Композиція — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата. Композиція «дисциплінує» процес реалізації творчого задуму письменника, забезпечує відповідність задумові всіх рівнів структури художнього твору, сугерує і динамізує читацьке сприйняття. Цю генеральну функцію композиції здійснює на тематично-проблемному, сюжетно-фабульному і мовленнєво-мовному рівнях твору, кожен з яких є проявом активності художніх суб'єктів — персонажів, дійових осіб, ліричних героїв, оповідачів, автора, адже тема вказує на коло зображених, представлених життєвих явищ, подій, які немислимі поза людиною.
В матеріалах також присутня композиція. Оскільки композиція кожного твору індивідуальна, її типові особливості треба подавати з урахуванням своєрідності літературних напрямів, стильових течій, жанрових пластів. В матеріалах «Без документу з вітерцем не проїдешся» (див. додаток 1), «Ми проти, та хто нас запитує» (див. додаток 2), « Чергові освітянські зміни, як на них реагують охтирчани?» (див. додаток 3) композиційним центром є факти. В першому матеріалі – це факт прийнятого законопроекту про обов’язкове реєстрування транспортних засобів об’єм двигуна яких не перевищує 50см3, в другому – закон про місцеві вибори, в третьому – факт ухваленого законопроекту про введення 11 – річної освіти, обов’язкової дошкільної освіти…
Одним з найголовніших композиційних чинників є сюжет. Цей найважливіший елемент художньої системи визначають як подію чи систему подій, покладених в основу епічних, драматичних чи ліро-епічних творів. Під сюжетом ще розуміють спосіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій, рух характерів у неповторному художньому світі, у художньому часі і просторі. Сюжет — подія чи система подій, покладена в основу епічних, драматичних, інколи ліричних творів, спосіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій, рух характерів у художньому часі й просторі.Окремим вираженням сюжету, його схемою є фабула. Іноді не розрізняють цих термінів: сюжет і фабулу. Якщо сюжет – це авторське розташування зображуваних подій, то фабула – їх хронологічна, природна послідовність.
Фабула — хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі; канва, схема розвитку життєвих подій, подана в художньому творі в послідовному порядку. Фабула — чинник сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі й просторі; розповідь про події, змальовані в епічних, драматичних, ліро-епічних, на відмінну від самих подій - сюжету твору.
Якщо сюжет переказати неможливо, його можна лише дослівно повторити, то фабулу легко переказати, точніше, вона постає перед нами лише в переказі, коли ми своїми словами розповідаємо те, що прочитали [27] . Сюжет і фабула характеризують динамічну сторону подій, їх розвиток через діяльність людей, наділених характерами, які, у свою чергу, формуються і виявляються в обставинах, а вчинки персонажів, дійових осіб, оповідачів зумовлюються внутрішніми мотивами, і все це разом передається мовленням суб'єктів художнього твору засобами мови, якою творить митець.Висновок
Під час написання роботи була застосована теорія і методика журналістської творчості на практиці, шляхом аналізу публікацій в газеті «Охтирський край».
1. Під час розгляду історіографії питання виявилося, що першим, хто займався вивченням та аналізом української журналістики був І. Франко. Його називають «зачинателем теорії публіцистики». В ході розглянутого питання було визначено, журналістикознавство в Україні ще є молодою галуззю. Питаннями журналістикознавства та розвитку української преси займалися: В. Щурат, І. Франко, Д. Григораш, В. Ігнатієнко.
2. Були визначені методи наукових досліджень: емпіричні ( експеримент, спостереження, опис) та теоретичні ( аналіз , синтез , абстрагування , узагальнення , індукція , дедукція , пояснення . і т. д.), аналіз, синтез, абстрагування і узагальнення були використанні на практиці.
3. Були з’ясовані факти, які використовувалися у публікаціях. Факт – це співвідношення об'єктивного і суб'єктивного, багато авторів сходяться на тому, що зміст факту - це об'єктивне відображення події, що знаходиться поза людською свідомістю, а форма, в якій здійснюється це відображення, суб'єктивна. Факт і думка допомагають втілити замислене в слова.
4. У ході написання курсової роботи були визначені інформаційні приводи у публікаціях. Інформаційний привід — соціально значуща, резонансна подія, яка привертає увагу журналіста і суспільства. У будь-якому матеріалі повинен бути присутній інформаційний привід.
5. Було з’ясовано, що існують три методи збирання зовнішньої інформації: спостереження, вивчення документів і джерел, інтерв’ю. Всі вони використовувалися на практиці.
6. З`ясовані на прикладах публікацій задум, тема, концепція та ідея твору. Всі ці чинники – важливі складові журналістського твору, поєднані між собою.
