Для розвитку преси важливим буде вирішення наступних завдань: формування міжнародного ринку, розширення комунікаційних зв”язків, технічна і матеріальна готовність до газетного виробництва, створення “соціального замовлення” на періодичну інформацію.
Перші журналістські спроби багато в чому нагадували специфіку спорідненой книжкової справи. Цій первісній епосі був притаманий своєрідний “персональний “ журналізм, коли видавець, збирач новин, автор, редактор поєднувалися в одній особі.
Потреба в регулярній інформації викликала до життя рукописну газету. Історія цих видань пов”язана з активною діяльністю торгівельних, портових міст, культурних центрів. Першість Італії в цьому процесі пояснюється як економічним розвитком країни, так і тим, що протягом майже двох століть Італія була “законодавницею мод” в ренесансній Європі.
Тут у ХУ столітті , як указує П.К.Федченко, розмножувалися і продавалися звіти-оголошення про діяльність Верховної ради республіки – брольєтти. Венеціанські зведені відомості – фольї д”аввізі (листки новин) розсилалися у вигляді депеш іноземним послам. Комерційні за характером аввізі розповсюджувалися серед купців і були поширені в багатьох містах Італії (див. 2,с.41-45). Так і сама назва “газета”, як вважають, походить від венеціанської розмінної срібної монети Gazetta: саме стільки коштували рукописні листки новин (notiziescritte), які готувало особливе бюро збору, систематизації й розповсюдження інформації (3,с.7).
Разом з рукописними газетами та листами ходили й летючі листки-фельєтони – пасквіль і гоббо – що зберегли свою родову спорідненість з епістолярними жанрами “відкритих листів”. Приклад Італії швидко поширюватиметься у Європі, стимулюючи як розвиток журналістики, так і становлення цензури.
У 1572 булла папи Пія У кваліфікувала рукописні листки як вигадки диявола, й авторам цих видань загрожувало відлучення від церкви, таврування та висилка на галери. У 1488 в Англії почне діяльність дітище Генріха УІІІ - Зоряна палата, що підпорядкує собі абсолютні права на видання друкованої продукції. Значною мірою це обмежило циркуляцію рукописних видань, але навряд чи знищило нагальну потребу в розширенні інформаційних джерел та пожвавлені комунікаційних відношень.
Винахід Гутенберга (середина ХУ століття) значно стимулював розвиток ЗМІ, поклавши початок ери друкарства, етапу відчуження аудиторії від джерела інформації. Але перехід до друкованої періодики у ХУІ – ХУІІ століттях багато в чому був обумовлений національною специфікою. Студентам необхідно мати уявлення як про загальне тло журнально-публіцистичних процесів, так і про соціокультурні політичні національні реалії, які починаючи з ХУ ст. особливо гостро зумовлюють різностадіальність розвитку світової преси.
Виникнення преси в Германії
Упереджуючи розгляд витоків німецької журналістики, слід звернути увагу на той факт, що середньовічна Германія багато в чому була спадкоємицею традицій Римської імперії, запозичив, наприклад, структуру первісної преси. Цим зумовлене й тривале функціонування рукописних видань, які паралельно з друкованими існуватимуть до 18ст.
Листи–новини і листи-газети – попередники періодичних видань – іменувалися по-різному (“aviso”, “novo”, “Zeddell”), але найбільш поширеною була назва “цайтунг” (Zeitung), від “цайт”– час. Хоча, як вважають дослідники, слово “газета” у значенні “повідомлення” вживалося в кельнському регіоні ще в 1300р., але вперше з”явилося в заголовку видання в 1502 “NeweZeуtungvonorientundaffgange” (цит.за 4,с.75).
Як і в Римській імперії, заможні люди утримували платних кореспондентів у велеких торгівельних містах і завдяки цьому одержували оперативну інформацію.
Вирішальним для розвитку такої “індивідуальної” інформаційної комунікації було геополітичне становище Германії. Роззосередженість мілких самостійних міст, не зацікавлених в економічних, а тим паче політичній централізації сприяли збереженню національної роздробленості з ХІУ століття (у 1356 “Золота булла” Карла ІУ надала необмежені права князям) майже до кінця ХІХ століття, разом з тим сформувала регіональність як загальний принцип розвитку. Його основою стала міська культура.
На ХІУ - ХУ століття припадає розквіт окремих німецьких міст з особливо розвиненим ремісництвом, торгівлею і пов”язаних промислово–культурними стосунками зі столицею ренесансної Європи – Італією. Аугзбург, Стразбург, Нюрнберг стають не тільки осередками німецького гуманізму, а й інформаційними і видавничими центрами. Листи-газети стають помітними ознаками цього часу. Листування купців Міхаеля Бехайма (1443), Штефана Раблера, поява наукових листів-газет, різних додатків – свідчать про систематичний характер таких форм комунікації.
