою поглядів його автора на зображуване. А взяті разом, усі компоненти категорії змісту "спрацьовують" в одному "ключі" з елементами категорії форми.
Зміст і форма взаємодіють між собою, виходять одне з одного. І в цій взаємодії – природа художності. Діалектична роздвоєність у змістові і формі та водночас нерозривність між ними – це загальна закономірність, відзначена передусім у філософії; специфічно проявляється вона й у мистецтві.
В матеріалах присутні як зміст так і форма (див. додатки 1, 2, 3, 4, 5, ). Відношення змісту та форми — це не відношення цілого і частин, зовнішнього і внутрішнього, кількості та якості; це відношення протилежностей, які переходять одна в іншу. Вислів "форма завжди відповідає змістові" справедливо констатує нерозривну єдність цих двох категорій як двох сторін, двох складових одного явища (в нашому випадку - журналістського тексту). Він підводить нас до думки про обов'язкову відповідність і узгодженість між змістом і формою. Отже форма — це по суті зміст у його зовнішньому вияві. Форма та зміст нерозривні частини, і існують завжди разом.