7. Були визначені зміст та форма журналістського твору. Зміст журналістського твору (тексту) визначається як "певним чином упорядкована сукупність елементів і процесів", що його утворюють і "характеризують його глибинні зв'язки, основні риси і тенденції". А форма тлумачиться як "спосіб об'єктивного існування і вираження змісту". Зміст і форма взаємодіють між собою, виходять одне з одного.
8. Були визначені композиція, фабула, сюжет. Композиція «дисциплінує» процес реалізації творчого задуму письменника, забезпечує відповідність задумові всіх рівнів структури художнього твору. Одним з найголовніших композиційних чинників є сюжет. Фабула — чинник сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі й просторі. Якщо сюжет переказати неможливо, його можна лише дослівно повторити, то фабулу легко переказати. Сюжет і фабула складові композиції.
Список використаних джерел
1. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: підручник / Здоровега В. Й. – Львів: ПАІС, 2004. – 267 с.
2 . Бідзілі Ю. М. Словник журналіста : терміни , мас - медіа , постаті. – Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2007. – 224 с.
3. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. –
2-ге вид., перероб. і допов. – Львів: ПАІС, 2004. – 268 с.
4 . Москаленко А. З. Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник /
– К иїв , 1999. - 634 с
5. Бочковський О. І., Сірополко С. А. Українська журналістика на тлі доби:
(історія, демократичний досвід, нові завдання). – Мюнхен, 1993. – 157 с.
6. Трачук Т. А . До витоків української науки про журналістику: // наукові
записки Інституту журналістики . – Київ, 2003. 234 с.
7. Ігнатієнко В. І. Українська преса (1816-1923): історико-бібліографічний
етюд. Держвидав України, – Київ, 1926. – 135 с.
8. Щурат В. О. Початки української публіцистики: (В соті роковини
“Українського Вісника) // Діло. – Львів, 1916. – 28 лют.
9. Прохоров Е. П. Введення в теорию журналістики : // Навчальний посібник
– Москва. Изд. РИП-Холдинг, 2000. – 308 с.
10. Михайлин І. Л. Основи журналістики: підручник / – 3-е вид.– Київ: ЦУЛ, 2002. – 284 с.
12. Різун В. В., Скотникова Т. В. Методи наукових досліджень у журналістикознавстві: // Навчальний посібник. – 2е вид., перероб. і доп. – Київ: Преса України, 2008. – 273 с.
13. Ученова В. М. Метод и жанр: диалектика взаимодействия. // Методы журналистского творчества. Москва, 1982 – 343 с.
14. Под ред. Корконосенко С. Г. Социология журналистики: // Учебное пособие для студентов вузов. - Москва: Аспект Пресс, 2004. - 318с.
15. Ким М. Н. Технология создания журналистского произведения. – СПб.:
Изд-во Михайлова В.А., 2001. - evartist.narod.ru
16. Соломко И. «Бремя Че»: // Корреспондент - № 39(228), от 7 октября 2006.
17. Мельник Г. С., Тепляшина А.Н. Основы творческой деятельности журналиста: // – СПб.: Питер, 2008. - 272с.
18. Горохов В. М. Закономерности публицистического твора // - Москва, 1975. – 126 с.
19. ІвановВ.Ф . Законодавче забезпечення механізму доступу до інформації (зарубіжний досвід) // – Київ: Довіра, 1997. – 143 с.
20. Серажим К. С. Структура публіцистичного тексту: // загальні підходи до текстологічного аналізу // Наукові записки Інституту журналістики. — Київ, 2000. – 115 с.
21. Кузнецова О. Д. Аналітичні методи в журналістиці: // Навч. посібн.- 2-е вид., доп.- Львів: ЛНУ ім. І Франка, 2002. – 120 с.
22. Феллер М. Д. Текст і зображення як модель комунікативного акту: / /
Київський ун-т імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики; Центр вільної
преси. – Київ, 1998. – 190 с.
23. Шкляр В. І. Журналістська майстерність: // Поетика журналістського
твору: Конспект лекцій. – Київ, 1999. – 97 с.
24. Давидов І. П. Мастерство журналиста: // проблемы мастерства – Москва, 1977. - 92 с.
25. Прилюк Д. М. Теорія і практика журналістської творчості: // проблеми
майстерності. – Київ, 1973. – 37с.
26. Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах: // різнобічність журналістського твору. - Львів, 1974. - 261с.
27. Серажим К. С. Структура публіцистичного тексту: // загальні підходи до текстологічного аналізу // Наукові записки Інституту журналістики. — Київ, 2000. – 138 с.
28. Усатенко Г. К. Як громадським організаціям працювати з пресою: // Центр Медіаінформ. Київ, 2000. – 5 листопада
29. Литвиненко О. В. Спеціальні інформаційні операції: – Київ: НИСД, 1999. – 148 с.