Реформація продовжує традицію писемної публіцистики різноманітними листівками, зверненнями, промовами, летючими листками. Особливо високі тиражі, неодноразові перевидання творів Мартіна Лютера значно розширюють межі індивідуального спілкування, втягують у вир релігійних дискусій численних представників різних прошарків населення. Проповіді Мюнцера і Меланхтона, “Листи темних людей “ Гуттена започатковують традиції політичної журналістики.
Масовість та періодичність стають невід”ємними рисами і рукописних газет ХУІст., з появою яких дослідники і пов”язують зародження німецької преси. Причому, підготовка, переписування та розповсюдження цього виду газети тісно пов”язане з діяльністю поштових станцій, осередків інформаційного обміну. Це дійсно був час, “коли пошта робила газету”, і будь- який бажаючий міг замовити і передплатити ці видання.
Менш розповсюдженими були так звані “фуггер-газети”. Локальний характер їх повідомлень, наявність приватного листування, секретної інформації, цензурний контроль не дали можливості поширитися цьому різновиду рукописної преси. Але їх засновник – банкир і лихвар Якоб Фуггер увійшов в історію і як перший монополіст у торгівлі індульгенціями. Відомий монах Тецель, який викликав гнів і обурення Мартіна Лютера, був одним з агентів банкірського дому Фуггерів (5, с.91).Торгівельний дом Фуггерів в Лейпцигу мав численні комерційні зв”язки практично з усіма європейськими державами, королівськими дворами, і навіть з римською курією. Інформація стала для них звичайним товаром, як і все інше ( докл. див.1, с. 5).
Поступовий розвиток засобів масової інформації відбувався паралельно зі становленням інституту цензури. Причому світська влада проявила себе значно пізніше, ніж духовна. Книгодрукарство з”явилося в Кельні у 1469, а у 1475 книги стали виходити з цензурними позначками місцевого університету. Знаходячись під владою католицького духовенства, університети виконували цензорні функції, але з початку ХУІ століття створюються власне цензурні комісії в окремих округах. Проти “зловживання божественним мистецтвом книгодрукування” виступили і архієпископ Бертольд (Майнц), і папа ОлександрУІ, який зробив спробу поширити регіональні цензурні закони на всю територію країни. Лев Х Медичи, проти якого виступив Лютер зі свома 95 тезами, впровадив цензуру в усіх католицьких державах і підпорядковав друкарське мистецтво інквізиції та духовній цензурі. Пізніше контроль над пресою стане ознакою влади і перейде до місцевих рад.
Складаються переліки заборонених книг, більш чітко формулюються вимоги до видань, встановлюються міри покарання для порушників (поліцейський устав 1548, покажчик недозволених книжок 1540, 1550, 1579рр.). Мабуть вперше в історії преси, репресіям (цензурний устав 1570) піддають покупців і читачів нецензурованої продукції (2, С.96-97). До речі, досить жорсткі заборони змінили хід розвитку преси: франкфуртський книжковий ярмарок закривається і переїздить до Лейпціга; друкарі не в змозі знайти роботу, цілими друкарнями переїздять у сусідні країни: Італію, Францію.
Незважаючи на це, Германія стала однією з перших країн, де з”явилася друкована газета. Слід звернути увагу, що німецька побутова культура вже була знайома з періодичністю як інформаційною ознакою. Історіографічні збірки “мессреляції” (“ярмаркові звіти”) досить регулярно восени і навесні виходили в ХУІ столітті і були пов”язані з видавничою діяльністю австрійця Михаїла фон Айнцінга, який зібрав і оприлюднив історію сенсаційного Кельнського собору ( 1588), рішенням якого архієпіскоп курфюста Гебгарда був оголошений поза законом. Успіх цього видання заохотив Айнцінга, і він почав регулярно складати звіти (реляції) про громадські події, додаючі власні спостереження. Оскільки їх вихід співпадав з часом Франкфуртської ярмарки, то їх і назвали “ярмарковими звітами” (3, с.12–19). Поступово час між виданням зменшувався, доки, за логікою такого типу видань, вони не перетворилися на тижневики.
Незалежно від цього з”являються офіційні тижневі газети. Поява першої багатосторінкової газети, що містила суспільно важливу інформацію з усього світу, датується в Германії 1605 роком. Йоханн Каролус, книготорговець, засновує у Страгзбургу тижневик “Авізо”. З 1609 відомі тижневики - “реляції”, що виходили в Вольфенбюттелі. За своїм змістом це були різні рукописні (потім друковані) видання, де на 4 сторінках на всю площину шпальти містилася суха інформація та повідомлення. Незважаючи на обмежений тираж, ці видання мали поширення і за межами Германії.
Найактивніше розвивалася преса в саксонських феодальних княжествах, де книги звільнялися від акцизів і пресингу цензури. Як і в інших країнах, тут поширюється практика надання друкарських привілеів. Так, у 1650 році Тімотеус Рітцш, отримавши привілей, починає видавати щоденну газету “Айнкомменде цайтунг” (Газета, що надходить), першу друковану газету такого типу в світі. Невисокими були тиражі первісних газет – 350 – 400 примірників.